Річкові́ тера́си (долинні тераси, надзаплавні тераси)— частини річкових долин, які є відносно рівними, мало нахиленими (за течією та в бік річищ) східцеподібними утвореннями, що виникають у результаті спільної акумулятивно-денудаційної діяльності постійних водотоків. У своїх нижніх частинах річкові тераси, як правило, мають відносно круті уступи, якими контактують із заплавами річок; у верхніх— маловиразними «тиловими швами» межують зі схилами річкових долин чи інших терас. Під час повеневих підйомів рівня води в річках тераси ніколи не затоплюються водами.
Уступ тераси в долині річки Дністер (Україна, Львівська область)
Уступ в долині річки Ману (Перу)
Утворення річкових терас, як правило, відбувається впродовж кількох основних етапів:
Накопичення на дні річкових долин товщ алювіальних відкладів. Найінтенсивніше такі процеси відбуваються у нижніх частинах річкових долин, де руйнівна й транспортувальна сила водотоку слабне, а річки досягають профілю рівноваги. Тут дрібні частинки гірських порід, утворених внаслідок руйнування дна русла і берегів у верхів'ях та середніх течіях річок, осідають на дні й активно накопичуються. Виникають обмілини, острови, прируслові вали (бари), перекати, гриви тощо. Течії стають повільними, а русла річок звивистими (меандруючими). Оминаючи маси намитих порід, водний потік розмиває сусідні береги і ще більше розширює свою долину. Виникають широкі заплави, численні рукави, озера-стариці, останці-обтікання тощо.
Зміна акумулятивного режиму роботи річки на ерозійний. Від певного моменту повеневого підйому рівня води в річці стає недостатньо для затоплення обширу долини, і річище починає нове врізання в товщу власного алювію. Від колишньої заплави річище відокремлюється доволі крутими уступами і продовжує заглиблюватися. Річкова заплава набуває вигляду і режиму тераси.
Вертикальні (епейрогенічні) рухи земної кори висхідного спрямування спричиняють пониження базису ерозії, річка заглиблюється і колишні заливні частини долини перетворюються на субгоризонтальні східцеподібні майданчики— тераси.
Зміна кліматичних умов у бік потепління і зневоднення території також призводить до утворення річкових терас. Маса води, що раніше повністю наповнювала річкову долину і відкладала на дні алювій, зі зміною кліматичних умов перетворюється на порівняно вузький потік. Колишнє дно цього потоку та суміжні з ним заплави опиняються поза зоною досяжності нового річища. Ці ділянки осушуються, перетворюючись на тераси, натомість річище заглиблюється далі і далі, відмежовуючись крутими уступами. Подібним чином формувались деякі тераси річок України при таненні льодовиків. Льодовикові маси спочатку були джерелом потужних талих флювіогляціальних водотоків, а згодом (відступивши або зникнувши) зумовили обміління тогочасних річок. Обміління породило активізацію глибинної ерозії та утворення річкових терас.
Якщо якийсь із описаних сценаріїв формування терас повторюється протягом часу існування річки або ж річкова долина переживає перебіг подібних процесів у тій чи іншій послідовності, на її теренах формується цілий комплекс терас: часто різних за виглядом, походженням, складом гірських порід, структурою та ступенем збереження.
Схематичний поперечний геолого-геоморфологічний розріз типової річкової долини
1- заплавний алювій; 2- русловий алювій заплави; 3- алювій прируслового валу; 4- старичний алювій; 5- заплавний алювій 2-ї тераси; 6- русловий алювій 2-ї тераси; 7- корінні породи; 8- дзеркало ґрунтових вод; 9- рівень максимального підняття води в заплаві (повінь); 10- рівень мінімального зниження води в заплаві (межень); 11- нормальна потужність алювію; 12- водозабірна гідрогеологічна свердловина; II— друга надзаплавна тераса; А- русло; В- прирусловий вал; С- заплава; D- котловина стариці
Традиційним стилем означення річкових терас є підхід, згідно з яким їхній відлік ведуть від заплав і до схилів річкових долин чи суміжних із ними межирічних рівнин. Тож тераса, розміщена найближче до заплави, має назву «перша надзаплавна тераса»; наступна від неї— «друга надзаплавна тераса» іт.д. Великі річки— Дунай, Рейн, Міссісіпі, Амазонка, Ніл— мають до 8-12 різнорівневих надзаплавних терас. У верхів'ях Кубані виділяють до 20 терас.[1] В долинах річок України виділяють до 7 терас, а найбільшу кількість терас має долина Дністра в середній течії— 13.[2]
Тераса в долині річки Інгулець (Україна, Кіровоградська— Дніпропетровська області, урочище «Козацький степ»)
субгоризонтальна конфігурація поверхні у просторі;
наявність (у безпосередньому чи похованому стані) основних елементів терас: поверхонь (площадок), уступів і тилових швів;
у переважній більшості випадків— наявність у складі гірських порід алювіальних відкладів;
присутність форм рельєфу (або їхніх фрагментів чи слідів), властивих заплавам: котловин озер-стариць, сухих річищ, останців обтікання тощо;
поверхні більшості терас мають ухил від тилових швів до уступів та загалом за течіями річок.
Псевдотераси
Існує цілий ряд утворень, які мають зовнішній вигляд річкових терас, проте відрізняються від них за генезисом. Такі морфологічні елементи називають псевдотерасами або хибними терасами.[3] Серед них виділяють:
за наявності в річковій долині кількох ярусів терас найвищі з них будуть найстарішими і найменш виразними;
наявність у межах річкових терас форм рельєфу (або їхніх фрагментів), властивих заплавам, свідчить про відносно молодий вік надзаплавних терас;
спочатку тераси утворюються у нижніх течіях річок, а відтак поступово «просуваються» вгору проти течій;
тилові шви більшості терас погано виражені, оскільки вони є місцями активного накопичення делювію зі схилів річкових долин чи відкладів (у вигляді конусів виносу) з ерозійних форм рельєфу— борозен, промивин (водориїв), ярів, балок тощо.
часто, тераси стають осередками формування вторинних форм рельєфу, головною умовою формування яких є близькі до горизонтальних поверхні: карстові лійки, степові блюдця тощо.
Елементи будови типової річкової тераси
a— тиловий шов; b— площадка (b1— зовнішня частина площадки, b2— внутрішня частина площадки); c— бровка тераси; d— схил; e— лінія підошви
ширина— від кількох метрів до десятків кілометрів;
довжина— від десятків метрів до десятків кілометрів;
поперечний переріз— східцеподібний (у класичному вигляді);
конфігурація— замкнена, видовжена;
ухил поверхні— 0—3 градуси;
висота річкової тераси— визначається перевищенням середньої частини майданчика, не порушеного делювіальними шлейфами (поблизу тилового шва) або площинним змивом (зовнішній край) над рівнем річки.
Існує декілька класифікацій річкових терас: за складом гірських порід, що складають тіло тераси (генетична), за типом розташування і взаємовідношеннями у межах річкових долин і за структурою гірських порід.
Річкові тераси більшістю дослідників поділяються на 3 види: ерозійні, цокольні й акумулятивні. Принципова різниця між ними полягає в розрізі тіла тераси: ерозійні— розріз цілком складений корінними породами; цокольні— верхня частина розрізу тераси складена алювієм, а нижня— корінними породами; акумулятивні— розріз представлений виключно алювієм даної тераси. Проте є генетичні класифікації терас, де цокольні вважаються різновидом акумулятивних.[4]
Ерозійні тераси («корінні», «тераси розмиву», «тераси зносу», «скульптурні тераси»)— утворюються в молодих річкових долинах в кінці висхідної фази ерозійно-акумулятивного морфоциклу. Термін «корінні» невдалий, позаяк річкова тераса може бути врізана не тільки в корінні породи, але і в давніший алювій цієї ж річкової долини.[5] Поняття «розмив» і «знос» для визначення руйнівної діяльності лінійних водотоків є синонімами терміну «ерозія», а термін «скульптурна» вже застарів і є зайвим.[4] Площадка ерозійної тераси, як правило, представлена виходом на денну поверхню корінних дочетвертинних порід, які іноді можуть бути перекриті тонким прошарком елювію, або подекуди, тонкими лінзами інстративного руслового аллювію.[6] Біля «тилових швів» таких терас площадку можуть перекривати колювіальні осипи порід вищележачих крутих схилів, або незначні за потужністю (2-10 см) призми делювіального плащу (при пологих схилах). Ерозійний вид властивий переважно річковим терасам гірських країн, і як правило, такими терасами є найбільш високі тераси в поперечному розрізі однієї річкової долини.[7]
Акумулятивні тераси (які іноді називають застарілим терміном «алювіальні») формуються у зрілих річкових долинах у фази «низхідного» розвитку повних морфоциклів, які пережила долина, коли на її дні накопичується перстративний алювій нормальної потужності з чітким поділом алювію за фаціями (руслова, заплавна, старична). Важливо зазначити, що акумулятивна тераса є не просто реліктом давнього дна річкової долини, а реліктом власне її заплави (навіть динамічної гірських річок).
Цокольні тераси є різновидом акумулятивних і поділяються на 2 підвиди: відкритоцокольні— коли в уступі тераси відслонюються корінні породи, і закритоцокольні— коли в уступі тераси корінні породи не відслонюються, проте встановлюються в розрізі тіла тераси при розбурюванні.[8]
За типом взаєморозташування в долині
Прихилені тераси— в процесі формування терас річка кожного разу врізається в алювій попередньої тераси до корінних порід, тому кожна молодша тераса прихиляється до старшої
Вкладені тераси— річка врізається в товщу алювію попередньої тераси, але на відміну від прислоненого типу не прорізає його повністю. Це нагадує, ніби тарілки покладені одна на одну— від найбільшої до найменшої. Такі типи терас характерні здебільшого для долин, які формувались в епоху чергування льодовикових і міжльодовикових періодів.[9]
Накладені тераси (поховані)— складаються з накладених одна на одну різновікових алювіальних товщ. Такий тип терас утворюється в результаті переважання процесів акумуляції. Нижчележача тераса завжди цілком похована під алювієм вищележачої.
Врізані тераси— утворюються при переважанні ерозійної діяльності річки. Їхній алювій повністю або частково прихилений до порід цоколя більш високих терас.
В ході детального геоморфологічного картування можуть виділятися такі локальні різновиди річкових терас: балочні, борові, дельтові, поховані, лиманні, меандрові, нахилені, насипні, перехрещені, загатні та інші.[10]
Річкові тераси мають суттєве промислове і сільськогосподарське значення. Широкі тераси великих рівнинних річок завдяки рельєфу і складу алювію є цінними сільськогосподарськими землями. Саме тераси річкових долин часто є оптимальними місцями для будівництва доріг, аеродромів, населених пунктів, гідротехнічних об'єктів і промислових підприємств. В геології річкові тераси є об'єктом для пошуків розсипних родовищ корисних копалин (золота, платини).
Gożik P., Lindner L. Tarasy środkowego i dolnego Dniestru oraz ich znaczenie w badaniach nad plejstocenem Europy // Systemy dolinne i ich funkcjonowanie. Prace Instytutu Geografii.— 2007.— №16.— S. 27–42.
Гудымович С.С.Речные террасы (некоторые замечания к морфологии, генезису и классификации) / Известия Томского политехнического университета. 2005.— Т. 308, №5.— С. 59.
Усов М.А.Элементы геоморфологии и геологии рыхлых отложений // Основные идеи М.А.Усова в геологии.— Алма_Ата: изд-во АН Казахской ССР, 1960.— С. 203—206.
Нечипорова Т.П.Речные террасы и методы их изучения: учебно-методическое пособие по курсу «Геоморфология». Ростов-на-Дону. изд-во Южного федерального университета.— 2009.— 48с.
Гудымович С. С. Речные террасы (некоторые замечания к морфологии, генезису и классификации) / Известия Томского политехнического университета.— 2005.— Т. 308, №5.— С.57-61 (рос.)
Домаранський А. О. Основи геоморфології: тестові завдання.— Кіровоград: Центрально-Українське видавництво, 2010.— 137 с.
Зубаков В. А. Классификация и номенклатура террас // Труды II геоморфологического совещания.— М.: Изд.-во ОГГН АН СССР, 1960.— С. 20-32. (рос.)
КизельватерД.С., РаскатовГ.И., РыжоваА.А. Геоморфология и четвертичная геология.— М.: Недра, 1981.— 215с.(рос.)
КостенкоН.П. Геоморфология.— М.: Изд.-во МГУ, 1999.— 229с.(рос.)
Нечипорова Т. П. Речные таррасы и методы их изучения: Учебно-методическое пособие по курсу «Геоморфология». Ростов-на-Дону: изд-во Южного федерального университета, 2009.— 48с. (рос.)
Панов Д. Г. Общая геоморфология.— М.: Высшая школа, 1966.— 372с. (рос.)
Пиотровский В. В. Геоморфология с основами геологии.— М.: Геодиздат, 1961.— 298с. (рос.)
СіренкоІ.М. Динамічна геоморфологія: Навчальний посібник.— Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка , 2003.— 263с.
Стецюк В. В., Ковальчук І. П. Основи геоморфології: навчальний посібник.— К.: Вища школа, 2005.— 495 с.
Рычагов Г. И. Общая геоморфология. М.: изд. МГУ.— 2006.— 369с. (рос.)
Чалов Р. С. Русловые процессы.— М.: изд-во МГУ, 1986.— 211 с. (рос.)
Чернов А. В. Геоморфология пойм равнинных рек.— М.:Недра, 1984.— 264с. (рос.)
Шульц С. С. Опыт генетической классификации речных террас // Известия Всесоюзного географического общества.— 1940.— Т. 92.— №6.— С. 739—749. (рос.)
Щукин И. С. Общая геоморфология.— М.: Изд. Московского университета, Т. 1.— 1960.— Т. 1.— С. 277—300. (рос.)
Эдельштейн Я. С. Основы геоморфологии.— М.:ГОСГЕОЛИЗДАТ, 1947.— 399 с. (рос.)
Harden C. Terrace, river / Encyclopedia of geomorphology. V.1, ed. by A.S. Goudie, Taylor&Francis Ltd., New York.— 2006.— P. 1039—1043 ISBN 0-415-32737-7(англ.)
Knighton D. Fluvial forms and processes. Edward Arnold Press.— London, 1984.— P.96-103 (англ.)
Річкова тераса у Вікісховищі
