Сельджуцька імперія

Сельджу́цька імпе́рія (перс. آل سلجوق‎ Āl-e Saljuq буквально 'Дім Сельджука') — монархічна ісламська держава в Західній і Центральній Азії в часи середньовіччя. Існувала в 1037—1194 роках. Простягалася від Анатолії на заході до Гіндукуша на сході. Займала територію сучасної Туреччини, Сирії, Палестини, Іраку, Ірану, Азербайджану, Туркменістану, частини Узбекистану й Афганістану. Заснована в ході завоювань тюрків-огузів. Нею керували султани з тюркської династії Сельджуків. Столиця розташовувалася на території Персії — в Нішапурі (1037–1043), Реї (1043–1051), Ісфахані (1051–1118), а також Гамадані (1118–1194) та Мерві (1118–1194). Офіційною мовою двору була перська, мовою релігії — арабська, мовою панівного класу — огузько-тюркська. Знищена Хорезмом^[3].

Сельджуцька імперія
↓ 1037 – 1194 ↓
Сельджуцької імперії: історичні кордони на карті Імперія в зеніті (1092), після смерті Мелик-шах I
Столиця	Нішапур (1037–1043) Рей (1043–1051) Ісфахан (1051–1118) Гамадан, Західна столиця (1118–1194) Мерв, Східна столиця (1118–1153)
Мови	перська, арабська, огузька
Форма правління	Монархія
Султан
- 1037–1063	Торгул (перший)
- 1174–1194	Торгул ІІІ (останній)[1][2]
Історія
- Засновано	1037
- Знищено Хорезмом	1194
Площа
- 1080	3 900 000 км2
Попередник Наступник Газневіди Буїди Візантійська імперія Какуїди Гуріди Держава Хорезмшахів Конійський султанат Аюбіди Держава Ільдегізідів Буріди Зангіди Данішмендиди Артукіди Салтукіди
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Сельджуцька імперія

Назва

• Великі Сельджуки
• Держава Великих Сельджуків, Велика Сельджуцька держава (тур. Büyük Selçuklu Devleti)
• Імперія Великих Сельджуків, Велика Сельджуцька імперія (тур. Büyük Selçuklu İmparatorluğu) — історіографічний термін; Сельджуки мали титул султанів, а не імператорів.
• Сельджуцька імперія (англ. Seljuq Empire, тур. Selçuklu İmparatorluğu)
• Сельджуцька держава (тур. Selçuklu Devleti; перс. دولت سلجوقیان‎, Dawlat-i Saljūqiān)
• Сельджуцький султанат

Історія

Заснування

З 1038 по 1055 рік сельджуки оволоділи Хорасаном, Хорезмом, Західним Іраном, Азербайджаном і Іраком . Аббасидський халіф аль-Каїм змушений був визнати Тогрул-бека (1038—1063) султаном і «царем Сходу і Заходу». Сельджуцький султан вважався намісником халіфа, а сам халіф зберігав за собою лише номінальний суверенітет і духовний авторитет. Столицею держави Тогрул-бека було місто Рей.

При Алп-Арслані (1063—1072) і Мелік-шаху I (1072—1092) сельджуки завоювали Вірменію, майже всю Малу Азію, а потім — Сирію і Палестину. 1073 року було здобуто Єрусалим. Після оволодіння Грузією, Ширваном і Мавераннахром їхні правителі стали васалами сельджуцьких султанів. Найбільшої військово-політичної могутності Велика Сельджуцька імперія досягла при Мелік-шаху ^[4].

• 
  Європа в 1092

Занепад

З кінця XI століття Сельджуцька імперія стала хилитися до занепаду. Основною причиною занепаду стали: перший хрестовий похід, через якого імперія втратила Грузію, Ширван, прибережні частини Малої Азії, частина Сирії та Палестину; зростання феодальної роздробленості і сепаратистські прагнення васалів. При Тогрул-Бек були виділені великі наділи членам Сельджуцького роду, деякі з яких з часом перетворилися на фактично самостійні султанати: Керманський , 1041—1187; Сирійський, 1074—1117; Конійський, або Румський, 1077—1307^[4].

По смерті Мелік-шаха Велика Сельджуцька імперія була охоплена міжусобицями; султанський престол послідовно переходив від одного сина Мелік-шаха до іншого. Махмуду (1092—1094), Баркіяруку (1094—1104), Мелік-шаху II (1104—1105) і Мухаммеду (1105—1118) доводилося боротися не тільки зі знаттю, але і з рухом ісмаїлітів. У 1118 році султанат був розділений між сином Мухаммеда — Махмудом і його дядьком — Санджаром. Першому дістався Іракський султанат (Західний Іран, Ірак і Азербайджан) зі столицею в місті Хамадан, другому Хорасан, Хорезм і Мавераннахр зі столицею в місті Мерв.

Знищення

Після вторгнення в Середню Азію каракитаїв всі області на схід і північ від Амудар'ї були втрачені для Сельджуцької імперії. У 1153 році повстали огузи, які кочували поблизу міста Балха, розбили військо Санджара і взяли в полон його самого; слідом за тим Балхські огузи піддали спустошенню Хорасан. Завоювання Хорезм-шаха Текеша поклали край Іракському султанату. Останній залишок імперії, яка розпалася — Іонійський султанат проіснував до початку XIV століття.

Устрій

Вищу політичну, судову, військову владу мав султан, який нічим не обмежувався. Другою особою в державі вважався візир. Його робочим органом був Великий диван, що складався з Малих диванів: диван-і тугра ве інша, диван-і істіфа (також називався диван-і зімам ве істіфа), диван-і шраф ве мемалік, диван-і арз.

Основним завданням диван-і тугра ве інша була підготовка текстів наказів султана, інших документів, що мали державне значення, ведення дипломатичного листування, листування з володарями васальних держав, з губернаторами провінцій і т. д. Документи набували законної сили після того, як скріплювалися печаткою (тугрою) султана. Очільник цього дивану водночас був тримачем цієї печатки.

Диван-і істіфа займався фінансовими питаннями, вів облік доходів і витрат держави, складав бюджет. Мав широко розгалужений апарат у вілайєтах (провінціях), призначенням якого було забезпечення збору податків у встановлені терміни та у визначених для кожного вілайєту розмірах. Представником дивана ввілайєтах був мюстевфі. У його розпорядженні були збирачі податків (амілі). Також цейдиван відповідав за карбування золотих, срібних та мідних монет із зображенням лева та сонця.

Диван-і шраф ве мемалік здійснював контроль за діяльністю державних посадових осіб у столиці (і навіть у палаці) та у вілайєтах. Також здійснював збір інформації щодо внутрішньополітичного становища. На чолі цього дивану стояв мушриф.

Основними функціями диван-і арзи був облік складу військ, розрахунок та виплата платні постійній армії, забезпечення її озброєнням, спорядженням, обмундируванням, харчами, фуражем для коней тощо. Диван не здійснював командних функцій, не брав участі у вирішенні питань застосування збройних сил. Він відповідав за їхній стан. З цією метою диван-і арз повинен був здійснювати регулярне інспектування армії, проведення оглядів і парадів.

Держава поділялася на вілайєти (точна кількість яких невідомо,оскільки постійно змінювалася),начоліяких стояли аміди (намісники). Васальні держави продовжували очолювати власні володарі. Втім призначався спеціальний чиновник щодо нагляду за ними.

Населення

Мови

• перська — офіційна і мова суд, основна літературна/розмовна мова^[5][6][7];
• арабська — мова релігії та філософії^[5][7];
• огузька — мова військової та правлячої еліти^[7][8].

Економіка

Були розвинені землеробство, скотарство, ремісництво, торгівля. Сільськогосподарське виробництво, основна частка в якому припадала на осіле населення, забезпечувало імперію всіма необхідними видами продуктів.

Виробляли тканини, насамперед із бавовни, одяг, взуття; вироби з металу, зокрема зброю. Було розвинене гончарство. Особливих успіхів ремісники домоглися у виготовленні кахлів, якими оздоблені багато пам'яток сельджукської архітектури. Набули розвитку різьблення по каменюі ювелірна справа.

Культура

• Омар Хаям

У 1074-1075 роках було зібрано для будівництва обсерваторії в Ісфагані найкращих математиків та астрономів свого часу. У 1079 році було прийнято календар(відомий в подальшому як перський), де новий рік відраховувався від весняного рівнодення. Протягом 33-річного циклу 8 років було високосним. Цей календар виявився більш точним, ніж юліанський, що тоді застосовувався в Європі. Досі цей календар (з урахуванням порівняно невеликих виправлень, внесених до нього протягом майже десяти століть) використовується в Ірані та Афганістані.

Значним було медресе Нізамійє в Багдаді.

• 
  Чашка із тюрком-сокольником
• 
  Піала з мисливцями
• 
  Срібний жбан
• 
  Лев-кадильниця
• 
  Воїн з мечем
• 
  Портрет члена династії
• 
  Башта Тургул
• 
  Мавзолей Алавіян
• 
  Мечеть Ебула
• 
  Усипальниця Хатума

Великі Сельджуки

Великими Сельджуками були: Тогрул-бек (1038-63), Алп-Арслан (1063-72), Мелік-шах I (1072-92), Махмуд (1092-94), Баркіярук (1094—1104), Мелік-шах II (1104—1105), Мухаммед (1105-18), Санджар (1118-57)^[9].

Ім'я	Роки правління	Примітки
Тогрул-бек	1038—1063	Разом зі своїм братом Чагри-беком очолював сельджуцьке об'єднання кочових огузів (туркмен). Спочатку служив в армії тюркської держави Караханидів, після розгрому якої закріпився в Хорезмі. Звідти в 1028 зробив завоювання Мерва і Нішапура, де в 1038 коронувався султаном. До цього часу його держава включала в себе також Бухару, Балх і Газні. В 1040 році в битві при Данданакані Тогрул-бек розгромив військо султана Масуда Газневі; між 1040 і 1055 завоював Хорезм, велику частину Ірану, Азербайджан, Ірак; в 1049 почав завоювання Вірменії. У 1055 року захопив Багдад і до 1058 року правив Іраком. Аббасидський халіф ал-Каїм був змушений дати Тогрул-беку титул султана, а потім — «царя Сходу і Заходу».
Алп-Арслан	1063—1072	Алп-Арслан був дуже сильною і сміливою людиною. Він також відрізнявся благородством і благочестям. Він вів аскетичний спосіб життя, і йому були притаманні простий смак і щирість. Також він відрізнявся величезною великодушністю і щедрістю по відношенню до своїх підданих, роздавав великі кошти бідним і допомагав нужденним. Разом з тим він був дуже суворим до службовцям своєї держави, і якщо дізнавався, що будь-хто з них був несправедливий з підданими, то строго карав в приклад іншим. Після того як Алп Арслан зійшов на престол, він стратив колишнього візира Тугрулбека і призначив візиром Незам-Мулька. При цьому султан практично повністю передав в його руки внутрішнє управління державою, а сам зайнявся боротьбою проти внутрішніх і зовнішніх ворогів молодої держави.
Мелік-шах I	1072—1092	На самому початку свого правління Мелік-шах придушив заколот свого дядька Кавурда і стратив його. Під час його правління були захоплені Північна Сирія і частина Палестини. У 1079 році відбувся похід до Грузії та Вірменії. Крім військової діяльності, Мелік-шах займався і відновленням зруйнованих і розорених після війн і повстань районів проживання його підданих. При дворі процвітали мистецтво і поезія, а також наука. При Мелік-шаху була проведена реформа календаря, створені вищі школи в Гераті, Багдаді, вченим виявлялося всіляке заступництво. Будучи ортодоксальними сунітами, султани здійснювали переслідування шиїтів, зокрема, ісмаїлітів Хасана ібн Саббаха. Султан був похований поруч з могилою свого батька Алп-Арслана в Мерві. Після смерті Мелік-шаха почалася боротьба за владу між його синами.
Махмуд	1092—1094	По смерті Малік-шах I почався швидкий розпад імперії: відокремився Конійський султанат Килич-Арслана I, потім Сирійський Тутуша і Кірманський. У Хорезмі стала швидко посилюватися васальна династія Ануштегінідів, а в Хорасані повстав син Алп-Арслана, Арслан-Аргун. В умовах розпаду держави, вдова Малік-шаха Тархан-хатун зосередила владу в своїх руках і проголосила султаном свого 4-річного сина Махмуда I. Тархан-хатун рушила з Багдадан в Ісфахан, де знаходився син Малік-шаха від іншої дружини — 12-річний Беркіярук. Беркіярук втік до Рей і тут був проголошений султаном. У 1093 р. війська Тархан-хатун зазнали поразки під Баруджердом, а у 1094 р. були остаточно розбиті. Невдовзі померла Тархан-хатун, а потім помер і Махмуд. Причиною смерті маленького султана стала натуральна віспа.
Баркіярук	1094—1104
Мелік-шах II	1104—1105
Мухаммад	1105—1118
Санджар	1118—1157	Останній представник гілки Великих Сельджуків, був одним з молодших синів Малик-шаха I від наложниці-рабині. Санджар брав участь у війнах за спадщину проти Махмуда I, Баркіярука, Малик-шаха II і Мухаммада I. З 1097 Санджар став правителем більшої частини Перської імперії, а його столиця знаходилася в Нишапурі. Низка правителів повстала проти нього, що призвело до розколу Великої Сельджуцької імперії. У 1118 році, по смерті останнього зі зведених братів Санджара, володіння Сельджуків були офіційно розділені. У 1141 році почав похід проти каракитаїв. Захоплений туркменами-кочовиками в 1153 році і перебував у полоні до 1156 року, коли він зміг втекти. Наступного року Санджар помер від дизентерії і був похований в Мерві.

Примітки

1. A New General Biographical Dictionary, Vol.2, Ed. Hugh James Rose, (London, 1853), 214.
2. Grousset, Rene, The Empire of the Steppes, (New Brunswick:Rutgers University Press, 1988), 167.
3. Grousset, Rene, The Empire of the Steppes, (New Brunswick: Rutgers University Press, 1988),159,161; «In 1194, Togrul III would succumb to the onslaught of the Khwarizmian Turks, who were destined at last to succeed the Seljuks to the empire of the Middle East.»
4. СИЭ та 1961—1976.
5. Savory, R. M. and Roger Savory, Introduction to Islamic civilisation, (Cambridge University Press, 1976), 82.
6. Black, Edwin, Banking on Baghdad: inside Iraq's 7,000-year history of war, profit and conflict, (John Wiley and sons, 2004), 38.
7. C.E. Bosworth, «Turkish Expansion towards the west» in UNESCO HISTORY OF HUMANITY, Volume IV, titled «From the Seventh to the Sixteenth Century», UNESCO Publishing / Routledge, p. 391: "While the Arabic language retained its primacy in such spheres as law, theology and science, the culture of the Seljuk court and secular literature within the sultanate became largely Persianized; this is seen in the early adoption of Persian epic names by the Seljuk rulers (Qubād, Kay Khusraw and so on) and in the use of Persian as a literary language (Turkish must have been essentially a vehicle for everyday speech at this time)
8. Concise encyclopedia of languages of the world, Ed. Keith Brown, Sarah Ogilvie, (Elsevier Ltd., 2009), 1110; «Oghuz Turkic is first represented by Old Anatolian Turkish which was a subordinate written medium until the end of the Seljuk rule.»
9. СИЭ та 1961—1976, Сельджукиды.

Джерела

(рос.)

• Бартольд В. В. Туркестан в эпоху монг. нашествия, Соч., т. 1, М., 1963, гл. 2-3
• Гордлевский В. A. Гос-во Сельджукидов М. Азии, «Тр. ИВАН», 1941, т. 39
• Заходер Б. Н. Хорасан и образование гос-ва Сельджуков, «ВИ», 1945, No 5-6
• Якубовский А. Д. Сельджукское движение и туркмены в XI в., «ИАН СССР, отделение обществ. наук», 1937, No 4

Посилання

• Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Сельджуцька імперія