Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Генерал Френсіс Річард Даннатт, барон Даннатт (англ. Francis Richard Dannatt, Baron Dannatt; народився 23 грудня 1950 року) — відставний британський офіцер і діючий констебль лондонського Тауера. 1971 року Даннатта призвали у піхотний полк Green Howards і відправили у Белфаст командиром взводу. Під час повторної служби в Північній Ірландії Даннатт був нагороджений Воєнним хрестом. Після обширного інсульту в 1977 році хотів піти з армії, але його командир умовив його залишитися. Після штабного коледжу Даннатт став командиром роти, а у 1989 році прийняв командування полком Green Howards. Він пройшов, а пізніше сам викладав курс для вищого командування та штабу, після чого був підвищений до бригадира. У 1994 році Даннатт отримав у командування 4-ту бронетанкову бригаду, а ще через рік приступив до командування британським компонентом Сил втілення (ІФОР).
| Лорд Даннатт | |
|---|---|
| The Lord Dannatt | |
.jpg) Даннатт у вересні 2007 року | |
| Народження | 23 грудня 1950 (73 роки) Брумфілд (Ессекс) |
| Країна | .svg){kind=small} Велика Британія |
| Приналежність |  Велика Британія |
| Вид збройних сил |  Британська армія |
| Освіта | Даремський університет, Королівська військова академія в Сандгерсті, St Lawrence Colleged і Felsted Schoold |
| Роки служби | 1971—2009 |
| Звання | Генерал |
| Командування | Начальник Генерального штабу, Командування сухопутними силами, Об'єднаний корпус швидкого реагування, 3-тя піхотна дивізія, 4-та бронетанкова бригада, 1-й батальйон Green Howards |
| Війни / битви | Конфлікт у Північній Ірландії, Косовська війна |
| Титул | барон |
| Діти | Edward Robert Samuel Dannattd[1] і Oliver William Jack Dannattd[1] |
| Нагороди | Лицар великого хреста Ордена Лазні, командор Ордену Британської імперії, Воєнний хрест |
 Річард Даннатт у Вікісховищі | |
1999 року Даннатт прийняв командування 3-ю механізованою дивізією, одночасно командуючи британськими військами в Косово. Відслуживши коротке відрядження у Боснії, був призначений помічником начальника Генерального штабу (ACGS). Після терактів 11 вересня 2001 року Даннатт брав участь у плануванні подальших операцій на Близькому Сході. Як командувач Об'єднаного корпусу швидкого реагування (ARRC), з 2003 року керував плануванням розгортання ARRC в Іраку і Афганістані. Сили ARRC служили в Афганістані у 2005 році, але на цей час Даннатт уже був головнокомандувачем британських сухопутних сил. Відповідав за контроверсійну реорганізацію піхоти, що в підсумку призвела до об'єднання його полку Green Howards з полком Yorkshire Regiment.
У серпні 2006 року Даннатта призначили начальником Генерального штабу (CGS), змінивши на цій посаді генерала сера Майка Джексона. Даннатт стикався з критикою за свою прямоту, зокрема за заклики підвищити заробітну плату та поліпшити умови солдатам і скоротити операції в Іраку задля підсилення контингенту в Афганістані. Він також намагався підвищити свій авторитет у суспільстві, побоюючись, що був недостатньо відомий для того, щоб захищати репутацію армії від звинувачень у жорстокому поводженні з ув'язненими в Іраку. Пізніше Даннатт допоміг створенню благодійної організації Help for Heroes для фінансування басейну в реабілітаційному центрі Хедлі-корт та досяг угоди з британською пресою, що дозволила принцу Гаррі пройти службу в Афганістані. Даннатт передав посаду CGS серу Девіду Річардсу та вийшов у відставку в 2009 році, посівши почесну посаду констебля лондонського Тауера.
У період з листопада 2009 року до британських парламентських виборів у травні 2010 року Даннатт був радником Девіда Кемерона з питань оборони. Залишив цю посаду, коли Консервативна партія, очолювана Кемероном, перемогла на виборах, заявивши, що, як прем'єр-міністр, Кемерон повинен покладатися на поради чинних керівників збройних сил. Даннатт опублікував автобіографію у 2010 році і продовжує брати участь у роботі низки благодійних організацій та організацій, пов'язаних зі збройними силами. Одружений, має чотирьох дітей, один з яких служив офіцером у полку Grenadier Guards.
Даннатт, син Ентоні і Мері (уродженої Чілверс)[2], народився у Брумфілді — нині передмістя Челмсфорда — у графстві Ессекс. Його батько і дід були архітекторами та мали практику в Челмсфорді, а мати була викладачем на неповну ставку у Лондонському біблійному коледжі. У Даннатта була старша сестра, яка померла від раку молочної залози у 1988 році. Даннатт перебував під сильним впливом прадіда за батьком — фермера і побожного християнина з вікторіанської епохи, який розробив прототип дренажної системи[3].
Даннатта і його сестру відправили до різних шкіл-інтернатів. Він навчався у молодшій школі Фелстед та під час навчання там вирішив стати професійним гравцем у крикет. Для отримання середньої освіти його відправили до коледжу святого Лаврентія у Рамсгейті (графство Кент), де він вступив у Об'єднаний кадетський корпус (CCF) і поступово виріс до старшого унтер-офіцера. У школі в нього виникла нелюбов до свого першого імені (Френсіс) після того, як його вважали дівочим і його запросили на день народження, де він виявився єдиним хлопчиком. З п'ятнадцяти років почав використовувати своє друге ім'я (Річард). На той час Даннатт прагнув стати адвокатом та поступити на право у коледж Еммануел в Кембриджі, але не пройшов співбесіду та вирішив стати військовим[3].
Спочатку хотів служити у танковому полку, але під час співбесіди офіцер з полку Green Howards переконав його на користь піхоти і організував для нього відвідування казарми біля Колчестера. Там він познайомився з майором Пітером Індже (майбутнім начальником Генерального штабу) та остаточно вирішив служити у Green Howards[4]. Вступив до Королівської військової академії в Сандгерсті у вересні 1969 року[4], а 30 липня 1971 року почав службу в Green Howards молодшим лейтенантом[5]. Після короткої відпустки його відправили до Белфаста (Північна Ірландія) командиром взводу[6]. Повернувшись, Даннатт пройшов курс для командирів взводу, після чого вирушив до Західної Німеччини, де перебував полк Green Howards. Наприкінці 1972 року повернувся у Белфаст разом зі своїм взводом[7]. За проявлену хоробрість під час операції у Східному Белфасті, коли взвод Даннатта був обстріляний, його нагородили Воєнним хрестом[8]. 30 січня 1973 року він отримав перше підвищення — звання лейтенанта[9]. Після завершення служби в Північній Ірландії Даннатт подав заявку на отримання ступеня у цивільному університеті за кошт армії — в Хетфілд-коледжі Даремського університету. Він був прийнятий і у тому ж 1973 році почав вивчення економічної історії. На першому курсі Даннатт побував на дебатах у Триніті-коледжі в Дубліні — рідкісна можливість для британського офіцера на службі в розпал конфлікту в Північній Ірландії[10].
За умовами навчальної програми Даннатт мав повертатися до свого полку під час літніх канікул[10]. Обидва літа полк служив у Північній Ірландії — в Армі у 1974 році та у Південній Армі у 1975 році. Саме у 1975 році Даннатт брав участь в операції зі знищення саморобного вибухового пристрою. Пристрій виявився міною-пасткою і спроба знищити його призвела до вибуху. Даннатт не постраждав, але четверо солдатів, у тому числі його командир роти майор Пітер Вілліс, були вбиті. Незабаром після цього Даннатт заарештував людину в зв'язку з інцидентом, а пізніше дав свідчення проти неї у суді[11]. 1976 року закінчив університет та повернувся до свого полку, який вже перебував у Берліні[12]. У липні 1977 року він був призначений ад'ютантом батальйону[13] і підвищений до капітана[14]. 11 листопада 1977-го Даннатт у 26 років переніс обширний інсульт і провів більшу частину наступних двох років у реабілітації, але отримав дозвіл повернутися в стрій вже у 1978 році. У супроводі дружини вирушив у відрядження до Північної Ірландії, де у них через два тижні народився їх перший син[15].
Даннатт передчасно повернувся з Північної Ірландії і був відправлений у Королівську військову академію Сандгерст у Сурреї, після чого потрапив під командування майора Руперта Сміта, очікуючи, що через інсульт це буде його останнє призначення. Він надсилав резюме на різні посади поза армією, але після заохочення з боку Сміта здав вступні іспити у Штабний коледж Кемберлі, також у графстві Суррей. Перед вступом до Кемберлі наприкінці 1980 року, Даннатт був відправлений у гарнізон Каттерік у Північному Йоркширі командиром роти[16]. На початку 1981 року його рота прийняла на себе управління тюрмою Франкленд під час місячного страйку тюремних наглядачів[17]. Незабаром після закінчення страйку Даннатт вирушив на Кіпр разом з миротворчими силами Організації Об'єднаних Націй, після чого повернувся у Суррей для проходження річного курсу для вищого командування у Кемберлі[18]. Пройшовши курс, 30 вересня 1982 року отримав підвищення до майора[19] і призначений начальником штабу 20-ї бронетанкової бригади, що базувалася у Західній Німеччині[20].
Після двох років на посаді начальника штабу Даннатт повернувся в полк Green Howards, який тоді теж базувався у Західній Німеччині, та вдруге очолив роту. У 1985 році він був на шість місяців відправлений до Північної Ірландії, що стало його п'ятим відрядженням туди. 1986 року Даннатта призначили військовим помічником державного міністра збройних сил — його перша посада у міністерстві оборони в Лондоні[21]. Підвищений до звання підполковника 30 червня 1987 року[22], Даннатт провів три роки у міністерстві. Він описував свою роль як «подолання розриву» між військовими і політиками, більшість з яких не мають безпосереднього досвіду в збройних силах. Наприкінці свого перебування на посаді він був долучений до заключної стадії розробки британської військової доктрини фельдмаршала сера Найджела Багнолла, коли вона була представлена на затвердження міністерства[23]. 1988 року полк Green Howards відзначив 300-річний ювілей, а наступного року Даннатт прийняв командування полком. Він відповідав за його перехід до аеромобільної ролі як частини 24-ї аеромобільної бригади. У 1991 році Даннатт відслужив шосте і останнє відрядження до Північної Ірландії, коли полк Green Howards протягом місяця був розгорнений у Південній Армі[24].
Повернувшись до Штабного коледжу у Кемберлі, Даннатт почав викладати курс для вищого командування та штабу[25], після чого 31 грудня 1991 року його підвищили до полковника (заднім числом від 30 червня 1991-го)[26]. Перед ним була поставлена задача вести курс у Кемберлі та оновити британську військову доктрину в світлі закінчення Холодної війни[25]. Він також спроєктував план кампанії для командування сил UNPROFOR на Балканах[27]. 31 грудня 1993 року був підвищений до бригадира (заднім числом від 30 червня 1993-го)[28] і прийняв командування 4-ю бронетанковою бригадою, що базувалася в Німеччині[29]. 1995 року разом зі штаб-квартирою його відправили до Боснії (решта бригади залишилась у Німеччині), де він взяв під командування окремі підрозділи, що вже були там розгорнені[30]. Даннатт командував сектором Південь сил UNPROFOR, що складався з військ кількох країн, і також командував британськими військами (COMBRITFOR), несучи відповідальність за нагляд над діяльністю усіх британських військ у Боснії[31]. Після підписання Дейтонських угод у листопаді 1995 року UNPROFOR був переформований на Сили втілення під керівництвом НАТО, а бригада Даннатта включена в багатонаціональну дивізію під командуванням Майка Джексона[32]. За службу на Балканах Даннатт здобув ступінь командора ордена Британської імперії[33]. Передавши 4-ту бронетанкову бригаду Девіду Річардсу, Даннатт у 1996 році вступив на посаду директора Штабу програми оборони у Міністерстві оборони, де відповідав за частину реалізації Огляду стратегічної оборони[34].
Після трьох років у міністерстві оборони, у січні 1999 року отримав чин генерал-майора і прийняв командування 3-ю механізованою дивізією[35]. У тому ж році стала можливою перспектива втручання НАТО у війну в Косово і Даннатт зі своїми співробітниками почав планувати потенційне наземне вторгнення на територію. У такому випадку Слободан Милошевич погоджувався вивести сербсько-югославські сили з Косова, деталі чого були домовлені Майком Джексоном. Ураховуючи велику частку британських військ у багатонаціональних силах КФОР, було вирішено, що буде розгорнена штаб-квартира 3-ї дивізії, а Даннатт буде командувачем британськими військами (COMBRITFOR)[36]. Незабаром після прибуття Даннатта російська бронеколона рушила в Косово і взяла під свій контроль аеропорт Приштини. Верховний головнокомандувач ОЗС НАТО в Європі Веслі Кларк наказав командиру КФОР Джексону заблокувати злітно-посадочну смугу аеропорту для перешкоджання російським літакам вилітати на підкріплення. Джексон відмовився виконувати наказ, а Даннатту, як COMBRITFOR, було наказано накласти вето на використання британських військ (що відомо в НАТО як «червона картка», право на яку надається командиру кожного національного контингенту)[37]. За службу в Косово Даннатт отримав подяку королеви[38].
.JPG)
Повернувшись у 3-тю дивізію, Даннатт працював над плануванням двох навчань у тренувальному центрі британської армії Саффілд у Канаді. Перші з них були на той час найбільшими навчаннями британської армії з кінця Холодної війни; другі відбулися вже після того, як Даннатт пішов з посади командира[39]. Даннатт давав свідчення як свідок-експерт у суді над Радиславом Крстічем щодо бійні у Сребрениці, незабаром після чого був відправлений до Боснії, де служив заступником командира Сил стабілізації НАТО у 2000 році[40]. Це відрядження мало тривати цілий рік, але було перервано, коли сер Майкл Вілкокс взяв достроковий вихід на пенсію. У результаті кадрових перестановок Даннатта у квітні 2001 року призначили помічником начальника Генерального штабу (ACGS)[41][42]. У вересні 2001-го, коли сталися теракти 11 вересня, він відвідував британські війська на Кіпрі[43]. Як ACGS він опосередковано брав участь у плануванні подальших операцій армії в Афганістані і пізніше в Іраку, а також виконував обов'язки начальника Генерального штабу (яким тоді був Майкл Вокер), коли Вокер був недоступний. Даннатт передав посаду ACGS Девіду Річардсу, якому передавав командування 4-ю бронетанковою бригадою в 1996 році і якому ж згодом передав посаду начальника Генерального штабу[44].
16 січня 2003 року Даннатта призначили командиром Об'єднаного корпусу швидкого реагування (ARRC) і в той же день отримав чин генерал-лейтенанта[45]. Під час свого перебування на посаді здебільшого займався плануванням можливого розгортання сил ARRC в Іраку і Афганістані. Зрештою ARRC був розгорнений в Афганістані, але вже після того, як Даннатт передав командування Девіду Річардсу[46]. У червні 2004 року Даннатт став кавалером ордена Лазні та був посвячений у лицарі[47]. 7 березня 2005 року він змінив сера Тімоті Гранвілла-Чапмена на посаді головнокомандувача сухопутними силами (CINCLAND) та отримав підвищення до генерала[48]. Головним питанням під час його перебування на посту головнокомандувача була реорганізація піхоти, яка викликала багато суперечок, оскільки призвела до втрати багатьох історичних полкових назв, у тому числі полку Даннатта Green Howards, який став 2-м батальйоном полку Yorkshire Regiment[49].
Після виходу на пенсію сера Майка Джексона Даннатт 29 серпня 2006 року був призначений начальником Генерального штабу (CGS) — професійним керівником британської армії[50]. Стурбований тим, що формування Федерації британських збройних сил означатиме втрату довіри серед солдат до генералів у питанні лобіювання їх інтересів, Джексон першою справою написав довгий лист держсекретарю оборони Десу Брауну. У листі він виклав думку, що армія була перевантажена операціями в Іраку і Афганістані, і що необхідна техніка, зокрема вертольоти, була або відсутня, або застаріла. Також висловив заклопотаність заробітною платою та іншими умовами військовослужбовців. У наступні вихідні вирушив до Афганістану з першим офіційним візитом як CGS[51].
Пізніше, перебуваючи на посаді CGS, Даннатт висловлював занепокоєння своїм недостатньо високим авторитетом для того, щоб бути почутим поза армією, особливо враховуючи суперечку, що відбувалася навколо судових процесів над солдатами, звинуваченими у смерті іракця Баха Муси. Зважаючи на це, у вересні 2006 року прийняв запрошення на неформальну зустріч офіцерів і журналістів у Клубі кавалерії і гвардії. Під час зборів клубу порушив питання про витрати на оборону в цілому і заробітну плату солдат зокрема. У результаті тиску ЗМІ і внутрішнього лобіювання через місяць було оголошено про виплату премій солдатам, які відслужили шестимісячні відрядження в Іраку і Афганістані[52]. У жовтні 2006 року Даннатт з'явився в газетних заголовках після інтерв'ю з Сарі Сендс у Daily Mail, в якому висловив думку про необхідність скорочення військ в Іраку для того, щоб дозволити армії зосередитися на Афганістані. Він також заявив, що поранені солдати повинні проходити реабілітацію у військовому середовищі, а не у цивільних лікарнях. Декілька газет зобразили його коментарі як нападки на уряд і особисто на прем'єр-міністра Тоні Блера[53][54]. Заяви Даннатта підтримали кілька журналістів і відставних офіцерів, інші ж вважали, що Даннатт вчинив некоректно і мав піти у відставку[55][56].
Для того, щоб показати, що армія розуміє питання, які торкаються солдатів, Даннатт провів конференцію постачальників соціальних послуг військовослужбовцям та разом з сером Фредді Віггерсом організував серію невеликих конференцій по усій Великій Британії для обговорення питань соціального забезпечення з командирами[57]. У 2007 році Даннатт разом з дружиною Піппою відвідав реабілітаційний центр для поранених Хедлі-корт, командир якого розповів Даннаттам свою мрію про басейн, але визнав, що отримати на нього державне фінансування було мало шансів. Деякий час по тому Сара-Джейн Ширрефф (дружина сера Річарда Ширреффа) познайомила Даннаттів з Бріном і Еммою Перрі. Даннатти допомогли подружжю Перрі створити благодійну організацію Help for Heroes, конкретною метою якої було фінансування басейну в Хедлі-корт. Даннатт спочатку хвилювався, що сума 2 мільйони фунтів є недосяжною, але зрештою організація зібрала достатньо грошей, щоб побудувати і басейн, і тренажерний зал, які було відкрито в 2010 році[58]. Разом з Піппою він пізніше допомагав Help For Heroes і SSAFA Forces Help у зусиллях з будівництва будинків для розміщення сімей поранених військовослужбовців у Хедлі-корт та Королівському центрі оборонної медицини в Бірмінгемі[59].
Ще одним його пріоритетом була зміна сприйняття британських операцій в Іраку і Афганістані. Він був стурбований, що ЗМІ та британська громадськість не знали про мету та інтенсивність операцій. Невдоволений усе більш негативним висвітленням, перервав відпочинок з родиною в Корнуоллі та вилетів до Афганістану, щоб змінити висвітлення через серію інтерв'ю. В ході візиту встиг зустрітися зі своїм сином, Берті, який служив у країні в складі полку Grenadier Guards[60]. 2007 року Даннатт вирішив не пускати принца Гарі на службу в Іраці. Однак, після досягнення угоди з британською пресою Гарі отримав можливість пройти службу в Афганістані протягом трьох місяців наприкінці 2007 року і початку 2008 року, поки про це не повідомили ЗМІ і він отримав наказ повернутися додому[61]. У 2008 році виступив зі зверненням до 4-ї спільної конференції з питань лесбійок, геїв, бісексуалів і транссексуалів, висловивши підтримку гомосексуалам, що служать в армії[62]. Його перебування на посту CGS закінчилося в серпні 2008 року[63]. Наприкінці 2008-го Даннатта підвищили до лицаря Великого хреста ордена Лазні[64].
У лютому 2009 року було оголошено, що після виходу на пенсію Даннатт стане 159-м констеблем лондонського Тауера[65]. Термін попереднього констебля, генерала сера Роджера Уілера (також колишнього CGS), минув 31 липня і Даннатт став констеблем 1 серпня 2009 року[66]. Констебль був найбільш високопоставленим чиновником у лондонському Тауері з 11 століття. Сьогодні його роль здебільшого церемоніальна і покладається на фельдмаршалів або відставних генералів, зазвичай на 5-річний термін[65].
Залишивши посаду CGS, Даннатт фактично пішов з армії, але формально залишався кадровим офіцером до листопада 2009 року[67]. Незабаром після звільнення Даннатта лідер Консервативної партії Девід Камерон запропонував Даннатту стати радником з оборони тіньового кабінету[67]. Був радником Камерона і його тіньового кабінету до парламентських виборів 2010 року, після яких заявив, що Камерон, як прем'єр-міністр, має покладатися на діючих начальників штабів[68]. Камерон, ще перебуваючи в опозиції, номінував Даннатта на довічне перство від Консервативної партії, але він вирішив бути незалежним пером і став бароном Даннаттом у листопаді 2010 року[69].
Написав автобіографію Leading from the Front, опубліковану видавництвом Bantam Press у 2010 році[2][70]. У книзі розкритикував уряд лейбористів, що керував Великою Британією з 1997 по 2010 рік, і зокрема Ґордона Брауна, звинувативши його в «згубній інтервенції» і відмові від фінансування оборонної політики Тоні Блера, коли Браун був канцлером скарбниці[71]. Даннатт також розкритикував Тоні Блера за те, що той дозволив Брауну взяти верх над ним, а головного маршала авіації сера Джока Стіррапа схарактеризував як «блискучого в тому, що він робив, однак такому, від якого не можна очікувати розуміння вигляду, звуків і запахів бою». Газета «Дейлі Телеграф» назвала книгу «пекучим обвинувальним висновком того, як нові лейбористи і деякою мірою верховне командування збройних сил не змогли належним чином керувати збройними силами, фінансувати і обладнати їх для війн в Іраку та Афганістані»[72][73].
Даннатт познайомився зі своєю дружиною Філіпою («Піппою»; уродженою Гурней) у 1973 році на першому курсі Даремського університету. Пара одружилася в березні 1977 року[74]. У них народилося четверо дітей: три сини і дочка. Берті, їх старший син, у складі полку Grenadier Guards (полку батька Піппи) служив в Іраку і Афганістані, заробивши згадку в наказі і дослуживши до звання капітана, залишив армію в 2008 році[75][76][77].
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
