Освячення ножів

Освя́чення ножі́в — 1) гайдамацький ритуал; символічний початок козацько-селянського повстання (1768—1769 років), відомого як Коліївщина; описаний у поемі Тараса Шевченка «Гайдамаки»; 2) великодній ритуал.

Ілюстрація О. Сластіона до поеми Т. Шевченка «Гайдамаки», 1886

Чин освячення зброї

Требник Петра Могили (1646), який містить Чин освячення зброї

На думку дослідників, освячення ножів — один із різновидів ритуалу «освячення зброї в контексті лицарської етики воїнства Христового»^[1]. Освячування зброї і посвята в лицарі були характерні для західноєвропейської християнської традиції, яка у добу козаччини проникла до України. Козацька субкультура запозичила основні засади дружинної етики, західноєвропейської лицарської моралі й візантійського розуміння «справедливої війни», метою якої був захист країни і віри^[2].

Згодом Чин освячення зброї з'явився у Требнику Петра Могили 1646 року^[3].

Гайдамацький ритуал

Напередодні повстання 1768—1769 років гайдамаки на чолі із сотником Максимом Залізняком зібралися біля озера у Холодному Ярі. За переказами, непідтвердженими дослідниками, благословив їх й освятив їм зброю ігумен Мотронинського монастиря Мельхіседек Значко-Яворський^[4][5].

Серед іншого, гайдамацький ритуал здійснили у Святопокровській церкві містечка Гребінки перед походом отамана Микити Швачки на Фастів 24 або 25 червня 1768 року^[6].

Опис ритуалу в художній літературі

Про освячення ножів згадує у своїй поемі «Гайдамаки» Тарас Шевченко. Поетові про обряд переповів його дід Іван, свідок, а можливо, й учасник Коліївщини^[7].

Молились щиро козаки, Як діти, щиро; не журились<...> А диякон: «Нехай ворог гине! Беріть ножі!» Освятили. Ударили в дзвони, Реве гаєм: «Освятили!» Аж серце холоне! Освятили, освятили! Гине шляхта, гине! Розібрали, заблищали По всій Україні[8].

Згадка про освячення ножів мається у книзі Василя Шкляра «Чорний ворон. Залишенець»^[9].

Сучасне здійснення ритуалу

Зображення гайдамацьких ножів на бойовому знамені 93-ї ОМБр «Холодний Яр»

Представники сучасних праворадикальних рухів відродили обряд освячення ножів. На їхню думку, «цими діями вони не тільки вшановують вчинки гайдамаків, але й наголошують про свою готовність захищати соціальні та національні права народу»^[10].

У січні 2018 року гайдамацькі ножі з'явилися на бойовому знамені 93-ї ОМБр «Холодний Яр»^[11].

Великодній ритуал

Освячення ножів, уже не пов'язане з гайдамацьким ритуалом, інколи відбувається на Великдень. Проте деякі священнослужителі засуджують цей обряд, зазначаючи, що у православній традиції дотепер існує лише освячення «копія», спеціального ножа для виймання частинок із просфор під час проскомидії (літургії)^[12].

Див. також

• Освячення зброї

Примітки

1. Освячення ножів: до етичних парадоксів поеми Тараса Шевченка «Гайдамаки», 2014, с. 33.
2. Освячення ножів: до етичних парадоксів поеми Тараса Шевченка «Гайдамаки», 2014, с. 34.
3. Старовинний православний чин освячення української зброї, 2014.
4. Мельхіседек Значко-Яворський, 2005.
5. Холодний Яр — пекучий жар. Архів оригіналу за 24 січня 2018. Процитовано 23 січня 2018.
6. Швачка — фенікс українського духу, 2016, с. 128.
7. Шевченко Іван Андрійович. Архів оригіналу за 24 січня 2018. Процитовано 23 січня 2018.
8. Тарас Шевченко. Гайдамаки, 2003, с. 156—157.
9. Василь Шкляр. Чорний ворон, 2009.
10. В Умані вже… святять ножі на боротьбу за Україну. ПроЧерк. 15 квітня 2011. Архів оригіналу за 12 січня 2019. Процитовано 20 січня 2021.
11. 93-а бригада ЗСУ отримає почесне найменування «Холодний Яр», нові шеврони та бойовий прапор. ТСН. 22 січня 2018. Архів оригіналу за 20 вересня 2020. Процитовано 20 січня 2021.
12. Євген Заплетнюк (21 березня 2014). Великодні забобони чи правила?. Блог протоієрея Євгена Заплетнюка. Архів оригіналу за 28 червня 2015. Процитовано 20 січня 2021.

Джерела

• Бігун О. Освячення ножів: до етичних парадоксів поеми Тараса Шевченка «Гайдамаки» // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. — 2014. — Вип. 1 (31). — С. 33—37.
• Старовинний православний чин освячення української зброї // Київське православ’я. — 2014. — 6 березня.
• Букет Є. Швачка — фенікс українського духу. — К. : Український пріоритет, 2016. — С. 128.
• Тарас Шевченко. Гайдамаки // Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 1: Поезія 1837—1847. — С. 156—157.
• Василь Шкляр. Чорний ворон. — К. : Ярославів Вал, 2009. — 352 с. — ISBN 978-966-2151-25-1.
• Ясь Олексій Васильович. Мельхіседек Значко-Яворський // Енциклопедія історії України / Валерій Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Енциклопедія історії України, 2005.