Піфей

Піфей або Пітей (Пітеас, грец. Πυθέας, лат. Pytheas) (близько 380 — близько 310 до н. е.) — давньогрецький мореплавець, купець, астроном, математик і географ, дослідник із грецької колонії Массалії (сучасне місто Марсель, Франція).

Піфей
дав.-гр. Πυθέας
статуя Піфея у Марселі
Ім'я при народженні	дав.-гр. Πυθέας
Народився	359 до н. е.  Массалія, Франція
Помер	289 до н. е.
Діяльність	мандрівник-дослідник, астроном
Знання мов	давньогрецька
Медіафайли у Вікісховищі

Біографічні відомості

Між 330 і 320 роками до н. е. Піфей здійснив мандрівку вздовж узбережжя Північної Європи. Вважається, що він відкрив півострів Бретань, острови Ірландія та Велика Британія, обігнув Велику Британію, відкрив Ірландське та Північне моря, дослідив острів Зеландію і частково Скандинавський півострів. Зворотний шлях Піфей здійснив або морем, або суходолом (річками Рейн і Рона). Не тільки це лишається нез'ясованим з його мандрівки Північною Європою: вчені і досі сперечаються щодо описаної Піфеєм крижаної країни Туле, висуваючи різноманітні версії, що це була за країна, — від Гренландії, Ісландії до Фарерських островів; також неясно, чи досяг Піфей узбережжя Балтики, але ймовірно досяг острова Гельголанд, що славився своїм бурштином.

Поза сумнівом до заслуг Піфея слід віднести те, що він першим у історії описав полярний день, полярне сяйво та морську кригу (море на півночі застигає і ніби вкривається слизькими медузами). Піфей також першим встановив зв'язок між небесним рухом Місяця та явищем морських припливів і відпливів (на півночі море «дихає» кожні 6 годин, підкоряючись фазам Місяця), бо припливи і відпливи не спостерігаються так явно в Середземному морі.

До того ж Піфей ретельно описав і дав назви германським племенам, кельтам і, як гадають вчені, саамам (у Піфея названі фенніями). Саме завдяки Піфею Британія відтоді стала загально вживаною назвою острова.

Твір Піфея «Про Океан» популяризував Тімей, його цінували Ератосфен та Гіппарх, але Полібій та Страбон з підозрою відносились до його відкриттів.

У галузі математичних досліджень Піфей вирахував нахил площини екліптики до площини небесного екватора.

Література

• Burton, Richard F. (1875). Ultima Thule; or, A Summer in Iceland. London and Edinburgh: William P. Nimmo. Ultima Thule; or, A Summer in Iceland.
• Chevallier, R. (December 1984). The Greco-Roman Conception of the North from Pytheas to Tacitus. Arctic. 37 (4): 341—346. doi:10.14430/arctic2217. hdl:10515/sy5tb0xz8. JSTOR 40510297.
• Christensen, Arne Søby (2002). Cassiodorus, Jordanes and the History of the Goths: Studies in a Migration Myth. Переклад: Flegal, Heidi. Museum Tusculanum Press. ISBN 87-7289-7104.
• Cunliffe, Barry (2002). The Extraordinary Voyage of Pytheas the Greek: The Man Who Discovered Britain (Revised ed.). Walker & Co, Penguin. ISBN 0-14-200254-2.
• Frye, John; Harriet Frye (1985). North to Thule: an imagined narrative of the famous "lost" sea voyage of Pytheas of Massalia in the fourth century B.C. Chapel Hill, NC: Algonquin Books of Chapel Hill. ISBN 978-0-912697-20-8.
• Gimbutas, Marija (1967). Daniel, Glyn (ред.). The Balts. Ancient Peoples and Places. New York: Frederick A. Praeger.
• Hawkes, C.F.C. (1977). Pytheas: Europe and the Greek Explorers. Oxford: Blackwell, Classics Department for the Board of Management of the Myres Memorial Fund. 090356307X.
• Herbaux, François (2024). Pythéas, explorateur du Grand Nord. Les Belles Lettres. ISBN 9782251455280..
• Kaplan, Philip G. (2013). Pytheas of Massalia. У Bagnall, Roger S (ред.). The Encyclopedia of Ancient History. Wiley-Blackwell. с. 1. doi:10.1002/9781444338386.wbeah21281.pub2. ISBN 978-1-4051-7935-5.
• Markham, Clements R. (June 1893). Pytheas, The Discoverer of Britain. The Geographical Journal. London: The Royal Geographical Society. 1 (6): 504—524. Bibcode:1893GeogJ...1..504M. doi:10.2307/1773964. JSTOR 1773964.
• Nansen, Fridtjof (1911). In Northern Mists: Arctic Exploration in Early Times. Т. I. Translated by Arthur G. Chater. New York: Frederick A. Stokes Co.
• Roller, Duane W. (2006). Through the Pillars of Herakles: Greco-Roman Exploration of the Atlantic. London, New York: Routledge. ISBN 978-0-415-37287-9.
• Roseman, Christina Horst (1994). Pytheas of Massalia: On the ocean: Text, translation and commentary. Ares Publishing. ISBN 0-89005-545-9.
• Smith, William (1880). Pytheas. A dictionary of Greek and Roman biography and mythology. Т. III. London: J. Murray.
• Spekke, Arnolds (1957) The ancient amber routes and the geographical discovery of the Eastern Baltic. Stockholm: Goppers.
• Stefansson, Vilhjalmur (1940). Ultima Thule: further mysteries of the Arctic. New York: Macmillan Co.
• John Taylor, Albion: the earliest history (Dublin, 2016)
• Tozer, Henry Fanshawe (1897). History of Ancient Geography. Cambridge: University Press. History of Ancient Geography.
• Warmington, Eric Herbert; Spawforth, Antony (2015). Pytheas, Greek navigator, c. 310–306 BCE. Oxford Research Encyclopedia of Classics. doi:10.1093/acrefore/9780199381135.013.5459. ISBN 978-0-19-938113-5.

Джерела

• (рос.) Стаття про Піфея у Великому енциклопедичному словнику.