давньоруський літописець та письменник-агіограф З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Не́стор Літопи́сець (близько 1056, Київ — близько 1114, Київ) — київський літописець та письменник-агіограф. З 1073 чернець Києво-Печерського монастиря. Автор «Житій святих князів Бориса і Гліба й Феодосія Печерського». Вважається упорядником (за іншою версією автором) «Повісті минулих літ». Помер і похований у Києво-Печерській лаврі[1].
| Нестор Літописець | |
|---|---|
| ст.-сл. Нестор Летописец | |
 Реконструкція за черепом С. О. Нікітіна | |
| Ім'я при народженні | невідомо |
| Народився | 1056 Київ |
| Помер | 1114 Києво-Печерська лавра |
| Поховання | Києво-Печерська лавра |
| Підданство | Київська Русь |
| Діяльність | літописець |
| Відомий завдяки | автор Повісті врем'яних літ |
| Знання мов | давньоруська |
| Magnum opus | Повість временних літ |
| Конфесія | православ'я |
| |
У церковному календарі день вшанування пам'яті Преподобного Нестора Літописця припадає на 27 жовтня. Цього дня[2] в Україні, починаючи з 1997, відзначають День української писемності та мови.
Народився не раніше, ніж 1056 року. Після смерті Феодосія прийшов до монастиря, ігуменом якого був Стефан, що прийняв Нестора, постриг його (1074—1075) й вивів на диякона. Нестор славив і возвеличував Бога «в тілі своїм і в душі своїй». З роками чесноти його зростали, але ченцеві хотілося звільнитися тілесної плоті і досягти абсолютної духовності, аби стати істинним достойником Божим.
Справою життя Нестора стала книжна справа, складання літописів.
«Велика буває користь від учення книжного, — говорив він, — книги наказують і вчать нас шляху до розкаяння, бо від книжних слів набираємося мудрості й стриманості, бо се є ріки, що напоюють всесвіт увесь. Се є джерела мудрості, бо є у книгах незмірна глибина. Ними бо в печалі ми втішаємось, вони є уздою стриманості. А мудрість великою є, бо й Соломон же хвалив її [і] говорив: «Я, премудрість, вселила пораду, і розум, і тяму, я призвала страх господній; у мене — порада, у мене — мудрість, у мене - сила; мною царі царствують і владарі узаконюють правду; мною вельможі возвеличуються і деспоти держать землю; я люблю тих, які люблять мене; ті, що шукають мене, знайдуть благодать». Якщо бо пошукаєш ти в книгах мудрості пильно, то знайдеш ти велику користь душі своїй. Той, хто читає книги, бесідує з Богом або святими мужами».
Преподобний Нестор мав знання з історії, літератури, грецької мови та богослов'я. Окрім богословських знань, мав виняткові здібності до історії та літератури, досконало володів грецькою мовою. Збереглися його життєписи святих князів Бориса і Гліба, преподобного Феодосія, перших преподобних Печерських.
Найвизначніший твір Нестора Літописця — «Повість врем'яних (минулих) літ». Цей твір складений на основі сучасних автору подій і архівних літописів, народних переказів та оповідань. Нестор-літописець у 1107 р. вирушає до Володимира та у Зимненський і Святогірський монастирі на пошуки першоджерел. Унаслідок чого Волинський літопис було включено до «Повісті врем'яних літ» майже в повному обсязі.
«Повість врем'яних літ» було завершено близько 1113 року.
Помер преподобний Нестор-літописець близько 1114 року[3]. Житіє Нестора вперше з'явилося у друкованому Києво-Печерському патерику від 1661.
Авторство Нестора стосовно Повісті временних літ було визнане на підставі свідчень Хлєбніковського рукопису, який розпочинався так:
Літопис Руський. З богом починаємо. Повісті минулих літ Нестора, чорноризця Феодосієвого монастиря Печерського. Звідки є пішла Руська земля і хто в ній почав спершу княжити, і звідки Руська земля постала.
Проте, цей рукопис написаний на папері 1560-их років, тому це свідчення є досить пізнім. Більш ранні Іпатіївський та Радзивіллівський рукописи стверджували, що дана книга належить чорноризцю Феодосієвого монастиря, але без згадування імені, тому що воно відсутнє в тексті літопису. А найдавніші рукописи, де збереглась Повість временних літ, такі як Лаврентіївський та втрачений Троїцький, не містять жодних відомостей про те, хто є автором цієї книги:
Це повісті минулих літ, звідки є пішла Руська земля, хто в Києві почав спершу княжити, і звідки Руська земля постала.
Концепція приналежності книги Повість временних літ ченцю Нестору розвивалась поступово. Головною причиною того, що авторство було приписане саме Нестору, є те, що в Повісті временних літ містяться декілька уривків, в яких розповідь ведеться від першої особи. В одному з уривків автор називає себе Василем, в інших - не називає себе. Уривок, в якому автор називав себе чорноризцем Феодосієвого монастиря, розповідав про життя святого Феодосія Печерського. Ця розповідь була досить великого об'єму та описувала події, що були по часу близькі до закінчення Повісті временних літ. Відповідно, з часом переписувачі рукописів почали асоціювати ці книги з чорноризцем Нестором.
Проте, якщо порівняти текст Повісті временних літ, розміщеної в Іпатіївському, Лаврентіївському та Радзивіллівському рукописах, з текстом Новгороського першого літопису, то можна помітити, що в останньому відсутні всі уривки, які стосуються Феодосія Печерського та належать чорноризцю монастиря. Це дає підстави припустити, що уривки про життя Феодосія Печерського були додані до тексту Повісті временних літ на пізньому етапі розвитку. Відповідно, Повість временних літ не є книгою одного автора, а складним збірником різноманітних писемних матеріалів, що поступово додавались та розміщувались в чіткій щорічній хронологічній сітці.
Сучасні українські історики Олексій Толочко, Тетяна Вілкул та Вадим Арістов вважвють, що це робота була проведена ігуменом Сильвестром у 1116 році. Їх точка зору заснована на приписці, що міститься в Лаврентіївському літописі після розірваної розповіді 1110 року:
Ігумен Сильвестр святого Михаїла написав книги ці, літописець, надіючись від Бога милості прийняти при князі Володимирі, княжачи у Києві, а мені ігуменячи у святого Михаїла в 6624 індикта 9 року, а хто читає книги ці, нехай буде мені в молитвах.
Проте навіть таке припущення є також гіпотетичним.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
