Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Операція «Шарп ґард» (англ. Operation Sharp Guard) — кількарічна спільна морська блокада поставок до колишньої Югославії силами НАТО і Західноєвропейського союзу в Адріатичному морі[1][2][3][4]. В пошуку і зупинці суден, що намагалися обійти блокаду, брали участь військові кораблі і морські патрульні літаки з 14 країн. Операція розпочалася 15 червня 1993 року, була призупинена 19 червня 1996 року та припинена 2 жовтня 1996 року.
Операція замінила морські блокади, що здійснювались в рамках операцій «Маритайм ґард» (НАТО; розпочата США в листопаді 1992 року) та «Шарп фенс» (ЗЄС)[5]. Нова операція об'єднала структуру управління і контролю НАТО та Західноєвропейського союзу з метою уникнути марнотратного дублювання зусиль[1][2][6][7]. Зокрема було створено «Адріатичний військовий комітет», через який ради НАТО і ЗЄС здійснювали спільний контроль. Деякі стверджували, що, незважаючи на номінальне офіційне спільне управління і контроль операцією, насправді саме НАТО проводило операцію[8][9].
Метою операції було шляхом блокади[10] забезпечити дотримання економічних санкцій та ембарго на поставки зброї і військової техніки до колишньої Союзної Республіки Югославії і конкуруючих сторін в Хорватії та Боснії[11][12][13]. В цей час проходили Югославські війни, і організатори блокади сподівалися обмежити бойові дії, обмеживши поставки до їх учасників.
Чотирнадцять країн надали кораблі і патрульні літаки для операції: Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Іспанія, Італія, Канада, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Португалія, США, Туреччина та Франція[11]. У будь-який момент часу 22 кораблі і 8 літаків підтримували блокаду, з поперемінним чергуванням кораблів 1-ї та 2-ї постійних військово-морських груп НАТО[14].
Оперативний район був розділений на сектори, за кожен з яких ніс відповідальність один військовий корабель[11]. Екіпаж кожного судна складався зі «сторожевої команди» для висадки і встановлення контролю над цільовим кораблем та «пошукової команди», що вела пошук[11].
Учасники операції були уповноважені підійматися на борт, перевіряти і арестовувати кораблі та їх вантаж, якщо ті намагалися прорвати блокаду[15]. Об'єднана спеціальна група 440 знаходилась під командуванням італійського адмірала Маріо Анджелі[2]. Це був перший раз з моменту заснування НАТО в 1949 році, коли організація брала участь в бойових операціях[4].
У квітні 1994 року виникла проблема різних поглядів учасників коаліції на застосування сили, уповноважене правилами ведення бою[16]. Зіткнувшись з мальтійським танкером Lido II, що прямував до чорногорського порту з 45 тисячами тонн мазуту, американський крейсер доповів командуючому НАТО (британському капітану) і отримав дозвіл на використання «стрільби на ураження» (disabling fire) для зупинення танкеру в разі потреби[16]. Він отримав підтвердження від свого командування, що він повинен дотримуватися інструкції британського капітана[16]. Згідно зі стандартами ВМС США, «стрільба на ураження» означає стрільбу по інженерному простору судна з уникненням людських втрат. Американський крейсер збирався передати наказ голландському фрегату HMNLS Van Kinsberger. Однак виявилось, що голландське визначення «стрільби на ураження» передбачає стрільбу по містку корабля з підвищеним ризиком людських втрат[16].
Корабель зрештою був зупинений без єдиного пострілу та на нього висадився вертоліт з HMNLS Van Kinsberger[16]. Три югославські корвети намагалися протидіяти операції НАТО і один з них спробував протаранити британський фрегат HMS Chatham, який допомагав фрегату Van Kinsberger. Корвети втекли після реакції британського військового корабля, підтриманого італійськими літаками Tornado, які були підняті з авіабази в Джоя-дель-Колле. Lido II довелося пройти ремонт перед тим, як його було відведено до Італії, бо екіпаж умисно пошкодив машинне відділення судна. Теча була зупинена інженерною командою з HMS Chatham. На борту було знайдено сім югославських пасажирів без квитків[17][18].
Сили НАТО і Західноєвропейського союзу здійснили контакти з 73 тисячами кораблів, піднялися на борт і оглянули майже 6 тисяч у морі та відвели 1500 підозрілих суден в порти для подальшого огляду[1][2][11]. З них близько десятка суден намагалися обійти блокаду, деякі перевозили вогнепальну зброю в порушення резолюцій Ради Безпеки ООН[1][2]. Відповідно до представників НАТО, жодне судно не змогло успішно прорвати блокаду і ця морська блокада була важливим чинником у запобіганні ескалації конфлікту[2][19].
Блокада була припинена за рішенням ООН припинити ембарго на поставки зброї, після якого Південне командування НАТО заявило: «Кораблі НАТО і ЗЄС більше не будуть зупиняти, підніматися на борт або відводити кораблі в Адріатичному морі»[2]. Газета «Індепендент» попереджала, що «в теорії, тепер може початися масовий приплив зброї в Боснії, Хорватії та Союзній Республіці Югославії (Сербія і Чорногорія), хоча старші військові та дипломатичні джерела […] сказали, що на їх думку це навряд чи»[2].
Блокада проводилась відповідно до численних резолюцій Ради Безпеки ООН: UNSCR 713[20], UNSCR 757[21], UNSCR 787[22], UNSCR 820[23] та UNSCR 943[24]. Резолюція 787 уповноважувала держави-учасники «використовувати такі заходи … які можуть виявитися необхідними … щоб зупиняти всі морські судна, що проходять в обох напрямках, … для забезпечення суворого дотримання» ембарго на поставки зброї та економічних санкцій проти колишньої Югославії[1]. Протягом операції блокада переглядалась відповідно до резолюцій UNSCR 1021[25] та UNSCR 1022[26].
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.