2С19 «Мста-С»
радянська та російська 152-мм самохідна артилерійська установка З Вікіпедії, вільної енциклопедії
2С19 «Мста-С» (індекс ГБТУ — об'єкт 316, за класифікацією НАТО — M1990 «Farm») — радянська і російська 152-мм дивізійна самохідна гаубиця. Розроблена на Уральському заводі транспортного машинобудування. Головний конструктор САУ — Ю. В. Томашов, 152-мм гаубиці 2А64 — Г. І. Сергєєв.
| 2С19 «Мста-С» | |
|---|---|
 2С19 на параді на честь дня Незалежності України, 2008 рік | |
| Тип | самохідна гаубиця |
| Походження | СРСР Росія |
| Історія використання | |
| На озброєнні | 1989 — по т.ч. |
| Війни | Друга російсько-чеченська Війна на сході України Російське вторгнення в Україну (з 2022) |
| Історія виробництва | |
| Розробник | Уралтрансмаш ОКБ-2 |
| Вартість одиниці | Мста-СМ2: від 3 до 5 млн. $[1][2] |
| Виготовлення | 1983 — по т.ч. |
| Виготовлена кількість | понад 1100[3] |
| Характеристики | |
| Вага | 42 т |
| Довжина | 6,04 м |
| Довжина ствола | 47 калібрів |
| Ширина | 3,38 м |
| Висота | 3,35 м |
| Обслуга | 5 |
| Калібр | 152-мм 2А64 нарізна |
| Підвищення | −4…+68° |
| Траверс | 360° |
| Темп вогню | 2C19: 7–8 пострілів/хв. 2С19М2: 10 пострілів/хв. |
| Дальність вогню | |
| Ефективна | 6,5—24,7 км 29 км активно-реактивним снарядом[3] |
| Приціл | 1П22, 1П23, ПЗУ-5 |
| Броня | стальна, катана, протикульова |
Головне озброєння | гаубиця боєкомплект: 50 |
Другорядне озброєння | 1 × 12,7-мм НСВТ |
| Двигун | |
| Дорожній просвіт | 450 мм база: 4 520 мм колія: 2 800 мм |
| Швидкість | шосе: 60 км/год |
| Прохідність | брід: 1,2 м |
| 2С19 «Мста-С» у Вікісховищі | |
САУ 2С19 призначена для знищення тактичних ядерних засобів, артилерійських і мінометних батарей, танків та іншої броньованої техніки, протитанкових засобів, живої сили, засобів ППО і ПРО, пунктів управління, а також для руйнування польових фортифікаційних споруд та перешкоджання маневрам резервів противника в глибині його оборони.
Може вести вогонь по спостережуваних і неспостережуваних цілях із закритих позицій і прямим наведенням, включаючи роботу в гірських умовах.
При стрільбі використовуються як постріли з боєукладки, так і при подачі з ґрунту.
2С19 «Мста-С» була прийнята на озброєння артилерійських полків мотострілецьких і танкових дивізій Радянської армії в 1989 році.
Вперше була представлена широкому загалу на авіасалоні в місті Жуковському в серпні 1992 року.
Історія розробки
Узагальнити
Перспектива
У 1971 році на озброєння Радянської армії була прийнята 152-мм самохідна гаубиця 2С3 «Акація», яка за своїми характеристиками приблизно відповідала аналогічним системам країн НАТО, на озброєнні яких знаходилися в основному 155-мм самохідні гаубиці M109. У той же час західноєвропейські держави почали розробку нової САУ SP70 з балістикою саморухомої 155-мм гаубиці FH70. Балістичне рішення 155 мм гаубиці дозволяло забезпечити максимальну дальність стрільби ОФС до 24 км, а активно-реактивним снарядом — до 30 км. Подібні характеристики давали істотну перевагу перед радянськими артилерійськими дивізійними системами та дозволяли здійснювати доктрину «боротьби з другим ешелоном» щодо знищення та придушення військ країн-учасниць Варшавського договору ще до їхнього прибуття на передній край бойових дій[4].
Приблизно в один час із країнами НАТО в СРСР також розпочинаються роботи зі створення артилерійського озброєння наступного покоління. Так, за результатами науково-дослідної роботи «Успех-2» було визначено тенденції розвитку артилерійського озброєння західних країн та перелік робіт зі створення нових артилерійських систем для Радянської армії. У ході досліджень було виявлено необхідність скорочення номенклатури калібрів артилерійських систем та необхідність уніфікації з боєприпасів гаубиць та реактивних систем залпового вогню у дивізійній, полковій та армійській ланках. З 1976 року в Центральному конструкторському бюро Уральського заводу транспортного машинобудування під керівництвом Ю. В. Томашова починаються науково-дослідні роботи з визначення вигляду перспективної САУ дивізійної ланки, озброєної гарматою з балістикою буксованої 152-мм гаубиці (пізніше отримала назву 2А65 «Мста-Б»), яка розроблялася у Волгоградському ОКБ-2 заводу «Барикади» під керівництвом Г. І. Сергєєва[5].
У 1983 році був виготовлений перший макетний зразок, а в листопаді цього ж року було завершено виготовлення дослідного зразка, який протягом 1984 року на Ржевському полігоні проходив випробування. Спочатку САУ 2С19 розроблялася на базі танка Т-72, проте в ході випробувань були виявлені серйозні недоліки, серед яких було велике розгойдування при стрільбі. Для усунення зауважень було прийнято рішення від бази танка Т-72 залишити геометрію корпусу, двигун, трансмісію і приводи керування. При цьому торсіони і котки ходової частини САУ були замінені на нові, розроблені на базі танку Т-80[6]. Після усунення зауважень до 1986 року були виготовлені 6 самохідних гаубиць 2С19 початкової партії. Виготовлені САУ були відправлені на державні, а потім на військові випробування. Після завершення військових випробувань і доробок виявлених недоліків у 1989 році самохідна гаубиця 2С19 «Мста-С» була прийнята на озброєння Радянської армії[4].
До початку 2008 року самохідні гаубиці 2С19М1 були прийняті на озброєння та почали надходити до російської армії. Відповідно був розроблений і експортний варіант з неофіційним найменуванням 2С19М1-155[7]. У грудні 2012 року стало відомо про нову модернізовану САУ 2С19М2, перша партія у кількості більше 35 одиниць була поставлена у 2013 році[7].
Конструкція
Узагальнити
Перспектива
Броньовий корпус і башта
2С19 «Мста-С» виконана за баштовою схемою. Корпус машини за геометрією подібний до корпусу танка Т-72, зварений зі сталевих броньових катаних листів і розділений на три відділення: відділення управління, бойове та силове (моторно-трансмісійне). У передній частині посередині корпусу розташоване місце механіка-водія з органами управління шасі. У середній частині знаходиться бойове відділення. На даху корпусу на кульковий погон діаметром 2444 мм встановлена зварна башта. Маса башти без боєкомплекту складає 13,5 тонн. У ній встановлено гармату 2А64, а також місця екіпажу. По правому борту у передній частині башти розміщується сидіння командира, по лівому борту у передній частині встановлено сидіння навідника та прицільні пристрої. За навідником та командиром розміщено два місця для заряджаючих. У кормовій частині башти встановлено два механізовані конвеєри із зарядами та снарядами. Під баштою на дні корпусу розташована платформа підлоги, що обертається, закріплена до погону чотирма трубами. Подача в укладку може здійснюватися з ґрунту через спеціальний механізований лоток, що подає боєприпаси, розташований зовні на кормі башти. Додаткові конвеєри подачі боєприпасів із ґрунту дозволяють вести стрільбу без витрати внутрішнього боєприпасу. У похідному положенні один з них розміщується на башті, інший забирається всередину. У кормовій частині корпусу САУ знаходиться моторно-трансмісійне відділення, аналогічне такому ж на танку Т-72. Бронювання САУ 2С19 забезпечує протикульовий та протиосколковий захист екіпажу. Товщина листів корпусу та башти складає 15 мм[8].
САУ оснащена автономним агрегатом електроживлення з газотурбінним двигуном АП-18Д (забезпечує САУ постійним струмом, потужність 16 кВт, час безперервної роботи 8 годин), протипожежною системою ЗЕЦ11-2, двома фільтровентиляціонними установками, вбудованим бульдозерним обладнанням для самоокопування, двома танковими дегазаційними приладами ВДШ, термодимовою апаратурою, системою запуску димових гранат 902Б[9].
Озброєння
Основним озброєнням САУ 2С19 є 152-мм гаубиця 2А64 з довжино ствола 47 калібрів. Скорострільність становить 7–8 пострілів/хв. Гармата повністю уніфікована за балістичними характеристиками та використовуваними боєприпасами з 152-мм буксованою гаубицею 2А65. Максимальна дальність стрільби осколково-фугасним снарядом становить 24,7 км, активно-реактивним снарядом — 29 км. Основними вузлами гармати 2А64 є ствол, затвор, електрообладнання, досилач, противідкатні пристрої, люлька, огородження, механізми врівноважування та підйому. Ствол гармати складається з моноблочної труби, з'єднаної з казенником; у передній частині ствола розташований ежектор, на дульному зрізі труби закріплено дульне гальмо. У казеннику знаходиться вертикально-клиновий затвор із напівавтоматикою копірного типу. Постріл із гармати може виконуватися як вручну, так і за допомогою електроспуску. Копірна напівавтоматика затвора призначена для відкривання затвора під час відкоту після пострілу гармати. Люлька зварна, обійменого типу; у ній закріплено сектор підйомного механізму. У задній частині люльки болтовим з’єднанням закріплене огородження. На огородженні розташовані елементи ударно-спускового механізму, досилач, лінійка для вимірювання довжини відкоту, а також механізм блокування спуску. Електромеханічний досилач снаряда і заряду, а також механізм видалення стріляної гільзи, призначені для полегшення роботи заряджаючого. Противідкатні пристрої складаються з веретенно-модераторного гальма відкоту, циліндр якого закріплений у казеннику гармати, і з пневматичного накатника, заповненого азотом. Підйомний механізм секторного типу забезпечує наведення гармати в діапазоні кутів від −4 до +68° по вертикалі. Підйом гармати може здійснюватися як вручну маховиком, так і за допомогою електродвигуна. Пневматичний врівноважувальний механізм служить для компенсації моменту неврівноваженості коливної частини гармати[10]. Возимий боєкомплект САУ 2С19 становить 50 штатних пострілів, однак залежно від кількості керованих снарядів «Краснополь» можливі такі варіанти: 42 штатних постріли і 4 снаряди 3ОФ39, 47 штатних і 3 снаряди 3ОФ39, 39 штатних пострілів і 7 снарядів 3ОФ39[11]. Об’єм зарядної камори становить 16 літрів.
В якості додаткового озброєння на даху башти встановлена зенітно-кулеметна установка ПЗУ-5 з 12,7-мм кулеметом НСВТ, яка має дистанційне керування[12]. Швидкострільність 700-800 постр/хв., дальність до 2000 м. Кути вертикального наведення становлять від -3° до +70°, а горизонтального — від 9° вліво до 255° вправо. Для особистої зброї розрахунку гаубиці передбачено п'ять кріплень під автомати АКС-74, а також кріплення сигнального пістолета. У боєкомплект додаткового озброєння входять 5 стрічок по 60 набоїв для кулемету, 900 набоїв для автоматів, 18 ракет до сигнального пістолета і 20 ручних гранат Ф-1[11].
Боєкомплект
В основний боєкомплект 2C19 входять осколково-фугасні снаряди 3ОФ45 із максимальною дальністю стрільби в 24,7 км, снаряди 3ОФ64 с покращеною ефективністю, осколково-фугасні снаряди 3ОФ61 з газогенератором, а також нові касетні снаряди 3-О-23. Крім того, 2С19 може використовувати всі боєприпаси для гаубиці Д-20 і САУ 2С3 «Акація». Штатний боєкомплект САУ 2С19 складають 20 осколково-фугасних і 30 активно-реактивних снарядів[13].
Номенклатура снарядів
| Індекс пострілу | Індекс снаряда | Індекс заряда | Маса снаряда, кг | Маса ВР, кг | Марка детонатора | Початкова швидкість снаряда, м/с | Максимальна дальність стрільби, км |
| Касетні | |||||||
| 3ВО13 | 3-О-13 | 54-ЖН-546 | 57,9 | 8×0,23 | ДТМ-75 | 14,5 | |
| 3ВО14 | 3-О-13 | 54-Ж-546У | 57,9 | 8×0,23 | ДТМ-75 | 11 | |
| 3ВО28 | 3-О-23 | 54-Ж-546У | 42,8 | 40×0,042 | 21 | ||
| Осколково-фугасні | |||||||
| 3ВОФ72 | 3ОФ45 | Ж61 | 43,56 | 7,65 | РГМ-2М,
РГМ-2 |
670 | 24,7 |
| 3ВОФ58 | 3ОФ45 | ЖН-546(-1) | 43,56 | 7,65 | РГМ-2М,
РГМ-2 |
570 | 19,4 |
| 3ВОФ32 | 3ОФ25 | ЖН-546(-1) | 43,56 | 6,88 | РГМ-2,
РГМ-2М, В-90, АР-5 |
655 | 17,4 |
| 3ВОФ33 | 3ОФ25 | Ж-546У(-1), | 43,56 | 6,88 | РГМ-2,
РГМ-2М, В-90, АР-5 |
509 | 13,4 |
| 53-ВОФ-546 | ОФ-540 | 54-Ж-546У | 43,56 | 5,86 | РГМ-2, В-90, Д-1-У, АР-5 | 651 | 17 |
| 53-ВОФ-546У | ОФ-540 | 54-ЖН-546/4Ж38 | 43,56 | 5,86 | РГМ-2,
РГМ-2М, В-90, АР-5 |
509 | 13 |
| 3ВОФ91 (з донним газогенератором) | 3ОФ61 | Ж61 | 43,56 | 7,8 | В-429 | 680 | 29 |
| Керовані снаряди | |||||||
| Краснополь (керований снаряд) 3ВОФ64М | 3ОФ39М | 54-ЖН-546 | 43 | 9 (тротиловий еквівалент) | 20 | ||
| Краснополь (керований снаряд) 3ВОФ64 | 3ОФ39 | 54-Ж-546 | 50 | 6,6 | 20 | ||
| «Сантиметр-М» | 3ОФ75 | 48 | 10 (тротиловий еквівалент) | 18 | |||
Двигун і трансмісія
В 2С19 встановлено V-подібний 12-циліндровий двигун потужністю 780 к.с. Крім дизельного палива, двигун має можливість роботи на гасі марок ТС-1, Т-1 і Т-2.
Трансмісія механічна коробка передач, з бортовими планетарними коробками передач (БКП). Має сім передніх та одну задню передачу. Максимальна швидкість руху на сьомій передній передачі становить 60 км/год.
Ходова частина
Ходова частина 2С19 максимально уніфікована з танком Т-80 і складається з шести пар обгумованих опорних та п'яти пар підтримуючих котків. У задній частині машини знаходяться ведучі колеса, в передній — напрямні. Підвіска 2С19 — індивідуальна торсіонна. На першому, другому та шостому опорних котках встановлені телескопічні гідроамортизатори.
Модифікації
2С19М1 — встановлена супутникова навігація, нова система керування вогнем «УСПЕХ-С»[14][15].- 2С19М2 — встановлена нова автоматизована система управління вогнем, також є можливість застосування цифрових електронних карт, знижена помітність в радіолокаційному, тепловому і оптичному діапазонах, встановлений кондиціонер, збільшена прицільна скорострільність до 10 пострілів в хвилину, поліпшена точність наведення[16].
Бойове застосування
Узагальнити
Перспектива
Російсько-чеченські війни
Бойове хрещення самохідна гаубиця 2С19 прийняла під час Першої російсько-чеченської війни[17]. Незважаючи на те, що під час бойових дій «Мста-С» зарекомендувала себе як маневрена самохідна артилерійська установка з високою точністю стрільби, що відповідає сучасним на той момент вимогам, були виявлені і її недоліки, що полягали насамперед у застарілій системі управління наведенням гармати. Повторне застосування САУ 2С19 відбулося під час Другої російсько-чеченської війни[18]. За результатами бойового застосування та з урахуванням виявлених недоліків було розроблено модифіковану версію — 2С19М.
Російсько-українська війна
Російські САУ «Мста-С» були неодноразово помічені та зафіксовані у серпні-вересні 2014 року на Маріупольському напрямку. Були ідентифіковані фото у Новоазовську[19][20].
Меморандум від 20 вересня до Мінського протоколу передбачав відведення гаубиць калібром 152-мм: 2С5 «Гіацинт-С», 2С3 «Акація», 2С19 «Мста-С», 2А65 «Мста-Б» на 33 км від лінії зіткнення[21][22]. А «Комплекс заходів» на виконання Мінських угод від 12 лютого 2015 передбачав створення зони безпеки завширшки 50 км для артилерійських систем калібру 100 мм і більше[23].
Колони САУ, зокрема новітньої російської модифікації 2С19М1, було зафіксовано під час боїв за Дебальцеве у лютому 2015 року. 2С19М1 були ідентифіковані під м. Перевальськ[14], смт Селезнівка[24], смт Михайлівка неподалік Алчевська[25].
Під с. Байрачки щонайменше одна установка була знищена українським контрбатарейним вогнем[26].
Повномасштабне російське вторгнення 2022 року
Використовуються обома сторонами під час вторгнення Росії в Україну.
27 березня 2022 року Збройні сили України здобули в бою із окупантами на Миколаївщині черговий трофей — самохідну артилерійську установку «Мста-С». Її транспортували до однієї з військових частин[27].
Наприкінці серпня 2022 року спільними зусиллями українських захисників була знищена російська 2С19 «Мста-С» всього за 350 метрів від державного кордону в Харківській області (поблизу пункту пропуску «Гоптівка»)[28].
В результаті наступу на початку вересня 2022 року в районі Ізюма на Харківщині, українська армія поповнилася сотнями одиниць трофейної російської техніки. Зокрема великою кількістю 152-мм самохідних артустановок «Мста-С», у тому числі модернізованих[29].
Станом на 22 січня 2025 року редактори Oryx Blog знайшли фото чи відео підтвердження безповоротної втрати Росією 257 САУ «Мста-С/СМ2»: 204 знищено та 53 захоплено силами ЗСУ, ще низка були пошкоджені[30]. Україна, за даними Oryx, втратила 2 САУ «Мста-С», а також 3 САУ отримали пошкодження.
Оператори
Азербайджан — 18 одиниць 2С19 на озброєнні, станом на 2024 рік[31].
Венесуела — 48 одиниць 2С19 на озброєнні, станом на 2024 рік[32].
Грузія — 1 одиниця 2С19 на озброєнні, станом на 2024 рік[33].
Ефіопія — 10 одиниць 2С19 на озброєнні, станом на 2024 рік[34].- Росія
- Сухопутні війська РФ — 300 одиниць 2С19/2С19М1 та 300 2С19М2 на озброєнні. 150 одиниць 2С19 на зберіганні, станом на 2024 рік[35].
- Берегові війська ВМФ Росії — 36 одиниць 2С19М1 на озброєнні, станом на 2024 рік[36].
Україна — 35 одиниць 2С19 на озброєнні, станом на 2024 рік[37].
Галерея
Див. також
Примітки
Посилання
Література
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.