Самчук Улас Олексійович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Самчук.

Ула́с Олексійович Самчу́к (7 (20) лютого 1905(19050220), Дермань тепер Рівненський район Рівненської області — 9 липня 1987, Торонто)^[1] — видатний український письменник, журналіст і публіцист, редактор, лавреат УММАН, член уряду УНР у вигнанні, член ОУП «Слово». Засновник і редактор рівненської газети «Волинь». Голова МУРу. Входив до складу ОУН. Після розколу ОУН залишився на стороні Голови ПУН полку Андрія Мельника.

Улас Олексійович Самчук
Улас Самчук
Народився	7 (20) лютого 1905(1905-02-20) Дермань, Волинська губернія
Помер	9 липня 1987(1987-07-09) (82 роки) Торонто, Канада
Поховання	Український цвинтар святого Володимира
Громадянство	Канада
Національність	українець
Діяльність	журналіст, письменник, публіцист
Alma mater	Вроцлавський університет
Мова творів	українська
Партія	ОУН
Самчук Улас Олексійович у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах
Роботи у  Вікіджерелах

Відповідно до українського законодавства може бути зарахованим до борців за незалежність України у XX столітті.^[2]

Був заборонений до вивчення в курсі української літератури в середній школі антиукраїнським режимом Януковича (тодішнім міністром освіти і зрадником України Дмитром Табачником).

Життєпис

Улас Самчук народився 7 (20) лютого 1905(19050220) року в селі Дермань Дубенського повіту Волинської губернії (нині Рівненського району Рівненської області) в родині Олексія Антоновича та Настасії Улянівни Самчуків, — як на той час, заможних селян. По суті, світогляд майбутнього письменника формували як родина, так і довкілля:

Улас Самчук

… Дермань для мене центр центрів на планеті. І не тільки тому, що десь там і колись там я народився… Але також тому, що це справді „село, неначе писанка“, з його древнім Троїцьким монастирем, Свято-Феодорівською учительською семінарією, садами, парками, гаями, яругами, пречудовими переказами та легендами.

Улас Самчук у 1920-х роках

У 1913 році, коли Уласові Самчуку було вісім років, сім'я переїхала до села Тилявка Кременецького повіту. Але з Дерманем зв'язків не втрачав, у 1917—1920 роках навчався у чотирикласній вищопочатковій школі, що діяла при Дерманській Свято-Феодорівській учительській семінарії. У 1921—1925 роках — у Кременецькій українській мішаній приватній гімназії імені Івана Стешенка.

Перед самим закінченням гімназії Уласа Самчука призвали до польського війська (гарнізон міста Тарнова). 23 серпня 1927 року він дезертирував, після чого потрапив у веймарську Німеччину, де працював у місті Бойтені в одного господаря, розвозив по копальнях і гутах залізо.

Німецький період життя Уласа Самчука позначений тим, що, по-перше, завдяки Герману Блюме він, як вільний слухач, студіював у Бреславському університеті з 1927 року. Ґерманіна фон Лінґейсгайм (мати Германа) дала притулок «обідраному українцеві» у своїй оселі й навчала його німецької мови. Вдруге прийшов Герман Блюме на допомогу Уласові через 15 років: завдяки його клопотанневі нацисти 20 квітня 1942 року випустили письменника, заарештованого 20 березня того року, з Рівненської в'язниці. Герман Блюме в Рівному був начальником цивільної поліції райхскомісаріату Україна.

Від 1925 року почав друкувати оповідання у журналі «Духовна бесіда» у Варшаві, згодом у «Літературно-науковому віснику» та інших часописах (видані окремою збіркою «Віднайдений рай», 1936). Свої перші новели надіслав до «Літературно-наукового вісника» з Німеччини, там виникли задуми більших творів (зокрема романів). У спогадах «Мій Бреслав» Улас Самчук стверджує, що саме у цьому німецькому (тепер — польському) місті «в моєму всесвіті з'явилась туманність, з якої поволі вимальовувались контури майбутньої „Волині“».

1929 року переїхав до Чехословаччини, студіював в Українському вільному університеті у Празі. Жодного вищого навчального закладу закінчити не зміг. Добре володів німецькою, польською, чеською, російською, менше французькою мовами.

Зліва 1-й ряд: Орест Чемеринський, Олена Теліга, Улас Самчук. 2-й ряд: Михайло Михалевич, Омелян Коваль, Юрій Русов. Львів, літо 1941 р.

У Чехословаччині перебував із 1929 до 1941 років. Українська Прага 1920–1930-х жила бурхливим науковим та культурно-мистецьким життям. До безпосереднього оточення, яке творило «його Прагу», Улас Самчук відносив Олександра Олеся, Спиридона Черкасенка, Олексу Стефановича, Оксану Лятуринську, Олега Ольжича, Михайла Мухина, Миколу Бутовича, Роберта Лісовського, Степана Смаль-Стоцького, Дмитра Дорошенка, Миколу Ґалаґана, Леоніда й Надію Білецьких, Дмитра Антоновича, Сергія Шелухіна, Микиту Шаповала, Валентина та Лідію Садовських, Русових, Яковлевих, Мідних, Батинських, Слюсаренків, Щербаківських, Сімовичів, Лащенків, Горбачевського, Ольгерта Бочковського. У Празі Улас Самчук належав до Студентської академічної громади. «Нас було кілька сотень з загальної кількатисячної української колонії, ми були поколінням Крут, Базару, Листопада, Четвертого Універсалу, України Мілітанс». У 1937 році з ініціативи Євгена Коновальця було створено культурну референтуру Проводу українських націоналістів на чолі з Олегом Ольжичем. Центром її стала Прага, а однією з головних установ — Секція митців, письменників і журналістів, де головував Самчук.

1941 року у складі однієї з похідних груп ОУН-м повернувся на Волинь (до Рівного), де був редактором газети «Волинь» до 1943 року.

Із ним працював редактором Петлюра Олександр Васильович, видавництво в ті роки очолював Іван Тиктор, співпрацювала Олена Теліга. Упродовж 1944—1948 років жив у Німеччині, був одним із засновників і головою літературної організації МУР. Після переїзду до Канади (1948) започаткував ОУП «Слово» (1954).

Ім'я Уласа Самчука прижиттєво було відоме у країнах Європи та Америки. Як зазначала дослідниця творчості письменника Марія Білоус-Гарасевич, «вражає не те, що на українській землі народився цей винятково сильний творчий талант, а те, що він вижив, не зісох у „волинській тихій стороні“, в абсолютно безпросвітних обставинах».

Пам'ятник Уласу Самчуку в місті Рівне

Літературна творчість

Марка України 2005 р.

У літературній творчості Самчук був літописцем змагань українського народу протягом сучасного йому півстоліття. Своє перше оповідання — «На старих стежках» — опублікував 1926-го у варшавському журналі «Наша бесіда», а з 1929 року став постійно співпрацювати з «Літературно-науковим вісником», «Дзвонами» (журнали виходили у Львові), «Самостійною думкою» (Чернівці), «Розбудовою нації» (Берлін), «Сурмою» (без сталого місця перебування редакції).

У найвидатнішому творі Самчука — трилогії «Волинь» (І–III, 1932—1937) виведений збірний образ української молодої людини кінця 1920-х — початку 1930-х років, що прагне знайти місце України у світі та шляхи її національно-культурного й державного становлення. Робота над першою і другою частинами тривала з 1929 по 1935, над третьою — з 1935 до 1937 року. Саме роман «Волинь» приніс 32-річному письменнику світову славу. Як стверджує дослідник творчості Уласа Самчука Степан Пінчук:

У 30-х роках вживалися певні заходи щодо кандидування Уласа Самчука на Нобелівську премію за роман «Волинь» (як і Володимира Винниченка за «Сонячну машину»). Але, на жаль, їхніх імен немає серед Нобелівських лауреатів: твори письменників погромленого і пригнобленого народу виявились неконкурентноздатними не за мірою таланту, а через відсутність перекладів, відповідної реклами.

Роман «Кулак» (1932) — «…про людину, яка стала успішною завдяки наполегливій праці, енергії та розуму… Це цілком європейський роман із притаманним тій добі психологізмом, ніцшеанством та фатальними жінками»^[3].

«Ви для мене не „Волинь“, а „Кулак“. Читала його два рази»,  — говорила авторові Олена Теліга (книга спогадів «На білому коні»).

У романі «Марія» (1934) відтворена голодова трагедія українського народу на центральних і східноукраїнських землях 1932—1933, у романі «Гори говорять» (1934) — боротьба гуцулів з угорцями на Закарпатті.

1941 року Улас Самчук написав статтю «Нарід чи чернь?», у якій він бажав показати співвітчизникам^[4]:

…що рідна мова, це … ознака чіткості, якості і свідомості людської одиниці, що є приналежною до даної нації. Всі ж, що такого не розуміють, творять не народ, а чернь, якусь масу, щось невиразне, щось позбавлене справжнього виразу свідомого і зрілого народу.

Фрагмент цього твору у формі переінакшеного плагіату було помічено у новорічній промові Президента України Володимира Зеленського до святкування 2020 року^[5].

Могила Уласа Самчука на цвинтарі Св. Володимира, місто Оквілл, Канада

У повоєнний період творчості Самчука сюжетним продовженням «Волині» є його роман-хроніка «Юність Василя Шеремети» (І–ІІ, 1946—1947).

1947 року закінчив драму «Шумлять жорна».

У незакінченій трилогії «Ост»: «Морозів хутір» (1948) і «Темнота» (1957), зображена українська людина та її роль у незвичайних і трагічних умовах міжвоєнної та сучасної підрадянської дійсності.

Темами останніх книг Самчука є боротьба УПА на Волині (роман «Чого не гоїть огонь», 1959) і життя українських емігрантів у Канаді («На твердій землі», 1967). Переживанням Другої світової війни присвячені спогади «П'ять по дванадцятій» (1954) і «На білому коні» (1956).

Письменник помер у Торонто 9 липня 1987 р. Похований на Українському цвинтарі святого Володимира у місті Оквілл, Канада.^[6]

Пам'ять

Ювілейна монета «Улас Самчук»

Книга Гаврила Чернихівського «Улас Самчук: сторінки біографії» (2005) у році є першим ґрунтовним дослідженням про «українського Гомера XX століття»^[7]. Про Уласа Самчука Ігор Фарина написав повість «Пекуча чужина» (2005). 2018 року у серії «Ім'я на обкладинці» видавництва «Навчальна книга Богдан» вийшла книга Сергія Синюка «Улас Самчук: ескізи до творчого портрета».

Постановою № 184-VIII Верховної Ради України від 11 лютого 2015 року 110 років з дня народження відзначатиметься на державному рівні.^[8] 2015 рік з ініціативи Львівської обласної організації «Меморіал» імені Василя Стуса та Городоцької районної ради проголошений роком Уласа Самчука на Городоччині^[9].

На честь нього, у національній скаутській організації України «Пласт», створений 33 курінь УПЮ імені Уласа Самчука.

Критика

Данило Шумук писав: «Улас Самчук своїм пером повзає перед „фюрером“ райху».^[10]

Музеї

• У жовтні 1993 року в селі Тилявка Шумського району Тернопільської області відкрито літературно-меморіальний музей письменника У. Самчука. У приміщенні колишньої учительської семінарії, де навчався У. Самчук (нині — Дерманський навчально-виховний комплекс «загальноосвітня школа І-го ступеня — гімназія»), 12 лютого 1995 року відкрито літературно-меморіальний музей Уласа Самчука. Згодом удостоєний звання народного. 2015 року це звання літературно-меморіальному музеєві Самчука було підтверджено.
• У м. Рівне діє Літературний музей Уласа Самчука.

Вулиці

Докладніше: Вулиця Уласа Самчука

• Вулиці Уласа Самчука є в Луцьку, Білій Церкві, Рівному, Дубно, Мізочі, Крем'янці, Шумську, Тернополі.

Пам'ятники та меморіальні таблиці

• У Луцьку в пам'ять про Уласа Самчука встановлено меморіальну таблицю.
• У Рівному є пам'ятник видатному письменнику-націоналісту.
• Також у Рівному є меморіальна таблиця в пам'ять про Олену Телігу та Уласа Самчука — редакторів газети «Волинь».
• Пам'ятник Уласу Самчуку є в Здолбунові.
• Погруддя Самчука відкрите 20 лютого 2005 року перед школою в Тилявці, в якій міститься меморіальний музей письменника.
• Меморіальна таблиця письменнику у місті Городок, відкрита у жовтні 2015 року на будинку, де свого часу в отця Епіфанія Роздольського мешкав Улас Самчук (колишній парохіяльний дім, нинішня адреса: вул. Стуса, 10)^[11][12].

• 
  Пам'ятник Уласу Самчуку в Здолбунові
• 
  Меморіальна дошка Уласу Самчуку та Олені Телізі в м. Рівному
• 
  Меморіальна таблиця Уласу Самчуку у м. Городок (Львівська область)

Твори

Автор романів «Кулак» (1932), «Марія» (1933), «Гори говорять!» (1934),«Юність Василя Шеремети» (1946—1947), трилогій «Волинь» («Куди тече річка» (1932), «Війна і революція» (1935), «Батько і син» (1937)) і «Ост» («Морозів хутір» (1948), «Сонце з Заходу», «Темнота»(1957), «Втеча від себе» (1982)), книг спогадів і репортажів «П'ять по дванадцятій» (1954), «На твердій землі» (1967), «На білому коні» (1956), «На коні вороному» (1979), «Плянета Ді-Пі» (1979), «Слідами піонерів» (1980), «Репортажі з Карпатської України».

2018 року стало відомо, що у Національному університеті «Острозька академія» планується видати повне зібрання творів Уласа Самчука. Саме Острозькій академії як провідному центру української духовності та патріотизму родина Соколиків — представники української діаспори у Канаді і єдині розпорядники спадщини Уласа Самчука — надала ексклюзивне право перевидавати твори прозаїка для широкого кола читачів в Україні.^[13] А 2019 року у видавництві «Фоліо» почали з'являтися перші томи зібрання творів. 2020 року було надруковано роман «Саботаж УВО» (1931), який раніше не друкувався,^[14] драми представлені в одній книзі: «Слухайте! Слухайте! Говорить Москва!» (1930), «Жертва пані Маї» [незакінч.] (1940), «Шумлять жорна» (1947),^[15] документальний твір «Слідами піонерів» (1979)^[16] 2022 року у двадцятитомнику творів, а роком пізніше окремим виданням, вийшов раніше неопублікований роман «На краю часу».^[17]

У 2025 році, обговорюючи книгу «Улас Самчук — воїн слова», до якої потрапили листи письменника й статті інших авторів, упорядник Віктор Мазаний зазначив, що понад 1500 листів досі неопубліковано. Вони зберігаються в національному архіві.^[18][19]

Оповідання

• На старих стежках. — у варшавському журналі «Наша бесіда», 1926.

Романи

Плакат «Люди Правди»

• Волинь: роман у 3 частинах (перше видання 1932—1937; третє видання Торонто):
  • Волинь Ч. 1. Куди тече та річка?
  • Волинь Ч. 2 Війна і революція
  • Самчук У. Волинь: роман-хроніка у 3-ох частинах. Ч. 2 : Війна і революція / Улас Самчук. — Львів: Друк. «Бібльос», 1935. — 271 с.
  • Волинь Ч. 3 Батько і син
• Гори говорять. — Прага, 1933; Буенос-Айрес, 1952)
• Самчук У. Гори говорять!: роман: у 2 ч. / Улас Самчук. — Винипеґ, Манітоба: Накладом Нового Шляху, 1944. — 194 с.
• Марія. — Львів: Українська бібліотека, 1934. — 1-е вид.; Рівне: Волинь, 1941. — 2-е вид.; Буенос-Айрес: Видавництво Миколи Денисюка, 1952 — 3-е вид. — 281 с.
• Кулак: Роман у 2-х ч. — Чернівці: Бібліотека «Самостійної думки», 1937. — 279 с.
• Ост: роман у 3 томах: «Морозів хутір» (1948), «Темнота» (1957), «Втеча від себе» (1982):
  • Морозів хутір. — Реґенсбурґ: видання Михайла Борецького, 1948. — 584 с.
  • Темнота. — Нью-Йорк: Українська Вільна Академія Наук, 1957. — 495 с.
  • Втеча від себе. — Вінніпег: видання Товариства «Волинь», 1982. — 429 с.
• Юність Василя Шеремети. — Мюнхен: Прометей, 1947. — Т. 1. — 156 с.
• Юність Василя Шеремети. — Мюнхен: Прометей, 1947. — Т. 2. — 165 с.
• Чого не гоїть огонь. — Нью-Йорк: Вісник, 1959. — 288 с.
• На твердій землі. — Торонто: Укр. Кредитова Спілка Торонто, 1967. — 390 с.
• Слідами піонерів. — Джерсі Ситі — Нью-Йорк: Свобода, 1980. — 269 с.
• На краю часу. — Харків: Фоліо, 2023. — 416 с. ISBN 978-617-551-113-8

Статті

• Нарід чи чернь? — 1941 // Часопис «Українське слово», ч. 53 (53) від 9 листопада 1941. Київ^[20][21]
• Крути — 1942 // Часопис «Волинь», ч. 7 (35) від 25 січня 1942. Рівне^[22][23][24]
• Про прозу взагалі і прозу зокрема (до проблем нашої літературної прози) // «Слово». Збірник українських письменників. ч. 2 — с. 198—207.

Спогади, листи, нотатки

• П'ять по дванадцятій: записки на бігу. — Буенос-Айрес: Видавництво Миколи Денисюка, 1954. — 232 с.
• На білому коні. — Вінніпег: видання Товариства «Волинь», 1972. — 251 с.
• На коні вороному. — Вінніпег: видання Товариства «Волинь», 1975, 1990. — 360 с.
• Плянета Ді-Пі. — Вінніпег: видання Товариства «Волинь», 1979. — 355 с.
• Репортажі з Карпатської України. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2019. — 256 с.

Переклади іншими мовами

• (польською) Ułas Samczuk. Wołyń. Tłumaczenie: Tadeusz Hollender; przedm.: Ksawery Pruszyński. Warszawa: Towarzystwo Wydawnicze "Rój. 1938. 331 s.

• (польською, передрук wyd. 2) Ułas Samczuk. Wołyń. Tłumaczenie: Tadeusz Hollender. Biały Dunajec — Ostróg 2005, Wydawnictwo «Wołanie z Wołynia». 331 s. ISBN 8388863142

• (хорватською) Ulas Samčuk. Za zemlju.^[25] Prevoditelj: Ivan Vanjčik, Stanko Gašparović. Zagreb: Izdanje Savremene biblioteke. 1941. 283 str.
• (французькою) Oulasse Samtchouk. Où va la rivière? Traduit de l'ukrainien: ?. Liége: Solédi, 1948. 334 p. Collection Bibliothèque Internationale N° 3.
• (французькою) Oulas Samtchouk. Mariya. Traduit de l'ukrainien: Л. Шульгин та Русана; préface de René Arcos. Paris : Éditions du Sablier. 1955. 152 p.
• (англійською) Ulas Samchuk. Maria: The Chronicle of a Life. Translated from Ukrainian by: Roma Z. Franko; editor: Paul Cipywnyk. Toronto: Language Lanterns Publications, 2011—247 стор. ISBN 9780987775009

Сучасні перевидання

• Самчук У. Гори говорять. — К., 1996.
• Самчук У. Волинь: У 2 т. — К.: Дніпро, 1993. — Т. 1, 2.
• Самчук У. Дермань. Роман: У 2 ч. — Рівне: Волинські обереги, 2005. — 120 с.
• Самчук У. На білому коні. — Львів: Літопис Червоної Калини, 1999.
• Самчук У. На коні вороному. — Львів: Літопис Червоної Калини, 2000.
• Самчук У. Темнота. Роман. — Нью-Йорк, 1957. — 493 с.
• Самчук У. Чого не гоїть огонь. — К.: Укр. письменник, 1994.
• Самчук У. Юність Василя Шеремети: Роман. — Рівне: Волин. обереги, 2005. — 329 с.
• Самчук У. OST. Трилогія. — Тернопіль: Джура, 2005. — 452 с.
• Волинські дороги Уласа Самчука: Збірник. — Рівне: Азалія, 1993.
• Улас Самчук. Ювілейний збірник. До 90-річчя народження. — Рівне: Азалія, 1994.
• Марія: повість / Улас Самчук; післямова Ніни Бернадської. — 2-ге вид., стер. — К. : Знання, 2013. — 176 с.: іл. — (Класна література).
• Юність Василя Шеремети: роман / Улас Самчук. — К. : Знання, 2014. — 278 с. — (Класна література).