Loading AI tools
Марія Дмитрівна Микице́й (нар. 27 липня 1965, Івано-Франківськ) — українська поетеса, журналістка. Зараховується до так званого Станіславського феномену.
| Микицей Марія Дмитрівна | ||||
|---|---|---|---|---|
| Народилася | 27 липня 1965 (59 років) Івано-Франківськ, Українська РСР, СРСР | |||
| Країна |  Україна | |||
| Місце проживання | Івано-Франківськ | |||
| Діяльність | журналістка, поетеса | |||
| Alma mater | фізичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка | |||
| Мова творів | українська | |||
|
| ||||
 Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
Народилася 1965 року в Івано-Франківську. Закінчила фізичний факультет Київського державного університету. Працює журналістом.
Авторка чотирьох збірок верлібрів: «Саламандра» (2001 р.), «У затінку шафранів» (2006 р.), «Інфра» (2014 р.), поетичної книжки «Плетиво» (2018 р.) у спвавторстві з харківською поеткою Юлією Баткіліною та книжки міського фентезі «Чужі бажання» (2018 р.) теж у співавторстві з Юлією Баткіліною, одна з авторів альманаху «Станіслав плюс два» (2002 р.), учасниця міжнародних літературних фестивалів та поетичних читань. Видала три книжки прози: книжки для дітей «Будинок, який умів розмовляти» Київ, Грані-Т 2012,та для дорослих — романи «Трофей на довгу пам'ять», Івано-Франківськ, Лілея-НВ, 2013 і роману «Dolce Vita» (Diskursus, Брустури, 2019), Марія Микицей є лауреатом івано-франківської міської премії ім. І. Франка (2012) в галузі літератури та журналістики за «Трофей на довгу пам'ять».
Учасниця багатьох міжнародних літературних фестивалів та поетичних читань — зокрема на факультеті славістики Віденського університету у рамках колегіуму докторантів за програмою «Галичина і мультикультурний спадок», Міжнародного фестивалю мистецтв «Карпатський простір/ Carpathian Space» та XVI Міжнародного літературного фестивалю «Поети без кордонів» імені Анджея Бартинського.
Друкувалась у часописах «Четвер», «Дзвін», «Лель», «Кур'єр Кривбасу», в антологіях «Цех поетів» (2000), "Рай- хата" (2016), «Ми з дев'яностих. Віднайдене покоління» (2017), «Ломикамінь» (2018) та «М'ята» (2018).
Вірші перекладалися російською, німецькою, англійською, польською, а також мовою есперанто. Останні перекладні публікації з'явилася 2019 року — в польському альманасі «Fraza» Жешувського університету — добірка віршів в перекладах Богдана Задури, а також мовою есперанто у часописах "Penseo", Китай, "Turka Stelo" (Туреччина), "TERanidO" (Республіка Корея) у 2021 р. (перекладач — Петро Паливода).
Живе і працює в Івано-Франківську.
За висловом Володимира Єшкілєва[1],
 |
Марія Микицей підсвідомо намагається побудувати в українській літературі знаково-образний комплекс “анти-Забужко” як альтернативну концепцію сучасної жіночої лірики. |  |
- Нормальне урбаністичне життя. Проза, Україна 1994, № 6, с. 20-21.
- Саламандра, Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2001.
- У затінку шафранів, Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2006, ISBN 966-668-132-3.
- «Будинок, який умів розмовляти», Київ: Грані-Т, 2012.
- «Трофей на довгу пам'ять», Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2013.
- «Інфра», Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2014.
- «Чужі бажання» (міське фентезі), Київ: Каяла, 2018.
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
