Loading AI tools
українська історикиня, археологиня та архівістка З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Ната́ля Дми́трівна Поло́нська-Василе́нко (до шлюбу — Меньшова; 31 січня [12 лютого] 1884, Харків, Харківська губернія, Російська імперія — 8 червня 1973, Дорнштадт, Баден-Вюртемберг, Федеративна Республіка Німеччина) — українська науковиця, історик, археолог, архівістка, одна з провідних представниць державницької школи в українській історіографії, авторка майже 200 наукових праць у царині історії Запоріжжя та Південної України, доктор історичних наук від 1940 р.
| Полонська-Василенко Наталія Дмитрівна | |
|---|---|
 | |
| Народилася | 31 січня (12 лютого) 1884  Харків, Харківська губернія, Російська імперія |
| Померла | 8 червня 1973 (89 років) Дорнштадт, Баден-Вюртемберг,  Федеративна Республіка Німеччина |
| Країна |  СРСР → ФРН |
| Підданство |  Російська імперія |
| Діяльність | історикиня |
| Alma mater | Фундуклеївська жіноча гімназія (1901) Імператорський університет Святого Володимира (1913) |
| Галузь | історія |
| Заклад | Київський університет, Український вільний університет |
| Вчене звання | старший науковий співробітник, професор |
| Науковий ступінь | доктор історичних наук |
| Членство | Наукове товариство імені Шевченка |
| Батько | Меньшов Дмитро |
| У шлюбі з | 1) Сергій Полонський (1904—1914, розлучення) 2) Микола Василенко (1923—1935, його смерть) 3) Олександр Моргун (1937—1961, його смерть)[1][2] |
 Роботи у Вікіджерелах Висловлювання у Вікіцитатах Полонська-Василенко Наталія Дмитрівна у Вікісховищі | |
Її археографічні студії стали одним із джерел розвитку української історичної науки. Член Київського товариства старожитностей і мистецтв, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка, академік Української Вільної Академії наук та Міжнародної Академії наук у Парижі.
Народилася 31 січня (12 лютого) 1884 року в Харкові, в родині генерала артилерії, військового історика Києва Дмитра Петровича Меньшова[3].
Ще дитиною переїздить до Києва. Навчається у Фундуклеївській жіночій гімназії, що її закінчує 1901 року зі срібною медаллю.
Потому навчається на історично-філологічному факультеті Київських Вищих жіночих курсів, де вже в 1912–1915 роках є асистенткою при кафедрі історії Росії й методики історії. Одночасно викладала історію у кількох київських гімназіях у 1910–1924 роках.
1913 року склала іспит у Державній комісії Київського Імператорського університету Св. Володимира й отримала диплом I ступеня. 1915 року там само склала магістерський іспит з російської історії та 1916 року стала першою жінкою, обраною приват-доцентом університету Св. Володимира. Брала участь у діяльності:
У 1918–1920 роках завідувала музеєм старожитностей Київського університету.
У 1921–1923 роках — викладачка і директор київської трудової школи № 56.
У квітні 1923 року одружилась з відомим українським вченим, державним та громадським діячем, академіком Миколою Василенком.[4]
У 1918–1924 роках — вчена секретарка та викладачка Київського археологічного інституту.
У 1924–1943 роках — співробітниця Всеукраїнської академії наук (ВУАН)[2]. Зокрема у 1926 році призначена на посаду штатної наукової співробітниці ВУАН для окремих доручень.[5]
У 1925–1927 роках — архівна реєстраторка і помічниця ученого архівіста Центрального архіву давніх актів (у 1941–1943 роках його директор[2]). У травні 1926 року — учасниця 1-го Всеукраїнського з'їзду архівістів України[6].
У 1927–1930 роках — професор Художнього інституту[2].
З 1929 року — член Постійної комісії для складання біографічного словника діячів України.
У 1929–1934 роках — вчена секретарка Комісії для вивчення соціально-економічної історії України XVIII—XIX ст. З 1930 року — член Археографічної комісії. У травні 1932 року з архівістом М. Тищенком розробила план видання «Архіву Запорізької Січі» у 8-ми томах. З жовтня 1934 року — співробітниця Рукописного відділу Всенародної бібліотеки України.
У 1938–1941 роках — старша наукова співробітниця сектору історії феодалізму Інституту історії України АН УРСР.
У жовтні 1940 року в Москві захистила докторську дисертацію на тему: «Нариси з історії заселення південної України в середині XVIII століття (1734—1775 рр.)» (рос. Очерки по истории заселения южной Украины в середине XVIII века (1734—1775 гг.)), опоненти — Олександр Оглоблін, Володимир Пічета, Олександр Савич.
У листопаді 1940 року — професор у Київському державному університеті[2]. Залишилася при німецькій окупації теренів УРСР під час Другої світової війни. 20 жовтня 1941 року очолила Археологічний інститут, а з грудня того ж року і Київський центральний архів давніх актів. На початку 1941 року очолила колектив авторів чотиритомного видання «Історія м. Києва». Від 1942 року — співробітниця Музею-архіву переходової доби м. Києва.
У вересні 1943 року виїхала до Львова, потім емігрувала до Німеччини. Брала участь у діяльності:
У 1944–1945 роках — професор Українського вільного університету в Празі та Мюнхені (1945–1973)[2].
У 1947 році — професор Православної богословської академії в Мюнхені[2].
У 1945–1972 роках — декан філософічного факультету Українського вільного університету. Дійсна член Українського історичного товариства (США) (1965–1973) і УВУ, а з 1953 року — Міжнародної академії наук в Парижі.
Померла 8 червня 1973 року в Дорнштадті (земля Баден-Вюртемберг, Федеративна Республіка Німеччина), похована в Дорнштадті[7] в будинку для літніх людей (раніше вважалося, що була похована в Ной-Ульмі, Федеративна Республіка Німеччина[6]).
На честь Наталі Полонської-Василенко названі вулиці у містах Дніпро (2015, кол. Желваківського), Києві (2018), Первомайську Миколаївської області (2024, кол. Олександра Матросова).
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
