Скицюк Олена Іванівна

Олена Іванівна Скицю́к (у шлюбі — Графова; нар. 16 січня 1950, Київ) — українська художниця; член Спілки радянських художників України з 1977 року^[1] і Національної спілки майстрів народного мистецтва України^[2]. Лавреатка премії імені Катерини Білокур^[3] та Мистецької премії «Київ»^[4] (обидві за 2011 рік). Дочка художників Івана Скицюка і Марфи Тимченко^[2], мати художниці Олени Кулик.

Скицюк Олена Іванівна
Народження	16 січня 1950(1950-01-16) (74 роки) Київ, Українська РСР, СРСР
Країна	СРСР  Україна
Навчання	Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (1973)
Діяльність	художниця, вчителька
Вчитель	Бокотей Андрій Андрійович, Флінта Зеновій Петрович, Лащук Юрій Пилипович і Башло Володимир Іванович
Працівник	Київський експериментальний кераміко-художній завод, КАМ і Київська державна академія декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука
Член	Спілка радянських художників України і Національна спілка майстрів народного мистецтва України
Батько	Скицюк Іван Степанович
Мати	Тимченко Марфа Ксенофонтівна
Діти	Кулик Олена Вікторівна
Нагороди	Премія імені Катерини Білокур (2011) мистецька премія «Київ» (2011)

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Скицюк.

Життєпис

Народилася 16 січня 1950 року у місті Києві^[1]. 1973 року закінчила Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва, де навчалася на факультеті кераміки^[5]. Її викладачами зокрема були Андрій Бокотей, Зеновій Флінта, Юрій Лащук^[1]. Дипломна робота — чайно-кавовий сервіз (керівник: Володимир Башло, оцінка — відмінно)^[6].

Протягом 1973—1974 років працювала на Київському експериментальному кераміко-художньому заводі^[5] у місті Вишневому. Викладала у дитячій студії «Мозаїка» та в школі народної творчості міста Фастова^[2]. З 1994 по 2000 рік викладала у Київській дитячій академії мистецтв, а з 2000 року — у Київському державному інституті декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука на кафедрі монументального розпису^[5]. Живе у Києві, в будинку на вулиці Курганівській, № 3, квартира № 4^[7].

Творчість

Майстриня петриківського розпису і народного декоративного живопису. Серед робіт:

• Оформлення магазину «Казка» (1979);
• «Подалі від світу» (1998);
• «Світанкова паморозь» (1999);
• «Сонячні очі» (2000).

Розписи у «Казці»

докладніше див.: Настінні розписи магазину іграшок «Казка»

У 1979 році разом з батьками розписала стіни магазину іграшок «Казка» у Києві. На розпис стін магазину родиною було витрачено близько року. Результати цієї праці дуже високо оцінювали мистецтвознавці, розписи магазину були добре відомі кільком поколінням киян. На початку 2000-х років пропонувалося в приміщенні магазину створити музей або студію декоративного розпису. У 2002 році магазин було викуплено концерном «Європродукт» (зараз RedHead Family Corporation, власник обох Владислав Бурда) і під час реконструкції всі розписи були закриті гіпсокартоном на наступні 15 років. Проте у жовтні 2017 року, компанія RedHead Family Corporation, до мережі якої належить магазин, анонсувала реставрацію розписів учнями Марфи Тимченко, які брали участь у створенні оригіналу^[8][9][10]

Примітки

1. Скицюк Олена Іванівна / Київська організація Національної спілки художників України.
2. Олена Скицюк на fineartukraine.com.
3. Лауреати премії Катерини Білокур 2011
4. Премія імені Євгена Плужника (мистецька премія «Київ») / Дніпро.
5. М. Г. Лампека. Порцеляна Київського експерементального керамікохудожнього заводу в контексті мистецької культури України ХХ — початку ХХІ століть. Київ. 2021.
6. Графова Олена Іванівна / Львівська національна академія мистецтв. Кафедра художньої кераміки. Випускники кафедри.
7. Скицюк Олена Іванівна / Довідник членів Спілки художників України. Київ. 1998, С. 136.
8. Нова сумна казка. Архів оригіналу за 6 квітня 2016. Процитовано 6 квітня 2016.
9. Інтерв'ю Марфи Тимченко. Архів оригіналу за 6 квітня 2016. Процитовано 6 квітня 2016.
10. В магазине «Казка-Нова» будет отреставрирована уникальная настенная роспись. http://redhead.ua. Архів оригіналу за 19 жовтня 2017. Процитовано 18 жовтня 2017 року. [Архівовано 2017-10-19 у Wayback Machine.]