Loading AI tools
картина Тараса Шевченка З Вікіпедії, вільної енциклопедії
«На пасіці» — картина українського поета та живописця Тараса Шевченка, написана влітку 1843 року під час його першої подорожі по Україні та натхненна знайомством із бджолярем Петром Прокоповичем. Зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка в Києві. Твір виконаний у техніці олійного живопису на полотні. Розмір картини — 53×41 см.
.jpg) | |
| Творець: | Тарас Григорович Шевченко |
|---|---|
| Час створення: | 1843 |
| Розміри: | 530×410 мм |
| Висота: | 530 міліметр |
| Ширина: | 410 міліметр |
| Матеріал: | полотно, олія |
| Техніка: | жанрове малярство, імпресіонізм |
| Зберігається: | Київ |
| Музей: | Національний музей Тараса Шевченка |
| Інвентарний номер: | ж-105 |
До 1936 року полотно знаходилося в колекції Музею російського мистецтва у Києві, де його помітили вже в незадовільному стані. Після реставрації твір спочатку висів у Галереї картин Т. Г. Шевченка при Інституті Тараса Шевченка у Харкові, а після евакуації під час Другої світової війни — у Державному музеї Тараса Шевченка в Києві. Від 1939 року його неодноразово експонували на різних виставках.
У жанровій композиції «На пасіці» Шевченко експериментує з освітленням, відходячи від академізму та використовує імпресіоністичні ефекти. Дослідники вважають твір переломним у живописній творчості художника та називають його найкращою картиною українського побутового жанру першої половини XIX століття.
Публікатор картини Сергій Раєвський зазначав, що до виявлення картини, про неї не було згадок в автобіографічних джерелах Шевченка та в працях дослідників[1]. Однак, її начерк був введений до наукового обороту ще в 1900 році у «Каталозі Музею українських старожитностей В. В. Тарновського» складеного Борисом Грінченком[2].
Завдяки тому, що інший начерк картини знаходився на звороті втраченого малюнку «Козак-бандурист», дослідники вважають, що картина була створена під час першої подорожі Тараса Шевченка Україною літом 1843-го, того ж року коли й малюнок козака-бандуриста[1].
Вважається, що на сюжет малюнку художника надихнуло відвідання пасіки корифея бджолярства Петра Прокоповича у селі Пальчики. Дослідник Петро Жур припускав, що Шевченко познайомився з Прокоповичем у селі Качанівка, яке поет обрав своїм головним місцем перебування під час подорожі Україною. Згідно з інформацією зібраною працівником Батуринського історичного музею Миколою Шкляром, Тарас Шевченко провів кілька днів у Прокоповича в Пальчиках. Саме там він створив ескіз картини, на якій зобразив одного з майстрів Прокоповича разом з дочками. Одній з цих дочок, Шевченко по від'їзду подарував срібну копійку, яка на 1975 рік зберігалася, як сімейна реліквія, у її нащадка Петра Пронченка — вчителя з Бахмачу[3]. Дослідниця Надія Демиденко вважала цю версію найближчою до істини. Вона зазначала, що на картині не міг бути зображений сам Прокопович. Хоча він мав двох дочок, але на момент знайомства з художником йому було вже 68 років, і його дочки були значно старішими. Також, майстер на картині виготовляє вулик-дуплянку, малоймовірно, щоб Прокопович, як винахідник втулкового вулика, погодився, щоб його зобразили поряд із застарілим вуликом[4][5].
Шевченко через тринадцять років написав повість російською мовою «Близнюки», де прототипом головного героя став Прокопович, причому згідно з сюжетом він був учнем Петра Івановича і називав його «славним бджолярем»[6][5]. Сам же Прокопович, згідно з відомостями журналіста Василя Пєскова, назвав один із своїх іменних вуликів на честь гостя[7].
Картину виявили у фондах Київського державного музею російського мистецтва, серед речей неекспозиційного значення, під час переінвентаризації 1936 року. Вона була у дуже поганому стані, до реставрації не можливо було визначити її сюжет. Однак, на найбільш важливих місцях картини не було розривів полотна та випадів фарби. Вона була відновлена в реставраційній майстерні музею, акт реставрації було складено 25 липня 1936 року. Під час реставрації полотно було дубльовано[1][8].
На звороті картини був наклеєний паперовий аркуш на якому був напис польською мовою зроблений тушшю: «Дівчина, що розмовляє з козаком. Зразок малювання Шевченка» (пол. Dziewczyna rozmawiajaca z kozakiem. Obrazek malowany przez Shewczenke), нижче іншою рукою написано «Шевченко» (пол. Shewczenko). Праворуч унизу напис ч. 674. В лівому нижньому куті картини під час реставрації було виявлено літеру Т, яка на думку Сергія Раєвського є залишком авторського підпису Шевченка. Раєвський у 1936 році вказував розмір полотна як 544 на 419 мм. У дванадцятитомному зібранні творів Шевченка вказаний розмір картини 53 на 41 см[1][8].
Раєвський пояснював невідповідність опису картини з її сюжетом тим, що напис був створений, коли картина вже була значно пошкодженою, і не можливо було точно встановити її сюжет. У дванадцятитомному зібранні творів Шевченка висловлювалася думка, що на аркуші переказаний зміст якогось іншого малюнка[1][8].
У 1936 році картину передали до Галереї картин Т. Г. Шевченка у Харкові, а з 1948 року вона зберігається у Національному музеї Тараса Шевченка[9]. Інвентарний номер ж-105. Аркуш з написом та акт реставрації зберігається окремо у тому ж музеї[8].
Картина вперше репродукована Сергієм Раєвським у 1936 році в «Літературній газеті» під назвою «Дівчина, що розмовляє з козаком»[10].
На картині зображена пасіка сонячного літнього дня, у затишку під деревом селянин виготовляє вулик-дуплянку. Він вимушений перервати свою роботу через прихід дітей, які принесли обід[1][3]. Те, що селянин є батьком цих дітей відомо завдяки напису чорнилом під одним з начерків картини: «Батько в пасіці вулики довбає, а діточки несуть йому обідати»[11]. Селянин одягнутий у побутовий (робочий) одяг — полотняна сорочка без декору, штани та чоботи. Костюм дівчини складається з довгої білої сорочки, чорної свити із зав'язаною на шиї червоною стрічкою та вінка з живих квітів, а костюм другої дитини, яку дослідниця Ольга Мойсюк ідентифікувала як хлопця, — довгої білої сорочки із зав'язками на пазушному розрізі, полотняних штанів та верхнього одягу чорного кольору, який підперезаний на поясі[12].
Сюжет картини зображує епізод сімейної злагоди, «про радість зустрічі, відчуття приязні, поваги й любові» в родині селянина свідчать привітні обличчя та очі дітей та вінок на голові дівчини. Освітлення та теплі тони пейзажу підкреслюють атмосферу доброзичливості на картині. Завдяки майстерній роботі з освітленням, на картині Шевченка «вияскравлені місця м'яко переходять у прозоре затемнення», завдяки чому складається уявлення, що «постаті й предмети ніби розчиняються в розсіяному світлі, набуваючи м'яких, розмитих форм»[13].
Дослідниця Тетяна Андрущенко називала картину одним з «найвищих здобутків українського побутового жанру першої половини ХІХ ст.». Вона відзначала, що лише під час першої подорожі по Україні, художнику вдалося втілити своє прагнення і опанувати олійну техніку живопису до рівня його робіт з акварельними фарбами, щоб «малювати справжні почуття, справжнє сонце і повітря». В олійних картинах намальованих під час подорожі, «сонце засвітило … справжнім блиском, а самі твори ожили наповнені повітрям». Андрущенко також підкреслює у картині «На пасіці» відмову Шевченка від «академічного» колориту і введення «справжньої палітри спекотного літа». Художнику вдалося передати відчуття простору і м'якого повітря завдяки великим світло-тіньовим співвідношенням і тонкій зміні світлосили кольорів. Як зазначає дослідниця: «Тут світло живе своїм життям, мерехтить — переливається навколо предметів і персонажів, створює живу картину родинного затишку і щирості почуттів». На думку Андрущенко, якби Шевченка не відправили у заслання і він би поїхав у заплановану подорож до Європи, то він міг би стати одним з родоначальників імпресіонізму. Окрім «На пасіці», дослідниця вказує на «імпресіоністичні ефекти освітлення» у таких працях художника: «Повідь», «Казашка Катя», «Далісман Мула Аул'є», портретах Платона Закревського, Іллі Лизогуба, Єлизавети Кейкуатової та інших[14].
Мистецтвознавець Сергій Раєвський зазначав, що сюжет картини перекликається з працями Олексія Венеціанова та художників його кола. Однак, праця Шевченка відрізняється більшою реалістичністю, знанням побуту та природи українського села. Якщо порівнювати з іншими власними картинами художника, то найбільш схожою за сюжетом і технікою є картина «Селянська родина», яку, також, датують 1843 роком. Для обох картин характерний відхід від академізму[1]. На думку дослідника: «картині характерна навмисна кострубатість, присадкуватість постатей, реалістичний, позбавлений будь-якої ідеалізації пейзаж, нарешті, пильна увага до типових елементів побуту». Раєвський вважав, що картина написана у переламний момент творчості художника, під час його переходу від «псевдокласичних канонів академічного малярства до здорової реалістичної творчості»[1].
У «Шевченківському словнику» називали картину одним із «найвищих здобутків в українського побутовому жанру першої половини XIX століття» нарівні з іншими картинами Шевченка — «Катерина» та «Селянська родина». У виданні відзначали «демократизм реалістичного образу, майстерне розв'язання колористичних та світлотіньових завдань, відтворення повітряної перспективи»[11].
Виставки в яких експонувалася картина[9]:
Відомо два начерки цієї картини, один з цих начерків відомий лише за фотокопією, бо він знаходився на звороті малюнку «Козак-бандурист», і був втрачений разом з ним під час пожежі[15].
_Селянська_родина.jpg)
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
