Мошорине

село Мошорине
Герб	Прапор
Країна	Україна
Область	Кіровоградська область
Район	Кропивницький район
Тер. громада	Суботцівська сільська громада
Код КАТОТТГ	UA35040310150099475
Облікова картка	Мошорине
Основні дані
Засноване	до 1752 р.
Населення	1600
Площа	8,043 км²
Густота населення	254,26 осіб/км²
Поштовий індекс	27453
Телефонний код	+380 5233
Географічні дані
Географічні координати	48°36′57″ пн. ш. 32°43′19″ сх. д.H G O
Середня висота; над рівнем моря	120 м
Водойми	р. Бешка
Місцева влада
Карта
	Мошорине
	Мошорине
Мапа
	Мошорине у Вікісховищі

Мошо́рине (від слсрб. Мошорін) — село в Україні, у Суботцівській сільській громаді Кіровоградської області. Населення становить 1600 осіб.

Коротка інформація село Мошорине, Основні дані ...

Закрити

Село було засноване сербськими переселенцями у сeредині XVIII століття , та назване ймовірно на честь сербського села Мошорин , звідки переселенці могли походити.

У 1752–1764 роках тут існувала 16 рота новосербського Гусарського полку (кінного). Інші назви села: Некрасівський шанець, Мошарін, Дмитрівка, Мошорин (сербський аналог — Мошорин).

Станом на 1772 рік, у шанці Мошориному існувала дерев'яна однопрестольна Воздвиженська церква, священиком якої з 1771 року був Іоан Богданович. На той час в шанці нараховувався 121 двір. Церква підпорядковувалась Новомиргородському духовному Правлінню.^[1]

Станом на 1886 рік, у селі, центрі Мошоринської волості Олександрійського повіту Херсонської губернії, мешкало 3359 осіб, налічувалось 536 дворових господарств, існували православна церква, школа та 9 лавок^[2].

У часи Голодомору-геноциду 1932-1933 загинуло щонайменше 26 жителів села ^[3]. За спогадами місцевої жительки Олени Єрмоленко (1913-2002): «1933-го щодня коли йшла з роботи, бачила як коло дороги з колгоспу лежали люди : дорослі , старі , малі, у яких після здуття потріскалися животи , а з тріщин текла рідина».

За спогадами Олени Єрмоленко (1913-2002) після боїв під час Другої світової війни «корови стояли по чрево у крові» (вся земля довкола була у крові загиблих солдат).

Також у селі народились три Герої Радянського Союзу - Михайло Маляренко, Федір Кобець та Олексій Кива.

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 2284 особи, з яких 952 чоловіки та 1332 жінки.^[4]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 2039 осіб.^[5]

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:^[6]

Більше інформації Мова, Відсоток ...

Мова	Відсоток
українська	94,03 %
російська	3,18 %
молдовська	1,52 %
вірменська	0,68 %
білоруська	0,39 %
польська	0,05 %

Закрити

Затверджена 26 вересня 2013 р. рішенням сесії сільської ради.

Герб

У червоному полі срібна підкова, над нею — два срібні крила відділяють синю хвилясту (у три хвилі) вершину, на якій срібна 8-променева зірка; внизу — зелена база, завершена срібною ламаною (у три злами) вузькою балкою. Щит облямований золотим декоративним картушем і увінчаний золотою сільською короною.

Срібні крила у верхній частині щита представлені як алегоричне зображення Покрови Пресвятої Богородиці. Срібна восьмипроменева зірка, яка у Православ'ї ще називається зіркою Богородиці, є знаменням Божого провидіння та світлого майбутнього. Срібна підкова у червоному полі символізує козацьке минуле території села та військові поселення, до складу яких воно входило протягом понад 70-и років (Нова Сербія, Чорний гусарський полк, Південні військові поселення). Зелена ввігнута у формі трикутника база внизу щита відображає коріння села — Некрасівський байрак. Срібна ламана балка, що на двох верхніх зламах нагадує форму скель, означає річку Бешку, яка протікає територією села. Також ламана балка утворює стилізований сигль «М» — першу літеру назви села.

Прапор

Квадратне полотнище розділене на п'ять горизонтальних смуг — зелену, білу, червону, білу та зелену (1:1:3:1:1), у центрі червоної смуги — біла підкова.