Пимоненко Микола Корнилович

Мико́ла Корни́лович Пимоне́нко (9 (21) березня 1862(18620321), Київ, Київська губернія, Російська імперія — 26 березня (8 квітня) 1912, Київ, Російська імперія) — український художник-живописець, академік живопису Петербурзької академії мистецтв, член Паризької інтернаціональної спілки мистецтв і літератури, автор багатьох картин на сільську та міську тематику.

Пимоненко Микола Корнилович
Народження	9 (21) березня 1862[1] Київ, Російська імперія
Смерть	26 березня (8 квітня) 1912[1] (50 років)
	Київ, Російська імперія
Поховання	Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник
Країна	Російська імперія
Жанр	жанрове малярство
Навчання	Петербурзька академія мистецтв
Діяльність	художник
Напрямок	реалізм
Працівник	НТУУ КПІ ім. Ігоря Сікорського
Твори	Жертва фанатизму, Жнива в Україніd, Хлопець у солом'яному капелюсіd, Російський солдат у театріd, Брід[d], Євреї несуть речі, куплені на аукціоніd і Ідилія (Пимоненко)
Роботи в колекції	Одеський національний художній музей, Харківський художній музей, Національний музей у Варшаві, Національний художній музей України, Краснодарський крайовий художній музей імені Ф. Я. Коваленка, Російський музей, Rybinsk Museum-Preserved і Третьяковська галерея
Нагороди
Пимоненко Микола Корнилович у Вікісховищі

Життєпис

Микола Пимоненко у майстерні. Поруч картина «Гопак»

Микола Пимоненко народився у Києві 1862 року в родині майстра іконопису. Батько — Корнилій Данилович Пимоненко споруджував вівтарі й розписував церкви.

З 1878 року навчався у Київській рисувальній школі. Учень відомих українських художників Миколи Мурашка, Йосипа-Казимира Будкевича, Харитона Платонова. У 1881 році склав іспит при Київському навчальному окрузі. Його екзаменаційні роботи були надіслані до Петербурзької Імператорської академії мистецтв, і за рішенням її Ради від 3 грудня 1881 року отримав звання вчителя малювання в нижчих загальноосвітніх навчальних закладах.

З 1882 року навчався в Петербурзькій академії художеств, яку через хворобу легенів та матеріальні нестатки залишив у 1884 році. Нагороджений двома малими та однією великою срібними медалями Петербурзької академії мистецтв.

Повернувшись до Києва, викладав у Художній школі Миколи Мурашка. Після її закриття, у 1901 році, обійняв посаду штатного викладача малювання Київського політехнічного інституту, на якій пропрацював до останніх днів життя. Водночас, до 1906 року викладав у новоствореному Київському художньому училищі, одним з організаторів якого він був.

У 1890-х роках брав участь у розписах Володимирського собору в Києві. Виконав образи Святої Анни і Миколи Мірлікійського та деякі образи на фронтоні. У 1897 році за ці розписи отримав орден Святої Анни III ступеня.

У 1891 році отримав звання почесного вільного общника Академії мистецтв. З 1899 року і до кінця життя — дійсний член Товариства пересувних художніх виставок. Член Товариства мюнхенських художників і Паризького інтернаціонального союзу мистецтв та літератури.

У 1904 році Рада імператорської Академії мистецтв «за відомість у художній царині» присвоїла йому звання академіка живопису.

Був одружений з донькою академіка живопису Володимира Орловського. У шлюбі народилися дві доньки Раїса та Ольга і син Микола. З дружиною Олександрою і дітьми проживав в окремому флігелі, побудованому в Києві на території садиби В. Орловського (садиба по вулиці Гоголівській, 28 збереглася понині, про її колишніх мешканців нагадує меморіальна дошка). Щоліта працював у селі Малютянка на Київщині, де обладнав власну майстерню.

Помер у Києві 26 березня (8 квітня) 1912 року від хвороби печінки. Похований на Лук'янівському цвинтарі в Києві. На посмертній виставці в Академії мистецтв, яка відбулася на початку 1913 року, експонувалися 184 картини, 419 етюдів, 112 малюнків олівцем. Всього ж малярська спадщина Пимоненка налічує понад 1 000 робіт, серед яких кілька сотень закінчених живописних полотен.

Творчий здобуток

Видатний український художник-жанрист. Зробив значний внесок у створення національної школи реалістичного мистецтва.

Вибране

• Жниця (1889)
• Весілля в Київській губернії (1891)
• Свати (1893)
• Ворожіння (1893)
• Молодиця (1890-і)
• Не жартуй (1895)
• Київська квіткарка (варіанти 1897 та 1908)
• На ярмарку (1898)
• Жертва фанатизму (1899)
• Брід (1901)
• У похід (1902)
• Українська ніч. Побачення (1905)
• Перед грозою (1906)
• Вихід з церкви в Страсний четвер (варіанти 1904 і 1907)
• Сінокіс (1907)
• Зустріч з земляком (1908)
• Ідилія (1908)
• Суперниці. Біля колодязя (1909)
• Проводи запасних (1910)
• На містках. Праля (1900-ті)

Відомий також як портретист — автопортрет (1886), портрети художника Миколи Мурашка (1888), І. Мацнєва (1895), Лазаря Бродського (1897), Олександра Терещенка (1910), портрети рідних — дружини Олександри (1893), дочки Раїси (кінець 1890-х), дочки Ольги (1902), сина Миколи (1906).

У селі Малютянка, де була дача живописця, діє Музей Миколи Пимоненка. Ряд творів художника зберігається у Національному художньому музеї України.

Великий успіх мала картина художника «Гальорка» (1885). На цьому полотні автор створив переконливі, життєво-правдиві образи представників різних верств міського населення. Усі вони по-різному сприймають безсмертну комедію Гоголя «Одруження», але на обличчях кожного з них непідробні почуття, що так вдало передав автор твору.

У 1885—1887 роках, стверджує Ігор Шаров, у творчості Миколи Пімоненка відчутні наполегливі пошуки своєї теми і засобів її розв'язання. В цей час на академічних виставках з'являються його картини «Після аукціону», «На канікулах» та інші, а вже наприкінці 1880-х років провідною темою його творчості є зображення життя українського села. Великий успіх мала його картина «Святочне ворожіння», яка експонувалась на академічній виставці 1888 року. Художня критика високо оцінила це полотно.

Микола Пимоненко — визнаний майстер побутового жанру. Теми і сюжети його творчості невибагливі, життєві, тим, безперечно, глибоко вражаючі і хвилюючі. Увага митця зосереджена на показі праці, побуту, звичаїв, повсякденного життя селянства (весілля, побачення, повернення з роботи, сватання, тощо).

Пимоненко та Лувр

Могила на Лук'янівському цвинтарі

Збереглася фотографія Миколи Пимоненка в інтер'єрі його майстерні. Перед ним на мольберті стоїть значних розмірів полотно «Гопак» із зображенням танцюючої дівчини. Такою — веселою, темпераментною «увірвалася» українська селянка в світ рафінованого паризького життя. Картина з успіхом експонувалася на виставці в паризькому Салоні (1909), і її придбав музей Лувру.

Окрім Лувру, творчістю Пимоненка зацікавилися і в Німеччині. У 1904 році один з мюнхенських музеїв придбав картину «Великий четвер». У Національному художньому музеї зберігається авторська копія картини менших розмірів кінця 1900-х років.

Повторення в сюжетах

Відомо, що Пимоненко інколи повторювався у власних сюжетах, звертаючись до однієї і тієї ж теми декілька разів.

Відомо щонайменше три варіанти картини «Жертва фанатизму» — у Національному художньому музеї України (полотно, олія 89,5×120,5 см), Дніпровському художньому музеї (полотно, олія 113×145 см, 1898 рік) та Харківському художньому музеї (полотно, олія 180×244 см, 1898 рік).

Існує декілька варіантів картини «Різдвяне ворожіння» — у Державному Російському музеї (полотно, олія, 110×76 см, 1888 рік), у Національному художньому музеї України (полотно, олія 57×35 см) та Полтавському художньому музеї ім. Миколи Ярошенка.

Картина «Великодня утреня» теж існує в декількох варіантах — у Рибінському державному історико-архітектурному та художньому заповіднику (полотно, олія 133×193 см, 1891 рік), Херсонському художньому музеї імені Олексія Шовкуненка (полотно, олія, початок XX століття), Національну музеї «Київська картинна галерея» (незавершений варіант, полотно, олія 51×69 см).

Цікаві факти

• Картина «До дому» послужила причиною скандалу в середовищі передвижників. Картина без дозволу художника стала прототипом горілчаної етикетки «Спотикач», що випускалася горілчаним фабрикантом Шустовим. Передвижники написали гнівного листа Пимоненку, звинувативши його в продажності. Художник був змушений подати у суд на фабриканта з вимогою вилучити з продажу «Спотикач», а етикетку знищити^[2].
• У 2006 році поставлений «абсолютний світовий рекорд продажів художника Пимоненка»^[3] — картину «Продавщиця полотна», (1901), було продано з аукціону за 160 тисяч доларів США.

Музеї та пам'ятні місця

• У 1952 році на будинку № 28, що знаходиться на Гоголівській вулиці у Києві (колишній маєток Володимира Орловського), де у 1883—1912 роках жив та працював художник, встановлена меморіальна дошка (архітектор М. Говденко).
• У 1959 році іменем Миколи Пимоненка названа вулиця у місті Київ (колишня Монастирська вулиця).
• У 1983 році до століття художника письменник Чіп Борис Миколайович створив історико-біографічний роман «Микола Пимоненко».
• У 1993 році іменем Миколи Пимоненка названа вулиця у Львові (колишня Донбасівська вулиця).
• У 1997 році у селі Малютянка, Фастівського району Київської області відкритий музей Миколи Пимоненка^[4].

Галерея

Росія

• 
  З лісу (1900), полотно, олія, Державна Третьяковська галерея, Москва
• 
  Різдвяні ворожіння (1888), полотно, олія, Державний Російський музей
• 
  Бесіда (раніше 1912), полотно, олія, Костромський державний історико-архітектурний та художній заповідник
• 
  Вечоріє (1900), полотно, олія, Рибінський державний історико-архітектурний і художній музей-заповідник
• 
  Великодня утреня (Ранок Христового Воскресіння) (1891), полотно, олія, Рибінський державний історико-архітектурний і художній музей-заповідник
• 
  Жнива в Україні (1896), полотно, олія, Волгоградський обласний музей образотворчих мистецтв
• 
  Свати (1882), полотно, олія, Краснодарський крайовий художній музей
• 
  Українська ніч. Побачення (1905), полотно, олія, Курська державна картинна галерея

Київ

• 
  По воду, Національний художній музей України
• 
  «Ідилія» (1908), Національний художній музей України
• 
  Суперниці. Біля криниці (1909), Національний художній музей України
• 
  Великий четвер (друга половина 1900), Національний художній музей України
• 
  Молодиця (1890-ті), Національний художній музей України
• 
  Не жартуй (1895), Національний художній музей України
• 
  У похід (1902), Національний художній музей України
• 
  Київська квіткарка (1908), Національний художній музей України
• 
  «Жертва фанатизму» (одна з копій) (1899), Національний художній музей України

Інше

• 
  «Зустріч», 1908, Харківський художній музей
• 
  «Жертва фанатизму». (1898), Харківський художній музей
• 
  «Сінокіс», (раніше 1912), Харківський художній музей
• 
  З базару, (1898), Харківський художній музей
• 
  Брід, (1901), полотно, олія, Одеський художній музей
• 
  Портрет дівчини-українки (Портрет Марії Нестеренко), (1896), полотно, олія, Сумський обласний художній музей імені Никанора Онацького^[5]
• 
  Дівчина з граблями
• 
  Продавчиня полотна, (1901)
• 
  Суперники
• 
  Весілля в Україні, (1908), полотно, олія, приватна колекція
• 
  Гуси, додому, (1911), полотно, олія, приватна колекція
• 
  У затінку, (кінець 1900-х), полотно, олія, приватна колекція
• 
  Побачення, (1908), полотно, олія, приватна колекція
• 
  Київська квіткарка, (1897), полотно, олія, приватна колекція

Див. також

• «Жертва фанатизму» (1899) — одне з найбільш відомих соціальних полотен художника в експозиції Харківського художнього музею.

Примітки

1. RKDartists

   d:Track:Q17299517
2. Кочевых Олег. Улыбка сквозь грусть : [арх. 16 лютого 2015] : [рос.] // «Отрок.ua» : Православный журнал. — Киев : Свято-Троицкий Ионинский монастырь, 2009. — Вып. март, № 3 (39).
3. Бушкевич Дмитрий. Киев становится одним из лидеров антикварного рынка. В столице соседнего государства ставят рекорды продаж. : [рос.] // «Независимая Газета». — М : Издательство «Независимая Газета», 2006. — Вып. от 21 апреля, № 82 (3762).^{[недоступне посилання з червня 2019]}
4. Музей Пимоненко : [укр.] = Музей Пимоненка // Журнал «Музеї України». — 2007.
5. «Портрет девушки-украинки» («Портрет Марии Нестеренко»). Пимоненко Николай Корнилович. 1896 [Архівовано 18 лютого 2020 у Wayback Machine.] // Музей українського живопису (Дніпро)

Джерела та література

• Т. І. Лазанська. Пимоненко Микола Корнилович [Архівовано 4 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 208. — ISBN 978-966-00-1142-7.
• Дмитро Стефанович. Невтомний трудівник Микола Пимоненко. До 150-річчя з дня народження. // Київський політехнік. 06.03.2012. [Архівовано 4 березня 2012 у WebCite]
• Ольга Жбанкова Класики й сучасники. // Дзеркало Тижня. 18-24.ІІ.2003.
• Некича М. Історія однієї вулиці. // «День», № 211, субота, 16 листопада 2002.
• Ю. Н. Москаленко Хто є хто: Довідник. Професори Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». — К.: Освіта, 1998. — 155 с.
• Чіп Б. М., Оганесян О. Г. Микола Пимоненко: біографічний роман. — К.: Молодь, 1983. — 256 с., іл.. — (Серія біографічний творів «Уславлені імена». Випуск 59).
• Микола Пимоненко: Альбом / Авт.-упоряд. І. В. Огієвська. — К.: Мистецтво. 1983. — 107 с., іл.. — Текст укр., рос., англ., фр., нім., ісп. Мовами.
• І. В. Огієвська Микола Пимоненко: альбом / Mykola Pymonenko. // К.: Мистецтво. 2013
• Володимир Орловський (1842—1914). Микола Пимоненко (1862—1912): альбом / Нац. худож. музей України. — Хмельницький: Галерея, 2006. — 192 с: іл. [Архівовано 2 серпня 2018 у Wayback Machine.]
• Виставка творів Миколи Корниловича Пимоненка. Каталог [Архівовано 21 січня 2022 у Wayback Machine.] // Київський державний музей українського мистецтва, 1963.
• Пимоненко Н. К. мемориальная доска. // Энциклопедический справочник «Киев» = Енциклопедичний довідник «Київ» / Под редакцией А. В. Кудрицкого.. — Киев : Главная редакция «Украинской советской энциклопедии», 1982. — 768 с. — 90 000 екз.

Посилання

• Пимоненко Микола Корнилович // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 5 : Пе—С. — С. 118.
• Пимоненко Микола // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XI : Літери Пере — По. — С. 1366. — 1000 екз.
• Микола Корнилійович Пимоненко. Комплект листівок. Київ, Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, 1962.
• Микола Пимоненко. Комплект листівок. Київ, Мистецтво, 1973.