Національна фашистська партія

1919 року Муссоліні заснував у Мілані Італійський союз боротьби, у багатьох містах створили місцеві відділення (фашії). Муссоліні дотримувався лівих поглядів, що не завадило фашистам ворогувати зі соціалістами: із обох сторін створювалися воєнізовані угруповання, періодично відбувалися сутички з пораненими й убитими.

Організованим політичним рухом фашизм став 23 березня 1919 року, коли в Мілані відбулася зустріч фашистської партії «Італійський союз боротьби». Цю дату вважають днем народження італійського фашистського руху, хоча фактична дата заснування — 23 лютого 1919 року.

На виборах у травні 1921 Муссоліні підтримав прем'єр-міністра і лідера Ліберальної партії Джованні Джолітті. У результаті 35 депутатів від фашистів на чолі з Муссоліні пройшли до Палати депутатів італійського парламенту. 7 листопада Італійський союз боротьби перетворили в Національну фашистську партію. За рік, у жовтні 1922 року, відбувся багатотисячний марш на Рим прихильників фашистської партії. Король Віктор Емануїл III зустрівся з Муссоліні і призначив того прем'єр-міністром Італії.

1923 року ухвалено закон Ачербо, який повністю змінював виборчу систему. Згідно з цим законом партія, що набрала більше всіх голосів на виборах, автоматично отримувала 66 % місць у Палаті депутатів. Вже у квітні наступного року відбулися нові вибори, на яких фашистська партія здобула впевнену перемогу, набравши 63 % голосів. У липні депутата від соціалістів Джакомо Маттеотті викрали і вбили, імовірно, члени фашистської партії або їх прихильники. Ця подія спричинила кризу: опозиція бойкотувала парламентські засідання, вимоги відставки уряду Муссоліні. 3 січня Муссоліні виголосив промову, у якій оголосив про новий, по відношенню до ворогів панівного режиму. Партійні структури отримали державні повноваження: спочатку це сталося з партійними воєнізованими формуваннями, які стали національною міліцією, потім 1928 року керівний орган партії — Велика фашистська рада — став одним із вищих органів у державі. 1928 року всі партії, крім фашистської, офіційно заборонили, до виборів допускалися лише кандидати, яких схвалила Велика фашистська рада.

Висадка союзних військ у Сицилії в липні 1943 засвідчила, що фашистський режим скоро впаде. У вищих колах дозрів план повалення режиму Муссоліні. У ніч з 24 на 25 липня більшість членів Великої фашистської ради проголосували за відсторонення Муссоліні, за наказом короля його заарештували. Новий прем'єр-міністр маршал П'єтро Бадольйо офіційно заборонив Національну фашистську партію.

Ідеологія Національної фашистської партії з часом змінювалася. Це було пов'язано як зі зміною поглядів самого Муссоліні, так і з поточною політичною ситуацією. Спочатку в ідеології фашистської партії були наявні соціалістичні і синдикалістичні ідеї, хоча при цьому центральне місце займав націоналізм і фашисти активно боролися проти комуністів і соціалістів. Коли фашистська партія набрала політичної ваги, праві ідеї стали переважати. Фашисти підтримували монархію і католицьку церкву (1929 року Муссоліні підписав Латеранські угоди). Важливим елементом ідеології був корпоративізм — вчення про єднання різних соціальних груп в межах держави, коли ці групи (класи) представляються не антагоністами, а союзниками в досягненні загальних цілей (процвітання держави).

Національна фашистська партія

Історія

Ідеологія

Гімн

Джерела та література

Wikiwand - on