Loading AI tools
українська політична партія З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Всеукраї́нське об'є́днання «Свобо́да» — українська консервативно-націоналістична[12] партія, зареєстрована в 1995 році, однак діяла з 1991 року. До лютого 2004 року мала назву Соціал-Національна партія України. Лідер партії — Олег Тягнибок.
| Всеукраїнське об'єднання «Свобода» | |
 | |
| Заснована / зареєстрована | 13 жовтня 1991 / 16 жовтня 1995 |
| Штаб-квартира | Київ, вул. Богдана Хмельницького 59-в |
| Політична ідеологія | Ультраправі:[1][2][3] український соціал-націоналізм економічний націоналізм[4] ультранаціоналізм[5][6] євроскептицизм антикомунізм дерусифікація[7] антисемітизм[8] антиімміграція[8] україноцентризм
|
| Очільник партії | Тягнибок Олег Ярославович |
| Кольори | Темно-синій Жовтий |
| Кількість членів | 15 тисяч[9] |
| Кількість депутатів у ВР[10] | 1 / 424 |
| Обласні ради та рада м. Києва[11] |
50 / 1780 |
| Вебсторінка | svoboda.org.ua |
| Політика України Політичні партії Вибори | |
У 2009 та під час місцевих виборів 2010 року в Галичині партія досягла значних успіхів і стала основною силою в місцевих органах влади. У 2012 році після парламентських виборів «Свобода» отримала свої перші місця в Верховній Раді України. Політична сила брала активну участь у Євромайдані. Після втечі Януковича та створення нової коаліції партія увійшла до парламентської більшості й отримала місця в уряді Арсенія Яценюка.
Однак за результатами позачергових виборів до Верховної Ради 2014 року «Свобода» не пройшла прохідний бар'єр в багатомандатному окрузі, набравши 4.71 % голосів при необхідному мінімумі у 5 %. Представники ВО «Свобода» здобули кілька місць у Верховній Раді за результатами виборів в одномандатних округах, однак не увійшли до новоствореної правлячої коаліції та не отримали місць як у новому уряді Арсенія Яценюка, так і в наступному уряді Володимира Гройсмана. При цьому «Свобода» зберегла політичне представництво в 15 обласних радах за результатами місцевих виборів 2015 року та у 6 обласних радах за результатами місцевих виборів 2020 року.
 | Інформація в цьому розділі застаріла. (листопад 2020) |
До центральних органів належать: З'їзд, Політрада, Політвиконком, Голова, Контрольно-ревізійна комісія, Партійний суд.[62] Місцеві партійні організації утворені відповідно до адміністративно-територіального ділення України і включають обласні, міські, районні, районні у містах, селищні та сільські організації.[62]
Партія брала участь у парламентських виборах:
| Автономна республіка, область, або місто державного значення | Прапор адм. одиниці | Місце в регіоні | Кількість голосів «за» партію, на Виборах до Верховної Ради України 2006 року | Відсоток голосів «за» | Місце в регіоні | Кількість голосів «за» партію, на Виборах до Верховної Ради України 2007 року | Відсоток голосів «за» | Місце в регіоні | Кількість голосів «за» Олега Тягнибока на виборах Президента 2010 | Відсоток голосів «за» | Кількість голосів «за» партію, на Виборах до Верховної Ради України 2012 року | Відсоток голосів «за» | Виграні мажоритарні округи |
| Автономна Республіка Крим | 
| ||||||||||||
| Вінницька область | 
| ||||||||||||
| Волинська область | 
| ||||||||||||
| Дніпропетровська область | 
| ||||||||||||
| Донецька область | 
| ||||||||||||
| Житомирська область | 
| ||||||||||||
| Закарпатська область | 
| ||||||||||||
| Запорізька область | 
| ||||||||||||
| Івано-Франківська область | 
| ||||||||||||
| Київська область | 
| ||||||||||||
| Кіровоградська область | 
| ||||||||||||
| Луганська область | 
| ||||||||||||
| Львівська область | 
| ||||||||||||
| Миколаївська область | 
| ||||||||||||
| Одеська область | 
| ||||||||||||
| Полтавська область | 
| ||||||||||||
| Рівненська область | 
| ||||||||||||
| Сумська область | 
| ||||||||||||
| Тернопільська область | 
| ||||||||||||
| Харківська область | 
| ||||||||||||
| Херсонська область |  | ||||||||||||
| Хмельницька область | 
| ||||||||||||
| Черкаська область | 
| ||||||||||||
| Чернівецька область | 
| ||||||||||||
| Чернігівська область | 
| ||||||||||||
| Київ | 
| ||||||||||||
| Севастополь | 
| ||||||||||||
| Закордонний виборчий округ | .svg){kind=small}
| ||||||||||||
| Україна | 
|
Партія заснована 13 жовтня 1991 р. у Львові під назвою «Соціал-національна партія України» (СНПУ) представниками громадської організації ветеранів Афганістану, молодіжної організації «Спадщина» (під головуванням Андрія Парубія), Студентського Братства Львова (на чолі з Олегом Тягнибоком) та Варти Руху (під керівництвом Ярослава Андрушківа та Юрія Криворучка)[65]. Офіційна реєстрація Міністерством юстиції відбулася 16 жовтня 1995-го. Лідером партії став лікар-психіатр Ярослав Андрушків.
Ідейна основа діяльності СНПУ — соціал-націоналізм. У статуті СНПУ метою діяльності партії зазначалося: «Сприяння розбудові незалежної Української Соборної Держави на засадах соціальної та національної справедливості, гармонійного поєднання інтересів суспільства й держави»[65]. Пріоритетним відповідно є побудова національної держави, де суб'єктом державності виступає автохтонна нація. Ідеологи СНПУ спиралися на праці ідеолога Організації Українських Націоналістів (ОУН) 1930-х рр. Миколи Сціборського, який розробив альтернативний демократії політичний режим націєкратії. У зовнішній політиці СНПУ орієнтувалася на створення «Великої України».[джерело?]
З самого початку своєї діяльності партія намагалася позиціювати себе як месіанський загальноєвропейський рух. 19 листопада 1995 р. під час своєї презентації у львівському театрі ім. Марії Заньковецької голова СНПУ Я. Андрушків заявив: «У зв'язку з перспективою масової деградації людей і цілих народів, ми є останньою надією білої раси і людства взагалі…»[65].
.svg)
Емблемою партії була монограма «Ідея нації». Емблема СНПУ становить собою силует монограми в складі літер «І» та «N» — початкових літер слів девізу Соціал-Національної партії України «Ідея Нації». Форма написання літери «N» відповідає традиційному, давньоукраїнському стилю правопису. Монограма, як емблема СНПУ, утворюється шляхом переплетення вказаних літер, при чому, літера «і» вертикально і в центрі перетинає поперечний елемент літери «N»[67]. Монограма блакитного кольору зображувалася на партійних знаменах, чорного — на знаменах товариства сприяння Збройним Силам та Військово-Морському Флоту України «Патріот України» (молодіжне крило партії). Колір знамен в обох випадках був золотим.
Протягом першої половини 1990-х рр. налагоджено друк партійної газети «Соціал-націоналіст», організовано постійну охорону загонами СНПУ кількох соборів Української Православної церкви Київського патріархату, створено Надзвичайний Комітет Порятунку Нації і Держави, яким було організовано цілий ряд пікетувань Верховної Ради України з приводу відвернення загрози втрати Україною Криму та Чорноморського флоту.
Восени 1993 р. для охорони акцій, організованих Надзвичайним Комітетом Порятунку Нації і Держави, СНПУ створює «народні охоронні загони», одягнені в чорну уніформу, щоб дистанціюватися від одягнених у камуфляж УНСОвців. 22-24 вересня 1993 р. «народні охоронні загони» влаштували акти масової непокори біля приміщення Верховної Ради України[65].
У 1994 р. на місцевих виборах у Львівській області СНПУ отримала 10 % голосів і представництво у Львівській обласній раді.
У виборах 1998 р. СНПУ взяла участь разом із ще однією ультрарадикальною партією «Державна самостійність України» у складі блоку «Менше слів».
Блок «Менше слів» отримав 0,17 % або 45 155 голосів і зайняв передостаннє, 29-те місце. Водночас СНПУ отримала першого народного депутата у своїх лавах. Колишній хірург Олег Тягнибок, член Ради Уповноважених СНПУ, переміг в мажоритарному окрузі.
Наприкінці 1999 р. керівництвом партії прийняте рішення про формування молодіжного крила у вигляді товариства сприяння Збройним Силам та Військово-Морському Флоту «Патріот України», яке очолив Андрій Парубій.
На парламентських виборах 2002 р. СНПУ висувала своїх кандидатів виключно в одномандатних округах. Депутатський мандат отримує тільки Олег Тягнибок.
14 лютого 2004 р. на IX з'їзді СНПУ Головою партії обраний Олег Тягнибок. Партія змінює назву (відтепер вона має назву Всеукраїнське об'єднання «Свобода») та символіку («Ідею Нації» замінює спрощене зображення жесту «Тризуб-Воля» у формі кисті з трьома випростаними догори пальцями)[68][69].
ВО «Свобода» підтримала «Помаранчеву революцію», було оприлюднено звернення до громадян[70], лідер об'єднання О.Тягнибок неодноразово виступав з трибуни Помаранчевого майдану. Проте пізніше свободівці неодноразово наголошували про зраду «помаранчевими» лідерами «ідеалів Майдану», зокрема, на думку О. Тягнибока «За гучними корупційними звинуваченнями та викривальними заявами приховувались внутрішні інтриги помаранчевого табору в боротьбі за владу. Ніхто не думав про українців… про їх щоденні потреби, про майбутнє їхніх дітей»[71].
На парламентських виборах 2007 року ВО «Свобода» набрала 0,76 % голосів і до Парламенту не потрапила. Найбільшу підтримку (понад 3 %) «Свобода» отримала в Галичині, найменшу — у Криму та в Донбасі — близько 0,1 %. У Києві набрала 1,25 %.[72]
Свободівці періодично організовують вуличні акції, не пов'язані безпосередньо з політикою. Наприклад, 29 березня 2008 р. за ініціативи свободівців у Києві пройшов Марш українського глядача [73][74][75] під гаслом «Від кіна українською — до Українського кіна!», під час якого на Майдані незалежності демонстрували роботи молодих талановитих українських режисерів і виступав кінорежисер Юрій Іллєнко.
На виборах до Київради 2008 року ВО «Свобода», що йшла під гаслом «Стольному граду — українську владу!»[76] набрала 2,08 %, випередивши блок НУНС (2,01 %)[77], проте цього результату було недостатньо для проходження у Київраду.
За підсумками позачергових виборів до Тернопільської обласної ради, що відбулися 15 березня, «Свобода» отримала перше місце, здобувши 154 325 голосів «за» (34,69 %) і 50 із 120 місць в обласній раді. Уперше в історії партії вона посіла перше місце на виборах до якоїсь обласної ради.
У червні об'єднання ініціювало акцію «Геть алкоголь та тютюн з українських міст та сіл». Львівська, Тернопільська та Івано-Франківська міські ради ухвалили рішення про обмеження торгівлі алкоголем після 22 години[78].
На початку року лідер партії, Олег Тягнибок, балотувався на пост Президента України. Він отримав підтримку 352 282 виборців (1,43 %)[79].
31 жовтня партія перемогла на виборах до обласних рад Львівщини (41 депутат) та Івано-Франківщини (17 депутатів). Свободівці також пройшли до обласних рад на Буковині (4 представники), Волині (6), Київщині (5), Рівненщині (5) та Хмельниччині (4) і до районних, міських і селищних рад цих регіонів. «Свобода» отримала по 2 мандати в міських радах Житомира та Вінниці.
Мером Тернополя обраний Сергій Надал, проте у Львові та Івано-Франківську кандидати від партії не змогли перемогти чинних міських голів, Андрія Садового та Віктора Анушкевичуса, відповідно.
У кінці листопада рішення про саморозпуск прийняли Луганська міська й обласна організації ВО «Свобода»[80].
Члени ВО «Свобода» були співорганізаторами спроби зриву спільно зі СНА 28 лютого акції у рамках кампанії «Проти деградації освіти»[81][82][83][84].
Широкого розголосу набули події у Львові під час відзначення Дня Перемоги 9 травня. Представники ВО «Свобода» були учасниками численних сутичок з представниками лівих організацій[85][86]. У результаті постраждало щонайменше 14 осіб, а помічник депутата Львівської міської ради від «Свободи» Олег Ковпак отримав вогнепальне поранення[87].
У серпні політична сила ввійшла до складу Комітету опору диктатурі — політичного формування, що об'єднало партії, серед яких «За Україну!», «Громадянська позиція», Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина», «Фронт Змін», Європейська партія України, Конгрес українських націоналістів, Народний Рух України, «Народна самооборона», «Пора» та громадські об'єднання «Зарваницька ініціатива», «Жінки за майбутнє» й інших заради недопущення політичних репресій і для захисту прав українських громадян.
7 листопада представники «Свободи» спробували зупинити ходу комуністів до Майдану Незалежності, закидавши їх яйцями[88].
Активісти «Прямої дії» стверджують, що члени «Свободи» у лютому брали участь у нападі на активістів організації[89]. Партія заперечила це на офіційному сайті[90].
26 липня ВО «Батьківщина» і ВО «Свобода» на спільній пресконференції повідомили, що йтимуть на вибори до Верховної Ради окремими партійними списками, а в кожному одномандатному виборчому окрузі виставлять єдиного узгодженого кандидата. Так, від «Батьківщини» в округах балотуватиметься 190 кандидатів у народні депутати, від «Свободи» — 35 кандидатів[91].
З нагоди 70-річчя створення Української повстанської армії 14 жовтня у парку імені Тараса Шевченка в центрі Києва відбувся мітинг всеукраїнського об'єднання, що зібрав кілька тисяч осіб[92]. Згодом колона пройшла маршем по вулиці Володимирській до Софійської площі. Разом із націоналістами були вболівальники ФК «Динамо» (Київ) з банером «Свободу Павличенкам», протестуючи проти рішення суду в резонансній справі Павличенків[93].
На парламентських виборах 2012 року Всеукраїнське об'єднання «Свобода» отримало 10,44 % голосів виборців[94], що стало однією з найбільших несподіванок цих виборів[95]. Традиційно найбільшу підтримку політична сила мала на Галичині: Львівщина — 38,02 % (1-е місце в області), Івано-Франківщина — 33,79 % (2-е місце), Тернопільщина — 31,22 % (2-е місце).
Через побоювання сутичок з націоналістами, зокрема зі «Свободи», 7 листопада комуністи вперше за кілька останніх років відмовилися від ходи Хрещатиком[96], а «свободівці», що зібралися на Майдані Незалежності були готові блокувати марш опонентів[97].
21 грудня в Одесі «Свобода» проводила мітинг перед міською радою проти перейменування вулиці Івана та Юрія Лип. Там само одеські підприємці протестували проти високих поборів і неправових дій на ринках «Привоз» і «7-й кілометр». Коли активісти, серед яких був депутат ВРУ Павло Кириленко, та підприємці спробували зайти до приміщення міськради, охорона застосувала сльозогінний газ та обливала людей водою на морозі[98]. Одеські депутати назвали протестувальників «неофашистами»[99].
У той час як представники опозиції, зокрема ВО «Свобода»[100], блокували трибуну Верховної Ради з вимогою запровадити персональне голосування народних депутатів, 7 лютого на сесії Львівської міської ради «свободівка» Ірина Шалаковська проголосувала замість свого колеги Івана Гринди[101][102]. Наступного дня Шалаковська отримала сувору догану, також її знято з посади голови Личаківської районної організації Львівської міської організації «Свободи», а Гринда отримав догану за те, що залишив картку для голосування без нагляду[103]. Голова фракції «Свобода» у Львівській міськраді депутат Маркіян Лопачак пообіцяв, що у майбутньому за такі вчинки будуть також виключати із партії[104].
14 березня в Києві прихильники «Свободи» зірвали презентацію книги про Йосипа Сталіна[105]. У той же день ВО «Свобода» та ВО «Батьківщина» розпочали двомісячну акцію протесту Вставай, Україно![106][107].
«Свобода» брала активну участь у Євромайдані. Після втечі Януковича та створення нової коаліції партія увійшла до більшості та отримала місця в уряді. Так, Ігор Тенюх очолив міністерство оборони, Ігор Швайка — міністерство аграрної політики та продовольства, Андрій Мохник — міністерство екології та природних ресурсів. Олег Махніцький став в.о. генерального прокурора.
2 березня 2014 Ірину Сех призначено головою Львівської обласної державної адміністрації. Після того, як упродовж 20 днів, як передбачено Конституцією, вона не склала мандат народного депутата, у квітні Люстраційний комітет Майдану Львівщини уповноважив свого представника звернутись із позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва з приводу порушення Закону України «Про статус народного депутата України» Іриною Сех, яка суміщає депутатський мандат з посадою голови Львівської ОДА. Поведінка очільниці області спричинила у Львові мітинги та пікети з вимогою припинити суміщення посад[108].
Голова «Свободи» Олег Тягнибок брав участь у виборах Президента 25 травня 2014 року, отримавши підтримку 1,16 % виборців (210 476 голосів)[109].
26 серпня 2014 року у Києві на вулиці Інститутській на Східний фронт урочисто проводжали свободівський батальйон спеціального призначення «Січ»[110][111], який до цього пройшов двомісячну підготовку[112].
У вересні 2014 року партія Всеукраїнське об'єднання «Свобода» оприлюднила першу десятку виборчого списку на виборах до Верховної ради України:
У підсумку на позачергових виборах до Верховної ради 2014 року «Свобода» посіла сьоме місце за кількістю голосів виборців (742 022 голоси — 4,71 %) і, не подолавши 5-відсоткового бар'єру, не пройшла до Парламенту[113].
Рішеннями проведеного в лютому 2015 XXX З'їзду ВО «Свобода» партія перевела роботу на внутрішній воєнний стан:[114]
У вересні 2015 року начебто через масові заворушення біля Верховної Ради 31 серпня був заарештований заступник Голови ВО «Свобода» з воєнних питань Юрій Сиротюк, ексчлен комітету ВР з питань Національної безпеки й оборони)[115][116], що було розцінено ВО «Свобода» як політичне переслідування[117].
14 вересня 2015 року на з'їзді партії вирішено взяти участь у місцевих виборах 25 жовтня 2015 року. Завдання «Свободи» на цих виборах — зупинити реванш олігархів і антиукраїнських сил", — заявив лідер партії Олег Тягнибок. Він повідомив, що «Свобода» візьме участь у місцевих виборах у всіх областях, де зареєстровані осередки партії. Також партія має намір висунути кандидатів у мери у всіх обласних центрах. Окрім того, присутні на з'їзді делегати прийняли рішення про призначення керівником виборчого штабу партії колишнього міністра екології та природних ресурсів Андрія Мохника.[118]
Партія також розглядає можливість висунення членів партії «Правий сектор» від «Свободи» на місцевих виборах 25 жовтня. Про це в ході з'їзду партії, проведеного в Києві 14 вересня 2015 року, заявив лідер партії Олег Тягнибок. Присутні на з'їзді делегати оплесками відреагували на пропозицію Тягнибока. На думку Тягнибока, в нинішніх умовах політичним силам необхідно координувати свої зусилля.[119]
Марш Слави Героїв — традиційна святкова хода, яку організовує у Києві ВО «Свобода» для відзначення річниці створення Української Повстанської Армії. Марш пройшов 14 жовтня 2016 на свято Покрови Пресвятої Богородиці й був 12 за ліком. Перед початком ходи у столичному парку Шевченка на урочисте віче зібралося понад 20 тисяч учасників. Святковий марш був присвячений 84-ій річниці створення УПА, до свята Покрови та до Дня захисника України.[120]
Політичні сили "Всеукраїнське об'єднання «Свобода», «Національний корпус» і «Правий сектор» підписали «Національний маніфест» про об'єднання зусиль задля порятунку України.
На традиційному Марші Слави Героїв, що відбувся 14 жовтня 2018 року, лідер ВО «Свобода» Олег Тягнибок заявив, що ставить свої особисті амбіції нижче інтересів нації, тому не балотуватиметься на посаду Президента України у 2019 році, натомість пропонує іншим націоналістичним силам розглянути кандидатуру голови Секретаріату ВО «Свобода» Руслана Кошулинського. Пізніше про свою підтримку Русланові Кошулинському заявили організації «Правий сектор», «Конгрес українських націоналістів», «Організація українських націоналістів», «С14», а також керівник руху «ДІЯ» та УДА Дмитро Ярош.
31 березня 2019 року на виборах Президента кандидат від об'єднаних сил націоналістів, член ВО «Свобода» Руслан Кошулинський за підтримки партій «Правий сектор», «Конгрес українських націоналістів», «Організація українських націоналістів», «С14», керівника руху «ДІЯ» та УДА Дмитра Яроша набрав 1,62 % голосів.
На виборах народних депутатів 21 липня 2019 року виборчий список ВО «Свобода», куди увійшли представники партій «Національний корпус», «Правий сектор», «Конгрес українських націоналістів», ГО «Організація українських націоналістів», руху «ДІЯ» та УДА (керівник Дмитро Ярош), отримав 2,15 % голосів. Партія не подолала 5 % бар'єр[a], але отримала право на державне фінансування статутної діяльності. Натомість серед кандидатів-націоналістів в одномандатних округах перемогу здобула Оксана Савчук в ТВО № 83 (Івано-Франківськ).
На місцевих виборах 2020 року ВО «Свобода» отримала 890 місць в обласних, районних, міських, селищних і сільських радах та радах районів у містах (2,09 % від загальної кількості), 50 з них — в обласних радах (2,81 % від загальної кількості місць в обласних радах). Представників «Свободи» було обрано або переобрано мерами шістьох міст (Тернопіль, Івано-Франківськ, Калуш, Кам'янець-Подільський, Хмельницький, Конотоп).
У 2000 році на запрошення СНПУ Україну відвідав голова Національного Фронту Франції Жан-Марі Ле Пен. Французькі праві радикали разом з членами «Патріоту України» проводять спільні військово-туристичні вишколи в Карпатах, які для французів на їх батьківщині були недоступними через законодавчу заборону. Протокол про співпрацю підписаний між Національним фронтом і ВО «Свобода» у 2009.[121] 7 березня 2014 ВО «Свобода» закликала «Національний фронт» Франції не спотворювати інформацію про події в Україні, зокрема щодо російської інтервенції в Криму.[122] В офіційному зверненні ВО «Свобода» оприлюднила глибоку стурбованість офіційною позицією «Національного фронту» щодо ситуації в Україні.[123]
ВО «Свобода» співпрацює з Австрійськими націоналістами, зокрема з Австрійською Партією Свободи. Зокрема, на запрошення австрійської «Свободи», у листопаді 2008 року Відень відвідав лідер ВО «Свобода», Олег Тягнибок. Позиція стосовно подій в Україні, оприлюднена Австрійською Партією Свободи,[124][125] викликала несприйняття ВО «Свобода», як така, що базується на хибній інформації.[126][127]
23-24 квітня 2013 члени ВО «Свобода» Андрій Іллєнко і Тарас Осауленко відвідали Італію на запрошення італійської партії «Форца нова». На зустрічі обговорені питання співпраці та шляхи розвитку.[128]
19 березня 2014 року опублікований лист Олега Тягнибока, згідно з яким «неможливе перебування Всеукраїнського об'єднання „Свобода“ як спостерігача в Альянсі європейських національних рухів» […] у зв'язку із несумісними заявами керівництва очолюваного Вами Альянсу щодо схвалення підтримки Росією сепаратистських сил у Криму та окупації частини української держави російською армією".[129]
| Обласна рада | Загальна кількість депутатів у раді | Кількість голосів «За» у відсотках | Депутатів від «Свободи» |
|---|---|---|---|
| Вінницька обласна рада | |||
| Волинська обласна рада | |||
| Житомирська обласна рада | |||
| Івано-Франківська обласна рада | |||
| Київська обласна рада | |||
| Київська міська рада | |||
| Кіровоградська обласна рада | |||
| Львівська обласна рада | |||
| Полтавська обласна рада | |||
| Рівненська обласна рада | |||
| Сумська обласна рада | |||
| Тернопільська обласна рада | |||
| Хмельницька обласна рада | |||
| Черкаська обласна рада | |||
| Чернівецька обласна рада |
| Інформація в цьому розділі застаріла. (жовтень 2020) |
.png) |
|||
| Парламентські вибори: березень 1998 (у складі блоку «Менше слів») |
 |
 |
 |
|||
| Парламентські вибори: березень 2006 | Парламентські вибори: вересень 2007 (позачергові) | Парламентські вибори: вересень 2007 (позачергові, по округах) |
 |
 |
 |
|||
| Президентські вибори: січень 2010 (Олег Тягнибок) | Президентські вибори: січень 2010 (Олег Тягнибок, по округах) | Місцеві вибори: жовтень 2010 (вибори до обласних рад) |
 |
 |
||
| Парламентські вибори: жовтень 2012 (за партійними списками) | Парламентські вибори: жовтень 2012 (за партійними списками) |
 |
 |
||
| Президентські вибори: травень 2014 (Олег Тягнибок) | Парламентські вибори: жовтень 2014 (за партійними списками) |
У травні 2008 Ірина Фаріон, депутат Львівської обласної ради, в ефірі радіо «Ера FM» на запитання слухача про її ставлення до людей православної віри, парафіянам церкви Московського патріархату, заявила: «… структура, яка називає себе Московським патріархатом, нічого спільного не має з християнством…»[130]
У травні 2009 року Ірина Фаріон, депутат Львівської обласної ради, виступаючи перед членами «Свободи», заявила: «Ще Степан Бандера зробив пророцтво про так звану газову трубу. Це єдине, що москалі ще не вкрали у нас. Це москалі вміють дуже добре: брехати і красти, красти і брехати, брехати і красти!»[131].
Юрій Михальчишин на засіданні позачергової третьої сесії Львівської обласної ради шостого демократичного скликання біля пам'ятника Степанові Бандері заявив: «Наша бандерівська армія перейде Дніпро, перейде Донецьк і викине синьожопу банду з України. У нас у Львові є своя бандерівська червоно-чорна влада, і в Тернополі, і в Франківську… Той уряд, того Президента ми з вами не обирали. Тому це не є наша влада і зобов'язань перед нею ми не маємо жодних.»[132]
У червні 2012 Ірина Фаріон в ефірі львівського телеканалу ZIK виступила проти прийняття законопроєкту про мови Колесніченка-Ківалова: «Якщо ми урівнюємо цю мову на деяких теренах і, зокрема, в Донецьку, з українською, ми урівнюємо у правах мову окупанта з мовою корінного населення»[133]
У вересні 2012 депутат від партії «Свобода» Юрій Михальчишин в ефірі телеканалу ICTV, коментуючи відповідну поправку Європарламенту до останньої резолюції заявив, що заклик Європарламенту до демократичних сил України не співпрацювати з партією «Свобода» є заангажованим рішенням, яке побудоване на містифікаціях і совковій пропаганді.[134] При цьому на зауваження про те, що Європарламент є політичним органом, Михальчишин заявив, що це «політичний колгосп».[135]
У вересні 2013 депутат від ВО «Свобода» Андрій Іллєнко заявив, що «Свобода» — проєвропейська партія, підкресливши, що проти них в Європарламенті виступають депутати пов'язані з Партією Регіонів або Кремлем[136].
10 жовтня 2013 року депутат від ВО «Свобода» Олександр Мирний виступив проти введення розрахунків векселями під час розгляду в парламенті законопроєкту № 3358 "Про внесення зміни до статті 22 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» (щодо реструктуризації фактичної бюджетної заборгованості шляхом видачі фінансових скарбничих векселів)[137].
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
