Курпфальц

49°30′1e-07″ пн. ш. 8°1′0.010000099999053″ сх. д.

Герб курфюрства Пфальц

Територія Пфальцу у XVI столітті

Курпфальц
Прапор	Герб
Дата створення / заснування	1085
Офіційна назва	англ. Electorate of the Palatinate нім. Kurfürstentum Pfalz
Коротка назва	Palatinate і Pfalz
Названо на честь	kaiserpfalzd
Катойконім	Palatines і Pfälzer
Офіційна мова	німецька
Континент	Європа
Країна	Курпфальц
Столиця	Гайдельберг, Мангайм і Дюссельдорф
Місце розташування	Європа
Розташовується на водоймі	Рейн
У межах природно-географічного об'єкта	Центральна Європа
Форма правління	Спадкова монархія
Посада голови держави	Count Palatine of the Rhined
Мова комунікації	Пфальцький діалект німецької
Час/дата припинення існування	27 квітня 1803
Курпфальц у Вікісховищі

Пфальцьке курфюрство або Курпфальц (нім. Kurpfalz, у старовинних джерелах «Churpfalz» або «Wahlpfalz»), з державно-правової точки зору є коректними назви Рейнський Пфальц (нім. Rheinische Pfalzgrafschaft), Рейнське пфальцграфство (нім. Pfalzgrafschaft bei Rhein), також розповсюджена латинізована назва Виборчий Палатинат^[1] (англ. Electoral Palatinate, пол. Palatynat Reński, фр. Palatinat du Rhin, іт. Elettorato del Palatinato) — назва монархічного державного утворення-курфюрства, що існувало у 1085—1803 роках в рамках Священної Римської імперії, зі столицею спочатку у Гайдельберзі, потім у Дюссельдорфі та Мангаймі. Виникло з рейнсько-лотаринзького пфальцграфства й розташовувалось у середній частині області верхнього Рейну.

Під назвою «Курпфальц» розуміють не деяку чітко визначену географічну чи етнографічну область, а скоріше «картату ковдру». Ядро території розташовувалося з обох боків середньої течії Рейну від Гунсрюка на північному заході до східного схилу Оденвальда поблизу Мосбаха та південної частини Крайхгау неподалік від Бреттена, Кнітлінгена й монастиря Маульбронн.

Історія

Володарями Курпфальцу були рейнські пфальцграфи, місцем перебування яких був первинно Аахен. Вже у XI столітті вони отримали у спадкове володіння графство Пфальц і землі, що до нього належали, примкнули до найзнатніших імперських князів.

Коли пфальцграф Герман II помер, не лишивши спадкоємців, імператор Фрідріх I віддав у 1156 році рейнський Пфальц своєму зведеному брату, Конраду Швабському.

По смерті Конрада, у володіння Пфальцом вступив 1195 року його зять, Генріх I Брауншвейзький, старший син Генріха Лева; проте, оскільки Генріх у боротьбі за німецьку корону був на боці свого брата, імператора Оттона IV, проти Фрідріха II, то не зміг утримати за собою Пфальц, і передав його своєму сину, Генріху II, після смерті якого у 1214 році імператор Фрідріх II віддав це князівство герцогу Людвігу I Баварському та його сину Отто II, одруженому з Агнесою, дочкою Генріха I Брауншвейзького. Таким чином, у 1214 році Пфальц перейшов у володіння Віттельсбахського дому.

Сини Оттона, Людвіг II Суворий і Генріх, правили, після смерті батька, спочатку разом, але у 1255 році розділились: Людвіг II (помер у 1294 році) отримав Рейнський Пфальц і Верхню Баварію, Генріх — Нижню Баварію.

З синів Людвіга II, Рудольф I (помер 1319 року) отримав звання курфюрста і Пфальц, а Людвіг — Верхню Баварію. З цього самого часу рейнським пфальцграфам належала посада імперського стольника та імперського вікарія областей Рейну, Франконії та Швабії. У 1314 році Людвіга було обрано німецьким королем під ім'ям Людовік IV. Між братами спалахнула війна; згодом Людвіг помирився з синами Рудольфа, надавши їм пфальцькі володіння й частину Баварії, що у подальшому йменувалась Верхнім Пфальцом.

Наступниками Рудольфа були послідовно три його сини: Адольф (помер 1327 року), Рудольф II і Рупрехт I.

Рудольф II (помер 1353 року) приєднав до Рейнського Пфальца так званий новий Пфальц. З імператором Людвігом він уклав угоду 1329 року в Павії, за якою виборча функція належала по черзі то Баварії, то Пфальцу.

Рупрехт I (помер 1390 року) продав частину Верхнього Пфальцу імператору Карлу IV, а той за це надав йому одному звання курфюрста. У Золотій буллі 1356 року пфальцграфи Рейну були включені до числа семи імперських виборців. У 1386 році Рупрехт заснував Гайдельберзький університет.

Його наступником став племінник, син Адольфа, Рупрехт II (помер 1398 року). Син і наступник останнього, Рупрехт III, був обраний 1400 року королем Німеччини під ім'ям Рупрехта I, довівши тим самим, що Курпфальц належав до числа найважливіших світських територій імперії.

У XV столітті і першій половині XVI століття курфюрстами Пфальцу були послідовно Людвіг III, Людвіг IV, Фрідріх I Переможний, Філіп, Людвіг V, Фрідріх II і Отто Генріх. Після смерті останнього у 1559 році припинилась старша лінія і звання курфюрста отримав Фрідріху III з молодшої (Зіммернської) лінії.

Йому спадкували Людвіг VI, Фрідріх IV і Фрідріх V. За часів Реформації Курпфальц прийняв протестантизм, у зв'язку з чим Фрідріх V, у 1619 році, погодився прийняти запропоновану йому богемську корону, внаслідок чого втратив свої володіння та звання курфюрста, які імператор Фердинанд II передав у 1623 році його двоюрідному брату, Максиміліану I Баварському.

«Богемська авантюра», що провалилась, й наступна поразка у Тридцятилітній війні, в ході якої країна сильно постраждала, стали поворотним пунктом в історії Курпфальцу. Хоч за Вестфальським миром Курпфальц і було збережено, попереднього значення він уже ніколи не досягав. Син Фрідріха V, Карл-Людвіг, отримав за вестфальським миром назад Нижній Пфальц, знову створене (восьме) звання курфюрста й посаду Ерзацмейстера, а Верхній Пфальц, колишні звання курфюрста й Ерцтрукессамт лишились за Баварією.

Карл, син Карла-Людвіга, був останнім з Зіммернської лінії. Курфюрство й приналежні до нього землі перейшли до його двоюрідного брата, католика — пфальцграфа Нойбурзького, Філіпа-Вільгельма у 1685 році.

Йому спадкував син, Йоганн-Вільгельм, герцог Юліха і Берга, який, по смерті пфальцграфа Леопольда-Людвіга Вельденцького, отримав, у 1694 році, його землі. Як Йоганн-Вільгельм, так і його брат і наступник, Карл-Філіп, померли бездітними; тоді курфюрство перейшло до зульцбаської лінії в особі Карла-Теодора у 1742 році.

Після смерті курфюрста Максиміліана-Йосипа Баварського баварські володіння були у 1777 році об'єднані з пфальцькими, окрім невеликої частини, що відійшла до Австрії. Пфальцьке курфюрство знову посіло своє, п'яте місце у раді курфюрстів й отримало знову свою посаду Erztruchsess, a Erzschatzmeisteramt'ом поступилось брауншвейзькому курфюрству.

Карлу-Теодору, який помер бездітним, спадкував у 1799 році герцог Цвейбрюкенський, Максиміліан Йосип, який за Люневільським миром 1801 року, мав поступитись іншим князям (переважно баденському і гессен-дармштадтському) правобережним Рейнським Пфальцом, а землі, розташовані на лівому березі Рейну, перейшли до Франції. Німецька медіатизація припинила існування Курпфальцу, його територію було розділено.

За паризькими мирними угодами 1814 і 1816 років Німеччині були повернуті пфальцькі землі, що лежали на іншому боці Рейну; більшу частину з них отримала Баварія, решту — Гессен-Дармштадт і Пруссія.

До Курпфальцу входили частини сучасних територій федеральних земель Баден-Вюртемберг, Рейнланд-Пфальц, Гессен, Баварія (Верхній Пфальц), Саарланд, а також, регіон Ельзас, що нині належить Франції.

Примітки

1. Palatine & Palatinate [Архівовано 14 серпня 2017 у Wayback Machine.] by Ralph Dornfeld Owen, p. 231. Retrieved 29 Nov 2015.

Джерела

Энциклопедический словарь : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб. : Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, 1890—1907. (рос.)

• Heidelberg and the Palatine
• Віртуальна бібліотека історії [Архівовано 4 січня 2012 у Wayback Machine.]
• Charles D. Gunnoe, (2004) «Palatinate» in Europe, 1450 to 1789: Енциклопедія сучасного світу [Архівовано 13 червня 2020 у Wayback Machine.]