Remove ads
Мико́ла Корни́лович Пимоне́нко (9 (21) березня 1862, Київ, Київська губернія, Російська імперія — 26 березня (8 квітня) 1912, Київ, Російська імперія) — український художник-живописець, академік живопису Петербурзької академії мистецтв, член Паризької інтернаціональної спілки мистецтв і літератури, автор багатьох картин на сільську та міську тематику.
| Пимоненко Микола Корнилович | ||||
|---|---|---|---|---|
| ||||
| Народження | 9 (21) березня 1862[1] Київ, Російська імперія | |||
| Смерть | 26 березня (8 квітня) 1912[1] (50 років) | |||
| Київ, Російська імперія | ||||
| Поховання | Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник | |||
| Країна |  Російська імперія | |||
| Жанр | жанрове малярство | |||
| Навчання | Петербурзька академія мистецтв | |||
| Діяльність | художник | |||
| Напрямок | реалізм | |||
| Працівник | НТУУ КПІ ім. Ігоря Сікорського | |||
| Твори | Жертва фанатизму, Жнива в Україніd, Хлопець у солом'яному капелюсіd, Російський солдат у театріd, Брід[d], Євреї несуть речі, куплені на аукціоніd і Ідилія (Пимоненко) | |||
| Роботи в колекції | Одеський національний художній музей, Харківський художній музей, Національний музей у Варшаві, Національний художній музей України, Краснодарський крайовий художній музей імені Ф. Я. Коваленка, Російський музей, Rybinsk Museum-Preserved і Третьяковська галерея | |||
| Нагороди |  | |||
|
| ||||
 Пимоненко Микола Корнилович у Вікісховищі | ||||
Микола Пимоненко народився у Києві 1862 року в родині майстра іконопису. Батько — Корнилій Данилович Пимоненко споруджував вівтарі й розписував церкви.
З 1878 року навчався у Київській рисувальній школі. Учень відомих українських художників Миколи Мурашка, Йосипа-Казимира Будкевича, Харитона Платонова. У 1881 році склав іспит при Київському навчальному окрузі. Його екзаменаційні роботи були надіслані до Петербурзької Імператорської академії мистецтв, і за рішенням її Ради від 3 грудня 1881 року отримав звання вчителя малювання в нижчих загальноосвітніх навчальних закладах.
З 1882 року навчався в Петербурзькій академії художеств, яку через хворобу легенів та матеріальні нестатки залишив у 1884 році. Нагороджений двома малими та однією великою срібними медалями Петербурзької академії мистецтв.
Повернувшись до Києва, викладав у Художній школі Миколи Мурашка. Після її закриття, у 1901 році, обійняв посаду штатного викладача малювання Київського політехнічного інституту, на якій пропрацював до останніх днів життя. Водночас, до 1906 року викладав у новоствореному Київському художньому училищі, одним з організаторів якого він був.
У 1890-х роках брав участь у розписах Володимирського собору в Києві. Виконав образи Святої Анни і Миколи Мірлікійського та деякі образи на фронтоні. У 1897 році за ці розписи отримав орден Святої Анни III ступеня.
У 1891 році отримав звання почесного вільного общника Академії мистецтв. З 1899 року і до кінця життя — дійсний член Товариства пересувних художніх виставок. Член Товариства мюнхенських художників і Паризького інтернаціонального союзу мистецтв та літератури.
У 1904 році Рада імператорської Академії мистецтв «за відомість у художній царині» присвоїла йому звання академіка живопису.
Був одружений з донькою академіка живопису Володимира Орловського. У шлюбі народилися дві доньки Раїса та Ольга і син Микола. З дружиною Олександрою і дітьми проживав в окремому флігелі, побудованому в Києві на території садиби В. Орловського (садиба по вулиці Гоголівській, 28 збереглася понині, про її колишніх мешканців нагадує меморіальна дошка). Щоліта працював у селі Малютянка на Київщині, де обладнав власну майстерню.
Помер у Києві 26 березня (8 квітня) 1912 року від хвороби печінки. Похований на Лук'янівському цвинтарі в Києві. На посмертній виставці в Академії мистецтв, яка відбулася на початку 1913 року, експонувалися 184 картини, 419 етюдів, 112 малюнків олівцем. Всього ж малярська спадщина Пимоненка налічує понад 1 000 робіт, серед яких кілька сотень закінчених живописних полотен.
Remove ads
Видатний український художник-жанрист. Зробив значний внесок у створення національної школи реалістичного мистецтва.
Вибране
- Жниця (1889)
- Весілля в Київській губернії (1891)
- Свати (1893)
- Ворожіння (1893)
- Молодиця (1890-і)
- Не жартуй (1895)
- Київська квіткарка (варіанти 1897 та 1908)
- На ярмарку (1898)
- Жертва фанатизму (1899)
- Брід (1901)
- У похід (1902)
- Українська ніч. Побачення (1905)
- Перед грозою (1906)
- Вихід з церкви в Страсний четвер (варіанти 1904 і 1907)
- Сінокіс (1907)
- Зустріч з земляком (1908)
- Ідилія (1908)
- Суперниці. Біля колодязя (1909)
- Проводи запасних (1910)
- На містках. Праля (1900-ті)
Відомий також як портретист — автопортрет (1886), портрети художника Миколи Мурашка (1888), І. Мацнєва (1895), Лазаря Бродського (1897), Олександра Терещенка (1910), портрети рідних — дружини Олександри (1893), дочки Раїси (кінець 1890-х), дочки Ольги (1902), сина Миколи (1906).
У селі Малютянка, де була дача живописця, діє Музей Миколи Пимоненка. Ряд творів художника зберігається у Національному художньому музеї України.
Великий успіх мала картина художника «Гальорка» (1885). На цьому полотні автор створив переконливі, життєво-правдиві образи представників різних верств міського населення. Усі вони по-різному сприймають безсмертну комедію Гоголя «Одруження», але на обличчях кожного з них непідробні почуття, що так вдало передав автор твору.
У 1885—1887 роках, стверджує Ігор Шаров, у творчості Миколи Пімоненка відчутні наполегливі пошуки своєї теми і засобів її розв'язання. В цей час на академічних виставках з'являються його картини «Після аукціону», «На канікулах» та інші, а вже наприкінці 1880-х років провідною темою його творчості є зображення життя українського села. Великий успіх мала його картина «Святочне ворожіння», яка експонувалась на академічній виставці 1888 року. Художня критика високо оцінила це полотно.
Микола Пимоненко — визнаний майстер побутового жанру. Теми і сюжети його творчості невибагливі, життєві, тим, безперечно, глибоко вражаючі і хвилюючі. Увага митця зосереджена на показі праці, побуту, звичаїв, повсякденного життя селянства (весілля, побачення, повернення з роботи, сватання, тощо).
Remove ads
Збереглася фотографія Миколи Пимоненка в інтер'єрі його майстерні. Перед ним на мольберті стоїть значних розмірів полотно «Гопак» із зображенням танцюючої дівчини. Такою — веселою, темпераментною «увірвалася» українська селянка в світ рафінованого паризького життя. Картина з успіхом експонувалася на виставці в паризькому Салоні (1909), і її придбав музей Лувру.
Окрім Лувру, творчістю Пимоненка зацікавилися і в Німеччині. У 1904 році один з мюнхенських музеїв придбав картину «Великий четвер». У Національному художньому музеї зберігається авторська копія картини менших розмірів кінця 1900-х років.
Remove ads
Відомо, що Пимоненко інколи повторювався у власних сюжетах, звертаючись до однієї і тієї ж теми декілька разів.
Відомо щонайменше три варіанти картини «Жертва фанатизму» — у Національному художньому музеї України (полотно, олія 89,5×120,5 см), Дніпровському художньому музеї (полотно, олія 113×145 см, 1898 рік) та Харківському художньому музеї (полотно, олія 180×244 см, 1898 рік).
Існує декілька варіантів картини «Різдвяне ворожіння» — у Державному Російському музеї (полотно, олія, 110×76 см, 1888 рік), у Національному художньому музеї України (полотно, олія 57×35 см) та Полтавському художньому музеї ім. Миколи Ярошенка.
Картина «Великодня утреня» теж існує в декількох варіантах — у Рибінському державному історико-архітектурному та художньому заповіднику (полотно, олія 133×193 см, 1891 рік), Херсонському художньому музеї імені Олексія Шовкуненка (полотно, олія, початок XX століття), Національну музеї «Київська картинна галерея» (незавершений варіант, полотно, олія 51×69 см).
Remove ads
- Картина «До дому» послужила причиною скандалу в середовищі передвижників. Картина без дозволу художника стала прототипом горілчаної етикетки «Спотикач», що випускалася горілчаним фабрикантом Шустовим. Передвижники написали гнівного листа Пимоненку, звинувативши його в продажності. Художник був змушений подати у суд на фабриканта з вимогою вилучити з продажу «Спотикач», а етикетку знищити[2].
- У 2006 році поставлений «абсолютний світовий рекорд продажів художника Пимоненка»[3] — картину «Продавщиця полотна», (1901), було продано з аукціону за 160 тисяч доларів США.
Remove ads
- У 1952 році на будинку № 28, що знаходиться на Гоголівській вулиці у Києві (колишній маєток Володимира Орловського), де у 1883—1912 роках жив та працював художник, встановлена меморіальна дошка (архітектор М. Говденко).
- У 1959 році іменем Миколи Пимоненка названа вулиця у місті Київ (колишня Монастирська вулиця).
- У 1983 році до століття художника письменник Чіп Борис Миколайович створив історико-біографічний роман «Микола Пимоненко».
- У 1993 році іменем Миколи Пимоненка названа вулиця у Львові (колишня Донбасівська вулиця).
- У 1997 році у селі Малютянка, Фастівського району Київської області відкритий музей Миколи Пимоненка[4].
Remove ads
Росія
З лісу (1900), полотно, олія, Державна Третьяковська галерея, Москва
Різдвяні ворожіння (1888), полотно, олія, Державний Російський музей
Бесіда (раніше 1912), полотно, олія, Костромський державний історико-архітектурний та художній заповідник
Вечоріє (1900), полотно, олія, Рибінський державний історико-архітектурний і художній музей-заповідник
Великодня утреня (Ранок Христового Воскресіння) (1891), полотно, олія, Рибінський державний історико-архітектурний і художній музей-заповідник
Жнива в Україні (1896), полотно, олія, Волгоградський обласний музей образотворчих мистецтв
Свати (1882), полотно, олія, Краснодарський крайовий художній музей
Українська ніч. Побачення (1905), полотно, олія, Курська державна картинна галерея
Київ
По воду, Національний художній музей України
«Ідилія» (1908), Національний художній музей України
Суперниці. Біля криниці (1909), Національний художній музей України
Великий четвер (друга половина 1900), Національний художній музей України
Молодиця (1890-ті), Національний художній музей України
Не жартуй (1895), Національний художній музей України
У похід (1902), Національний художній музей України
Київська квіткарка (1908), Національний художній музей України
«Жертва фанатизму» (одна з копій) (1899), Національний художній музей України
Інше
«Зустріч», 1908, Харківський художній музей- «Жертва фанатизму». (1898), Харківський художній музей
«Сінокіс», (раніше 1912), Харківський художній музей
З базару, (1898), Харківський художній музей
Брід, (1901), полотно, олія, Одеський художній музей
Портрет дівчини-українки (Портрет Марії Нестеренко), (1896), полотно, олія, Сумський обласний художній музей імені Никанора Онацького[5]
Дівчина з граблями
Продавчиня полотна, (1901)
Суперники
Весілля в Україні, (1908), полотно, олія, приватна колекція
Гуси, додому, (1911), полотно, олія, приватна колекція
У затінку, (кінець 1900-х), полотно, олія, приватна колекція
Побачення, (1908), полотно, олія, приватна колекція
Київська квіткарка, (1897), полотно, олія, приватна колекція
Remove ads
- «Жертва фанатизму» (1899) — одне з найбільш відомих соціальних полотен художника в експозиції Харківського художнього музею.
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
Remove ads