Loading AI tools
галузь сільського господарства, яка займається розведенням бджіл З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Бджільни́цтво (також бджоля́рство, па́січництво) — галузь сільського господарства, яка займається розведенням бджіл та отриманням від них меду, воску[1] та інших продуктів бджільництва. Бджоли запилюють багато видів рослин, використовуючись задля підвищення врожайності. Серед продуктів бджільництва не тільки цінний дієтичний продукт мед, а й віск, прополіс, отрута та інші, вони знаходять широке застосування, зокрема для здоров'я людини — така медична практика має назву апітерапія.
Історія бджільництва своїм корінням сягає сивої давнини. 6 тисяч років тому в Єгипті розводили бджіл. Особливо медоносні райони знаходилися у верхній течії Нілу. Єгиптяни перевозили туди вулики — кошики із соломи або очерету, або ж керамічні ємності — на великих плетених плотах, щоб через якийсь час повернутися додому з багатим збором меду. Бджільництво було мінойським ремеслом, а зброджений медовий напій греки почали вживати набагато раніше за вино[2]. Також у Стародавній Греції бджолярі вперше навчилися вставляти у вулики перегородки і з їх допомогою вилучати для себе лишки меду.
На території Русі бджільництво як промисел прослідковується з Х ст. нашої ери. Використання продуктів диких бджіл називається бортництво, що є історичним попередником бджільництва. Розвитку бджільництва на території Київської Русі сприяли природно-кліматичні умови, достаток медоносів у лісових масивах, лугах і степах. До появи цукру мед був єдиним солодким продуктом для людини. Віск широко застосовувався в домашньому господарстві для виготовлення свічок і здійснення релігійних обрядів (особливо після прийняття християнства). Бджільництвом у цей час займалися майже всі селяни. Мед і віск відігравали велику роль в торгівлі Київської Русі з країнами Європи і Грецією.
В цей період пасічники та винахідники прийняли будову рухомих стільників Лангстрота як у Північній Америці, так і в Європі, а також широкий асортимент вуликів з рухомими стільниками був розроблений в Англії, Франції, Німеччині та Сполучених Штатах[3]. Класичні конструкції вуликів розвивався в кожній країні. Станом на зараз вулики Дадана (Дадант Шарль[en]) та вулики Лангстрота все ще домінують у США. Вулик конструкції Жоржа де Лаянса став популярним у Франції, вулик British National став стандартом у 1930-х роках у Великій Британії, хоча в Шотландії все ще популярний менший вулик конструкції Сміта. У деяких скандинавських країнах та країнах східної Європи зберігався традиційний вулик-корито до кінця 20 століття і досі зберігається в деяких районах. Проте конструкції Лангстрота та Дадана-Блатта залишаються розповсюдженими в багатьох частинах Європи, хоча Швеція, Данія, Німеччина, Франція та Італія мають власні національні конструкції вуликів. Регіональні варіації вулика були розроблені відповідно до клімату, продуктивності квітів і репродуктивних особливостей підвидів місцевих медоносних бджіл у кожному біорегіоні.[3]
Відмінності в розмірах вуликів незначні порівняно зі звичайними особливостями цих вуликів: всі вони квадратні або прямокутні, усі вони бути нерозбірними, або складатися із рухомих і взаємозамінних денця, основного (гніздового), магазинного корпуса, іноді піддашика, чи полотнинки, яку стелять на рамки та даху. Вулики традиційно будували з легких і стійких порід деревини: кедра, сосни або кипариса, але останнім часом поширення набувають вулики, що виготовлені з литого під тиском щільного полістирену[4]. У вуликах також використовують роздільнау решітку між гніздовим і медовими корпусами, щоб обмежити перебування матки і вона не відкладала яйця в рамки, які призначені для меду і це спрощує відкачування та запобігає потраплянню відкритого розплоду у товарний мед. З появою кліщів-шкідників у 20-му столітті підлогу вуликів часто замінюють, тимчасово чи назавжди, дротяною сіткою та знімним піддоном.[4]
У 2015 році в Австралії Седаром Андерсоном і його батьком Стюартом Андерсоном була винайдена система проточного вулику[en], конструкція якої дозволяє добувати мед без громіздкого центрифужного обладнання[5].
Українське бджільництво — це дуже добре розвинена галузь сільського господарства яка має довгу історію, що сягає доби Київської Русі.
Україна є одним із світових лідерів виробництва меду. Україна з 2008 року займає перше місце з виробництва меду серед країн Європи (з валовим збором до 75 тис. тонн) і четверте після таких світових лідерів як Китай, Туреччина та Аргентина.
В 2019 році інвестори з Німеччини, Гаррі Ремферт і Олександр Кандлен заснували в Херсоні торговий майданчик для українських бджолярів — «Медова біржа».[6]
Крім основного продукту бджільництва — меду, також з пасіки добувають бджолиний віск, бджолині стільники, прополіс, пергу, пилок, забрус, маточне молочко, бджолину отруту, бджолиний підмор, гомогенат.
Світове виробництво меду становить 1,5 млн тонн на рік, і на частку України припадає 5 %. За даними FAO, Україна з 2008 року займає перше місце з виробництва меду серед країн Європи (з валовим збором до 75 тис. тонн) і четверте після таких світових лідерів, як Китай (367 тис. тонн), Туреччина (81,4 тис. тонн) і Аргентина (81 тис. тонн).[7] Усього людей, які займаються розведенням бджіл і виробництвом меду, близько 700 тис. — півтора відсотка населення країни. До того ж винахідник рамкового вулика та всієї сучасної системи бджільництва Петро Прокопович жив і творив у XIX столітті на території нинішньої Чернігівської області.
| Країна | Виробництво (тисяч тонн) | Споживання (тисяч тонн) | Кількість пасічників | Кількість вуликів |
|---|---|---|---|---|
| Європа | ||||
 Україна |
71.46 | 52 | 500,000[8] | |
 Росія |
52.13 | 54 | ||
 Іспанія |
37.00 | 40 | ||
 Німеччина (*2008) |
21.23 | 89 | 90,000* | 1,000,000* |
 Угорщина |
19.71 | 4 | ||
 Румунія |
19.20 | 10 | ||
 Греція |
16.27 | 16 | ||
 Франція |
15.45 | 30 | 70 000[9] | 1 300 000[9] |
 Болгарія |
11.22 | 2 | ||
 Сербія |
3 to 5 | 6.3 | 30,000 | 430,000 |
 Данія (*1996) |
2.5 | 5 | *4,000 | *150,000 |
| Північна Америка | ||||
 США (*2006, **2002) |
70.306* | 158.75* | 12,029** (210,000 бджолярів) | 2,400,000* |
.svg){kind=small} Канада |
45 (2006); 28 (2007)[10] | 29 | 13,000 | 500,000 |
| Латинська Америка | ||||
 Аргентина |
93.42 (в середньому 84)[11] | 3 | ||
 Мексика |
50.63 | 31 | ||
 Бразилія |
33.75 | 2 | ||
 Уругвай |
11.87 | 1 | ||
| Океанія | ||||
.svg){kind=small} Австралія |
18.46 | 16 | ||
 Нова Зеландія |
9.69 | 8 | ||
| Азія | ||||
 КНР |
299.33 (в середньому 245) | 238 | 7,200,000[11] | |
 Туреччина |
82.34 (в середньому 70) | 66 | 4,500,000[11][12] | |
 Іран |
3,500,000[11] | |||
 Індія |
52.23 | 45 | 9,800,000[11] | |
 Південна Корея |
23.82 | 27 | ||
 В'єтнам |
13.59 | 0 | ||
 Туркменістан |
10.46 | 10 | ||
| Африка | ||||
 Ефіопія |
41.23 | 40 | 4,400,000 | |
 Танзанія |
28.68 | 28 | ||
 Ангола |
23.77 | 23 | ||
 Кенія |
22.00 | 21 | ||
 Єгипет (*1997) |
16* | 200,000* | 2,000,000* | |
 Центральноафриканська Республіка |
14.23 | 14 | ||
 Марокко (*1997) |
4.5* | 27,000* | 400,000* | |
| Джерело: Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (FAO [Архівовано 10 березня 2007 у Wayback Machine.]), Серпень 2007. | ||||
Sources:
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
