Пірчине

Пі́рчине — село в Україні, у Чернігівській селищній громаді Бердянського району Запорізької області. Населення становить 88 осіб (1 січня 2015)^[2]. До 2016 орган місцевого самоврядування — Чернігівська селищна рада.

село Пірчине
Країна	Україна
Область	Запорізька область
Район	Бердянський район
Тер. громада	Чернігівська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA23020150280067798
Основні дані
Населення	118 (2001)[1]
Площа	0,68 км²
Густота населення	173,53 осіб/км²
Поштовий індекс	71206
Телефонний код	+380 6140
Географічні дані
Географічні координати	47°12′40″ пн. ш. 36°17′7″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	175 м
Водойми	р. Сисикулак
Місцева влада
Адреса ради	71200, Запорізька обл., Чернігівський р-н, смт Чернігівка, вул. Українська, 57
Карта
Пірчине
Пірчине
Мапа

Село тимчасово окуповане російськими військами 24 лютого 2022 року.

Географія

Село Пірчине знаходиться на берегах річки Сисикулак, вище за течією примикає селище Верхній Токмак Перший, нижче за течією на відстані 2 км розташований смт Чернігівка. Поруч проходить залізниця, станція Верхній Токмак I за 1,5 км.

Історія

Заселення села пов'язане зі Столипінською аграрною реформою, коли в 1908 році чернігівці Пірко І. та ще два господарі заснували хутір, який назвали за прізвищем першого переселенця. У 1905 році біля села побудували водокачку, яка подавала воду на станцію В. Токмак^[3].

У 1921, з приходом радянської влади, переселенцям із Чернігівки було нарізано 25 наділів. У 1921–1922 роках населення голодувало й від голоду померло кілька осіб. У період колективізації розкуркулили одного заможного господаря, в якого був млин. У 1930 році в селі утворили колгосп ім. Чкалова. У голодомор 1932–1933 років загинуло 5 осіб. У період сталінських репресій було репресовано трьох жителів села. У 1927 році збудовано початкову школу^[3].

Напередодні війни в 1940 році в селі було приблизно 40 будинків і 120 жителів. На фронті воювало 20 жителів села, 7 з них загинуло. Галич С. П. повернувся з війни офіцером-орденоносцем. Після звільнення село стало шпиталем; місцеві жителі доглядали поранених; біля села розташовувався зенітний батальйон. Голод 1946–1947 років і тиф, який його супроводжував забрали життя кількох осіб^[3].

Після війни село відбудували, найбільше в ньому було розташовано 58 будинків. Жителі працювали на ст. В. Токмак і в Чернігівському колгоспі. У 1960 році було закрито місцеву школу^[3].

12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від № 713-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Запорізької області», увійшло до складу Чернігівської селищної громади.^[4]

17 липня 2020 року після ліквідації Чернігівського району село увійшло до Бердянського району^[5].

Населення

Мова

Населення за рідною мовою (2001)

українська мова	російська	молдовська
89.83%	9.32%	0.85%