Середній Урал

Середній Урал — найнижча частина Уральських гір, обмежена широтами Конжаковського Каменю^[en] на півночі і гори Юрма^[ru] на півдні (61° — 55° 25' N)^[2][3][4][5], згідно з деякими іншими джерелами — від гори Ослянка^[en] до широтної ділянки річки Уфи^[6][7] (приблизно між 56° і 59° північної широти^[8]).

Середній Урал
Країна	Росія[1]
Регіон	Росія[1]
Тип	географічний регіон і гірський хребет[1]
Висота	266 м
Площа	25 000 км²
Середній Урал Середній Урал (Росія)
Середній Урал у Вікісховищі

Середній Урал добре відокремлений орографічно: Уральські гори тут знижуються, а строго меридіональне простягання гірського пасма змінюється південно-південно-східним. Разом із Південним Уралом Середній Урал утворює гігантську дугу, звернену опуклою стороною на схід, дуга огинає Уфимське плато — східний виступ Східноєвропейської платформи^[9].

Рельєф і геологічна будова

Складений головним чином гнейсами, амфіболітами, кварцитами, вапняками і пісковиками. Характерні сильно згладжені пагорби й ували, на західному схилі розвинений карст.

Новітні тектонічні рухи неогену-антропогену слабо відбилися на Середньому Уралі, тому він є невисоким пенепленом, з ізольованими, м'яко окресленими вершинами і пасмами, складеними з найщільніших кристалічних порід. Лінія Перм — Єкатеринбург перетинає Урал на висоті 410 м. Відмітка найвищих вершин — 700—800 м, рідко більше^[9]. Найвища гора — Ослянка^[en], вершина якої сягає 1119 м. Інші гірські вершини^[6]:

• Качканар (878,7 м)
• Старий-Камінь (755,4 м)
• Шунут-Камінь (726,2 м)
• Біла (715,4 м)
• Вовчиха (526 м)
• Азов-гора (589 м)
• Сугомак (590,8 м)
• Єгоза (607,7 м)

Долини річок на Середньому Уралі порівняно широкі, розроблені. Лише місцями прямо над річищем нависають мальовничі кручі і скелі.

Ширина гірської смуги на Середньому Уралі досягає 25—30 км, а разом із передгір'ями 80—90 км^[7]. Із заходу до гір примикає горбкувате Передуралля з переважанням карстового рельєфу, приуроченого до палеозойських карбонатних порід і гіпсу. Особливо рясні карстові форми на Уфимському плато, розчленованому глибоко врізаними долинами річок Ай, Юрюзань і Уфа.

Географія

Річки належать сточищу Волги (Чусова, Уфа) і Обі (Тагіл, Пишма, Ісеть). Багато озер (особливо на сході) — Таватуй, Ісетське, Шарташ.

Переважають хвойні (ялина, ялиця, сосна) і березово-осикові ліси.

Багатий на корисні копалини.

Примітки

1. GEOnet Names Server — 2018.

   d:Track:Q1194038
2. Северные среднеуральцы. И немножко сибиряки
3. Горстовые средневысотные горы и низкогорья. Большой информационный архив (рос.). Процитовано 9 січня 2020.
4. А. А. Крубер. Уральские горы. Общее землеведение. Государственно учебно-педагогическое издательство, Москва — Ленинград, 1938 г. OCR Detskiysad.Ru. Процитовано 26 травня 2010.
5. Уральский хребет // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
6. Статьи / ОСЛЯНКА, ГОРА :: Энциклопедия "Пермский край". Архів оригіналу за 30 листопада 2014. Процитовано 12 жовтня 2018. [Архівовано 2014-11-30 у Wayback Machine.]
7. Особенности рельефа и полезные ископаемые Среднего Урала
8. Средний Урал, Большая советская энциклопедия. — М.: «Советская энциклопедия», 1969—1978 гг.
9. Урал. Общая характеристика

Джерела