Remove ads
Казими́р Севери́нович Мале́вич (11 [23] лютого 1879[13], Київ — 15 травня 1935, Ленінград) — український авангардист польського походження, визначний діяч авангарду, засновник супрематизму, один з фундаторів кубофутуризму; педагог, теоретик мистецтва. Разом із Велемиром Хлєбніковим був членом «товариства голів земної кулі».
Народився 11 (23) лютого 1879 року в Києві в католицькій сім'ї Северина та Людвіки Малевичів[13][14]. Раніше вважалося, що місцем народження Малевича є будинок, що не зберігся до цього часу, за адресою Бульйонська вулиця, 15. За останніми дослідженнями, місцем народження художника був будинок його тітки Марії Оржеховської за Жилянською вулицею, нині ця територія — між двома житловими будинками: комплексом «Дипломат Холл» та сусідньою будівлею 1970—1980 років[15][16]. У родині Малевичів, що мали польське коріння, було 14 дітей.[17] Батько був інженером цукрового виробництва, тому сім'я часто переїжджала з одного містечка до іншого, від однієї цукроварні до іншої.
До 17 років жив на Поділлі (Моївка), Харківщині (Пархомівка, 1890–1894[18], Білопілля), Чернігівщині (Вовчок, Конотоп).
Батько мріяв аби син став цукроваром, тому вороже поставився до захоплення малюванням. Мати ж, навпаки, підтримала його, сама купила йому професійні пензлі та фарби. Перше знайомство хлопця з художниками сталося у містечку Білопіллі Харківської губернії. «З Петербурга приїхали найзнаменитіші художники для писання ікон в соборі. — писав у спогадах Казимир Малевич. — Це нас сильно схвилювало, бо ми ще ніколи не бачили живих художників».[17] Вважають, що аматорським малюванням Малевич почав займатися в Конотопі, де його родина мешкала у 1894—1895 роках[19].
Малевич, виконуючи волю батька закінчив агрономічне училище.[17] Згодом вчився малювати у Миколи Пимоненка в Київській мистецькій школі (1895–1897).
Потому Малевич майже 10 років прожив у Курську, де одружився (подружнє життя згодом не склалося) та працював на Курсько-Московській залізниці. Він не полишав малювати й організував гурток з малювання.
1904 року переїхав до Москви. Вдосконалював майстерність в училищі живопису, скульптури і архітектури (1904–1905) та в студії Ф. Рерберга (1905–1910). У картинах першого періоду творчості намагався поєднати принципи кубізму, футуризму і експресіонізму. Брав участь у виставках об'єднань художників «Бубновий валет» (1910) і «Віслючий хвіст» (1912) та ін., на яких виставляв свої роботи, написані в неопримітивіському: («Селяни в церкві», 1911–12; «Врожай», 1911) та кубофутуристському стилі («Англієць в Москві», 1914).
1913 р. він оформлював постановку футуристичної опери «Перемога над Сонцем». На театральній сцені вперше було представлено «Чорний квадрат», створений Малевичем як декорація до спектаклю.[17]
Став одним із засновників абстрактного мистецтва. 1915 року започаткував новий модерністський напрям у мистецтві — супрематизм. 7 грудня 1915 року вперше виставив картину «Чорний квадрат на білому тлі», яка перетворилася на ікону абстрактного мистецтва.[20]. Згодом з'являється картина «Біле і чорне». Малевич видавав журнал «Supremus» (1916).
У 1919–1922 роках викладав у художній школі Вітебська, а в 1923–1927 роках — директор Інституту художньої культури в Ленінграді.
1927 року переїхав до Києва, де зусиллями Миколи Скрипника Малевичу було створено нормальні умови для творчості. Публікував статті на мистецьку тематику в журналі «Нова ґенерація» (1928–1929) у Харкові[21].
У 1927–1930 роках викладав у Київському художньому інституті, де в цей час працювали Федір Кричевський, Михайло Бойчук, Віктор Пальмов, Вадим Меллер, Олександр Богомазов, Володимир Татлін, Василь Касіян, мав намір працювати з О. Архипенком. Але початок репресій в Україні проти інтелігенції змусив Малевича знову повернутись у Ленінград[22].
Після того як політичні обставини в СРСР стали погіршуватися, Малевич збирався переїхати до Європи. Він збирався до Європи всерйоз і надовго, тому він вивіз із собою, не розбираючи і не селекціонуючи, весь свій архів, який накопичився у нього до березня 1927 року. Цей архів Малевича зберігається в наш час в Берліні. Як вважає дослідник і видавець 5-томного зібрання творів К.Малевича А. С. Шацких, Малевич лишив у Берліні своєрідну «капсулу часу». Він «законсервував» своє життя в рукописах і документах за півтора десятка років. Широковідома його записка — «У разі смерті моєї або безвихідного тюремного ув'язнення …», поспіхом прикладена до берлінської «капсули», дає знати, що Малевич-інтуїтивіст добре розумів, що чекає на нього в СРСР.
Малевич планував переїхати до Києва в 1930 році, але коли він повернувся до Петербурга, де жила його родина, його несподівано заарештували. Восени 1930 року його звинувачують в польському шпигунстві, йому загрожує розстріл. Російській мистецтвознавиці Ірині Вакар[23][24] вдалося отримати доступ до кримінальної справи художника і виявити, що Малевич називав себе поляком та українцем.[23][24] У в'язниці він пробув три місяці. Там же більшовики катували його для збирання інформації, вприскуючи в сечогінний канал воду. Згодом Казимир отримав від таких тортур рак простати, що і стало причиною смерті 15 травня 1935.
Хворий Малевич запустив бороду та іронічно називав себе Карлом Марксом. Після самогубства Маяковського Малевич написав: «Я не можу піти, як він, але й жити тут більше не можу». Передчуваючи, що скоро хвороба скоротить його вік, сам готував ескіз домовини.[17]
Помер художник в Ленінграді, похований під Москвою. В роки Другої світової війни місце поховання було втрачене. Пізніше місцезнаходження поховання було встановлено групою активістів. Місце опинилось на колгоспному полі. У 1988 році пам'ятний знак Казимиру Малевичу був встановлений поблизу орієнтовно за два кілометри від реального погребіння. Знак має форму білого бетонного кубу з червоним квадратом на фасаді. Поруч є дім № 11 на вулиці Малевича в Німчинівці[25]. На тильній стороні пам'ятника розміщена табличка з текстом: «В цій місцевості 25 травня 1935 року був похований прах всесвітньо відомого художника КАЗЕМИРА МАЛЕВИЧА». Знак встановлений 30.7.1988 р.". У 2013 році на справжньому місці поховання праху Казимира Малевича було збудовано житловий будинок комплексу «Ромашково-2».
Remove ads
- Малевич К. По лестнице познания: Из неопубликованных стихотворений. Вступ. сл. Г. Айги). — 1991.
- Малевич К. Лень как действительная истина человечества. С прилож. ст. Ф. Ф. Ингольда «Реабилитация праздности» (Предисл. и примеч. А. С. Шатских). — М.: серия «Библиотека Сергея Кудрявцева», 1994.
- Малевич К. Собрание сочинений в 5 томах. (ред. А. С. Шатских) — тт. 1-5. — Москва: Гилея, 1995—2004.
- Том 1. Статьи, манифесты, теоретические сочинения и другие работы. 1913—1929 (Общ.ред. А. С. Шатских)— 1995. — 393 с., ил. — ISBN 5-85302-025-0, ISBN 5-85302-026-9
- Том 2. Статьи и теоретические сочинения, опубликованные в Германии, Польше и на Украине. 1924—1930. — 1998. — 372 с., ил. — ISBN 5-87987-002-2
- Том 3. Супрематизм. Мир как беспредметность, или Вечный покой: С приложением писем К. С. Малевича к М. О. Гершензону (1918—1924) — 2000. — 389 с., ил. — ISBN 5-87987-015-4
- Том 4. Трактаты и лекции первой половины 1920-х годов: С приложением переписки К. С. Малевича и Эль Лисицкого (1922—1925). — 2003. — 358 с., ил. — ISBN 5-87987-026-X
- Том 5. Произведения разных лет: Статьи. Трактаты. Манифесты и декларации. Проекты. Лекции. Записи и заметки. Поэзия. — 2004. — 619 с., ил. — ISBN 5-87987-032-4
- Kasimir Malevich. The Non-Objective World. / English translation by Howard Dearstyne from the German translation of 1927 by A. von Riesen from Malevich's original Russian manuscript, Paul Theobald and Company, Chicago, 1959.
Remove ads
У вересні 2012 року депутати Київської міської ради підтримали ініціативу професора Дмитра Горбачова та президента Асоціації європейських журналістів Артура Рудзицького про перейменування у Києві вулиці Боженка на вулицю Казимира Малевича. Тоді вважалось, що саме на цій вулиці (тоді — Бульйонській), народився художник. Подальші дослідження спростували цю версію[26].
2019 року, до 140-річчя від дня народження художника, Національний банк України випустив ювілейну монету номіналом 2 гривні присвячену Казимиру Малевичу.
Вулиця Казимира Малевича у місті Київ. Також є у містах Бровари, Вінниця, Суми.
У місті Харків вулицю Кошевого перейменували на вулицю Малевича.[27]
Remove ads
Автопортрет, 1908 або 1910—1911
Автопортрет, 1933
«Квіткарка», 1904-05, Російський музей, Санкт-Петербург
«Купальниці», 1928-29, Російський музей, Санкт-Петербург
«Зимовий пейзаж», кінець 1920-х років, музей Людвіга, Кельн
«Точильник або Принцип мигтіння», 1913, Художня галерея Єльського університету, Нью-Гейвен
«Письмовий стіл і кімната», 1913, Міський музей, Амстердам
«Корова і скрипка», 1913, Російський музей, Санкт-Петербург
«Англієць у Москві», 1914, Міський музей, Амстердам
Супрематична композиція 1, 1916 (колекція І. Диченка)
«Людина, що біжить» або «Селянин поміж хрестом і мечем». Полотно, олія, 1932-33)
Супрематизм 65, 1915. Пархомівський художній музей Луньова П.Ф.
.jpg)
.jpg)
.jpg)
,_К.С.Малевич.jpg)
Remove ads
Remove ads
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
Remove ads