Росоша (Вінницький район)

Ро́соша — село в Україні, у Липовецькій міській громаді Вінницького району Вінницької області. Населення становить 1739 осіб.

село Росоша
Герб Росоші
Країна	Україна
Область	Вінницька область
Район	Вінницький район
Тер. громада	Липовецька міська громада
Код КАТОТТГ	UA05020110240023124
Облікова картка	Росоша
Основні дані
Населення	1739
Площа	5,222 км²
Густота населення	469,17 осіб/км²
Поштовий індекс	22542
Телефонний код	+380 4358
Географічні дані
Географічні координати	49°14′38″ пн. ш. 29°11′20″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	266 м
Водойми	р. Яськова
Місцева влада
Адреса ради	22500 Вінницька обл., Вінницький р-н., м. Липовець, вул.Митрополита Василя Липківського, 30.
Карта
Росоша
Росоша
Мапа
Росоша у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші населені пункти з такою назвою: Росоша.

Назва

Назва походить від слова «розсоха», що означає роздоріжжя.

Історія

Росоша — село, центр сільської Ради, знаходиться у верхів'ях річки Поганки, лівої притоки річки Соб, за 12 км від районного центру, за 5 км від залізничної станції Липовець.^[1] Перша згадка за Є.Сецінським легенди про перебування купців у Війтовецькому замку – найбільшому Литовському замку Брацлавщини XIV століття, що в півтора рази переважав за розмірами Вінницький. Він лежав на тому ж Шпаковому шляху, що й Росоша – наступниця Ханева. Черговим свідченням перебування литовців на Шпаковому шляху є глибоченні вали біля села Іванька – Акмалін (з литовської – «камінний замок», що перегукується з назвою естонської столиці Таллінн – «данський замок»).

Виходить, що Війтовці та Акмалін були першими опорними пунктами литовського панування аж до 1370-х рр., коли через татарську небезпеку замки стали будуватися в глибині краю. Спочатку не раніше 1374-го постав Кам’янецький, а вже потім у Вінниці, Брацлаві і т.д. (ось чому тенденційне рішення вважати 1355 рік початком Вінниці немає підстави, тим більше, що похід Ольгерда нині датують 1362 роком).

Після Поділля, як свідчать літописи, було Білобережжя – Болохівська земля, долина Південного Бугу (по тюркські Аксу – «Біла вода») і долина Росі (що означає «Біла річка»), з болохівським центром Білилівцями. На зворотньому шляху, як вказують джерела, Ольгерд зайняв тут Білу Церкву. Із Поросся йдуть витоки Русі, назву якої деякі дослідники виводять від «рухс-ас» (білих ясів – роксоланів). Знаходимо той же корінь і в слові «Росоша», яка виросла неподалік попелища Ханева. І, навіть, уже згаданий Акмалін на Сібку виводиться із тюрксько-волоського Ак-мал – «Білий берег»! "

"Розбиті Ольгердом три «татарських» князьки – осетинський Кочубей (якого  деякі ототожнюють з очаківським Хаджі-беєм ), татарський Кутлу-бек і православний Деметри-солтан – мали свої міста «беків» Ошпекови (нині Пиків, Шпиків і Росоша), їх старшини улани – Уланів, Уланівку ( на захід від Іллінець) та інші пункти з коренем «красний» в основі, а хани –  Ханев (на схід від Росоші) і Салган («село хана» на місці сучасного Пісочина, обидва населені пункти у Липовецькому районі Вінницької області)."

Сільраді підпорядковане селище Липовець. Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі, центрі Росошанської волості Липовецького повіту Київської губернії, мешкала 1561 особа, налічувалось 225 дворових господарств, існували православна церква, школа, постоялий двір, постоялий будинок та 4 водяні млини^[2].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 2487 осіб (1246 чоловічої статі та 1241 — жіночої), з яких 2264 — православної віри^[3].

У спецповідомлені ДПУ від 15 липня 1932 р. Росоша згадується кілька разів. На цю дату там померло уже 36 осіб і опухло від голоду до 300 (в кілька разів більше ніж в інших селах Липовецького району). В цьому ж документі є натяк на пасивний опір росошан: «В селі Росоша зупинилась паперова фабрика у зв'язку з відмовою робітників від роботи через відсутність продовольства». А в 1933 році вже їздила підвода і живих вивозили на цвинтар, про Росошу дізналася вся область, коли з трибуни партконференції уповноважена Пашковська заявила про «багато пухлих, голодних…». У 1993 р., уже за незалежної України, на сільському кладовищі звели пам'ятник жертвам Голодомору – перший на Липовеччині. Про масштаби Голодомору і репресій свідчать дані перепису 1939 р.: у Росоші тоді мешкало 3148 осіб (майже стільки, як наприкінці 1920-х років)^[4].

Про роки Голодомору у селі Володимир Допіра записав у 2008 році свідчення у Людмили Дубинської:

Я йшла до своєї рідної тітки через цвинтар стежкою, якою ходило багато людй і атрапила а яму (їх було декілька). Підійшла і побачила в ямі живих і мертвих людй. Живі люди були безсилі і не могли вилізти з ями. Я злякалась і побігла додому, розказала про це мамі. У нашому селі жив чоловік, всі кликали його Денисом, він звозив на цвинтар мертвих і ще живих, виснажених, безсилих. Страшна була пора. З голоду люди втрачали розум. Пам'ятаю, побачила під очеретом одні голови людські, тулубів не було. Пам'ятаю ще, що ходили спецбригади по хатах і з горшків та торбинок забирали зерно, крупи, муку. Били людей, щоб признавалися, де заховано хліб. Прийшла бригада і до нас, знайшли торбинку з борошном, почали забирати...

З січня 1942 по грудень 1943 року в Росоші і Липовці діяла антифашистська група, яку очолював В. М. Мищеряков^[1]

2 жовтня 2016 року, у селі біля Меморіалу Слави загиблим воїнам, пройшла церемонія відкриття меморіальної дошки бійцю АТО Сергію Шевчуку^[5]

12 червня 2020 року, розпорядженням Кабінету Міністрів України № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області», увійшло в Липовецьку міську громаду^[6].

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Липовецького району, село увійшло до складу Вінницького району^[7].

Населення

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[8]:

Мова	Відсоток
українська	99,06%
російська	0,94%

Економіка

Село було відоме за паперовою фабрикою, що не працює станом на 2010-ті. Значимість виробництва паперу зафіксовано одним з елементів на гербі села.

Постаті

• Бадьорний Григорко Олексійович (1948) — український радянський діяч, бригадир комплексної бригади мулярів-монтажників будівельного управління № 142 тресту «Одестрансбуд». Депутат Верховної Ради УРСР 11-го скликання.
• Заріцька Анастасія Олексіївна (1948) — українська суддя, член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
• Коваль Єлизавета Василівна (1930 р.н.) — казкар^[9]
• Парипса Михайло Сергійович — голова асоціації «Українці Казахстану».
• Шевчук Сергій Іванович (1977—2014) — капітан ЗСУ, загинув під Іловайськом.

Галерея

• 
  Урочище при в'їзді до села
• 
  Будинок культури та пам'ятник Леніну
• 
  Краєвид з видом на один із ставків у селі (ставок Шпиль)
• 
  Знак при в'їзді до села
• 
  Каплиця і цвинтар у Росоші
• 
  Пам'ятник жертвам Голодомору
• 
  Церква євангельських християн-баптистів
• 
  Панський ставок
• 
  Храм Св. Дмитрія Солунського
• 
  Будівля сільської ради
• 
  Фабричний ставок
• 
  Будівля колишньої паперової фабрики

Див. також

• Росошанська сільська рада (Липовецький район)