Раківка (Бучанський район)

село Раківка
Країна	Україна
Область	Київська область
Район	Бучанський
Тер. громада	Бучанська міська громада
Код КАТОТТГ	UA32080070110095362
Основні дані
Населення	299
Площа	1 км²
Поштовий індекс	07351
Телефонний код	+380 4596
Географічні дані
Географічні координати	50°39′2″ пн. ш. 30°15′20″ сх. д.
Середня висота; над рівнем моря	111 м
Місцева влада
Адреса ради	07351, Київська обл., Бучанський р-н, с.Синяк, вул. Київська, 60
Карта
	Раківка
	Раківка
Мапа
	Раківка у Вікісховищі

Ракі́вка — село в Україні, у Бучанського району Київської області. Кількість населення на 1.10.2021 – 299. Входить до складу Синяківського старостинського округу Бучанської міської громади (села Синяк, Вороньківка, Раківка, Червоне). Тимчасово виконуюча обов’язків старости округу – Віра Дмитрівна Марченко (мешканка Раківки).

У Вікіпедії є статті про інші населені пункти з такою назвою: Раківка.

Коротка інформація село Раківка, Основні дані ...

Закрити

У 1850 р. село Раківка входило до володінь поміщика Синельникова разом з селами Литвинівка, Демидів, Синяк, Абрамівка.

У праці Лаврентія Похилевича «Уезды Киевский и Радомысльский. Статистические и исторические заметки о всех населенных местностях в этих уездах и с подробными картами их / собрал Лаврентий Похилевич. – Киев: Тип. А. Давиденко, 1887» про с. Раківку написано:

«д. Раковка, на левой стороне Ирпеня, выше Демидова верст на 10; в таком же расстоянии от. м. Гостомли. Жит. о. п. 225; ревиз. 74, с надел. 192 дес. и плат. в год вык. 125 р. 26 к. Есть экономический фольварок с небольшим фруктовым садом и огородом. В заливах реки водится, или водилось прежде много раков; отсюда название деревни. Есть следы длинной гати чрез Ирпень, разорванный рекою во многих местах. По преданию при этой гати, лет за 150 были мельницы двигавшие машины, толокшие железную руду здесь и в окрестностях добываемую».

У виданні «Список населенных мест Киевской губернии / издание Киевского губернского статистического комитета. – К., 1900. - С. 154» подано такі відомості про Раківку:

«Д. Раковка (владельч.). В ней дворов – 59, жителей обоего пола – 339 чел., из них мужчин – 167 и женщин – 172. Главное занятие жителей – хлебопашество. Расстояние от уездного города [Киева] до деревни – 31 верста… Железнодорожная станция носит название «Киев», пароходная – «Глебовка». Почтово-телеграфная и почтовая земская станции находятся в м. Дымер. В деревне числится земли, принадлежащей крестьянам – 242 десятины, земля же помещичья показана в общем количестве по с. Литвиновке; хозяйство на крестьянской земле ведется по трехпольной системе. Деревня принадлежит Действительному Статскому Советнику Алексею Николаевичу Синельникову. В деревне имеются: одна часовня и одна школа грамоты…».

Замітка в газеті «Рада», 1908, 23.07 (№168), с. 3:

З Київщини. Шукають правди.

Ще 1864 року , як стверджувалась уставна грамота, селяне с. Раківки, київського пов. вимовили собі в литвинівській економії пана Синельникова сервіути й окремі вигоди на випас худоби на економичеських толоках та вільних місцях, а також право напувати худобу з економичеських колодязів, ставків то що. Недавно маєтности п. Синельникова опинилися в руках д. Дуриліна, а торік їх передано селянському поземельному банкові й дрібними шматками роспродано переселенцам-зайдам з ріжних повітів. Тепер ці переселенці оселилися навколо с. Раківки і ні виїхати, ні вийти з села людям не дають, а худобу селянську заганяють і навіть вбивають. По якому праву позбавлено раківшан сервітутів і инших вигод – нічого не відомо. Щоб дійти правди на цю кривду,сільська громада обрала двох уповноважених: Гната Духоту й Грицька Рудника, і вони цими днями подали до головного управителя землеустройства і хліборобства в Петербург відповідну докладну скаргу.

(Од власн. кор.)

Під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну с. Раківка було в окупації (24 лютого – 29 березня 2022 р.). Унаслідок бойових дій, умисних дій окремих осіб багато будинків, а також церква, бібліотека зазнали ушкоджень різного ступеня тяжкості.

Раківці

В Україні є малесеньке село –

Раківкою ще в давнину назвали.

Воно із церквою немовби розцвіло!

Традиції роками зберігали.

Пращури наші так його любили!

Свій край надійно боронили.

У спадок усім нам його передали,

Аби і ми його надійно берегли!

Міняються тут жителі,

Та коріння є!

До рідної домівки все рідше поспішають,