Мадура
острів Індонезії З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Мадура (індонез. Pulau Madura) — острів у Малайському архіпелазі в складі Індонезії. Лежить біля північно-східного берега острова Ява, відділений від нього Мадурською протокою. Омивається Яванським морем і морем Балі Тихого океану. 2009 року сполучений з Явою мостом Сурамаду[en].
| Мадура | |
|---|---|
| Pulau Madura | |
 | |
Карта  | |
| Географія | |
| 7°04′ пд. ш. 113°24′ сх. д. | |
| Акваторія | Індійський океан, Яванське море |
| Група островів | Великі Зондські острови |
| Площа | 4250 км² |
| Найвища точка | 471 м |
| Країна | |
 Індонезія | |
| Регіон | Східна Ява |
| Адм. одиниця | Східна Ява[1] |
| Населення | 3739614 осіб (2013) |
  Мадура Мадура (Індонезія) | |
 | |
 Мадура у Вікісховищі | |
Площа — 4250 км², максимальна висота над рівнем моря — 471 м. Населення (станом на 2013 року, враховуючи населення прилеглих невеликих островів) — понад 3700000 осіб, більшість із яких становлять корінні жителі — мадурці.
Адміністративно належить до провінції Східна Ява. Найбільші населені пункти — Памекасан, Бангкалан, Сампанг, Суменеп — центри чотирьох однойменних округів (кабупатенів), на які розділена територія острова.
Історично основними заняттями остров'ян є скотарство і видобуток солі. Найвідоміша етнокультурна пам'ятка острова — гонки на биках[en].
Географічне положення
Мадура лежить біля північно-східного берега більшого острова Ява, що належить до Великих Зондських островів Малайського архіпелагу. Омивається Яванським морем і морем Балі, які належать до басейну Тихого океану. Від Яви відділена Мадурською протокою, ширина якої в найвужчому місці становить близько 4 км[2]. Від 2009 року ці два острови сполучені мостом Сурамаду[3].
Біля південно-східного узбережжя Мадури, у Яванському морі і Мадурській протоці, розсипані численні дрібніші острови — Камбінг, Сапуді, архіпелаг Кангеан[en] та ін[4].
Площа Мадури становить близько 4 250 км². Вона витягнута майже строго із заходу на схід і має досить правильну довгасту форму. Берегова лінія переважно рівна, відносно сильно порізане лише південно-східне узбережжя. Максимальна довжина острова — близько 160 км, ширина — близько 40 км[2][4].
Природні умови
Рельєф Мадури переважно горбистий, на південному заході є досить велика низовина. Найбільш піднесеною є північно-східна частина острова. Максимальна висота над рівнем моря — 471 м — пагорб Тембуку (індонез. Gunung Tembuku). Острів складений головним чином із мергелів і вапняків, досить поширені карстові явища[2][4].
Клімат острова екваторіально-мусонний, дещо менш вологий в порівнянні з сусідньою Явою, однак загалом типовий для основної частини Індонезії. Сухий сезон, як і на більшості островів Малайського архіпелагу, триває з травня по жовтень, вологий — з листопада по квітень, найбільша кількість опадів випадає, як правило, у грудні-лютому. Середня кількість опадів — близько 1500 мм на рік. Температурні коливання досить незначні, середньорічний показник становить близько 27 °C[2].
Для південної частини острова характерна рослинність саванного типу. У центрі і на сході значні площі займають листяні тропічні ліси[2].
_van_Madura_TMnr_3728-224.jpg)
Перші згадки про Мадуру містяться в яванській історичній поемі Нагаракертагама[en], що датована 1365 роком. Там вона фігурує як територія, що входить до складу імперії Маджапахіт, а до того перебувала під владою Кедірі і Сінгасарі — державних утворень, що існували, відповідно, в XI—XIII і в XIII століттях. При цьому, за відомостями автора поеми, Ява і Мадура в давнину нібито були єдиним островом, а Мадурська протока, яка їх роз'єднує, утворилася лише 202 року в результаті потужного землетрусу. Саме цим у Нагаракертагамі автор пояснює культурну спільність яванців і мадурців і їх позитивне ставлення один до одного[5][6].
Після розпаду Маджапахіту Мадура на якийсь час потрапила в залежність від султанату Демак, а після припинення його існування в 1548 році перебувала у васальних або коаліційних відносинах з містом-державою Сурабая[7]. 1624 року острів після запеклого бою захопили війська держави Матарам, що стрімко зміцнювала тоді своє становище на Яві. Цікаво, що завоюванню Мадури матарамський султан Агунг надавав особливого значення з точки зору забезпечення свого регіонального впливу: саме після успіху мадурської експедиції він отримав верховний титул сусухунана, який вирізняв його з-поміж усіх суміжних володарів — султанів[8][9][10]. При цьому, оскільки Агунг не був упевнений у можливості забезпечити покору з боку досить численного мадурського населення, то він наказав переселити близько 40 тис. остров'ян на східну Яву[8].
1705 року східну частину Мадури захопила Голландська Ост-Індійська компанія (НОІК), яка в попередні десятиліття вже встановила свій контроль над значними територіями сучасної Індонезії. На початку 1740-х років НОІК підтримала удільного князя західної частини Мадури Чакранінграта IV, підняв повстання проти матарамського сусухунана, і в 1743 році домоглися від останнього визнання свого суверенітету над усією територією острова[11][12]. Не маючи тоді значних людських ресурсів і не вбачаючи в Мадурі з її неродючими ґрунтами істотної економічної цінності, голландці далеко не відразу приступили до активного освоєння острова. Довгий час фактично єдиним способом його експлуатації був примус місцевих жителів до переселення в інші райони колонії для роботи на плантаціях. Лише у другій половині XIX століття на Мадурі налагодили масштабний видобуток солі — острів став головним її джерелом для голландців, які монополізували право на торгівлю цим продуктом у своїх ост-індських володіннях[13].
Мадура увійшла до складу Індонезії практично відразу після проголошення незалежності цієї держави в серпні 1945 року. Індонезійський суверенітет над нею був підтверджений індонезійсько-нідерландською Лінгаджатською угодою 1946 року, проте після відновлення бойових дій в 1947 році голландці відновили контроль над островом і 1948 року створили на його території маріонеткову квазі-незалежну державу Мадуру. У листопаді 1949 року вона увійшла до складу Сполучених Штатів Індонезії, створених за підсумками Конференції круглого столу. Однак серед жителів острова були дуже сильні настрої на користь приєднання до Республіки Індонезії, і під впливом суспільного тиску в березні 1950 року керівництво цього державного утворення було змушене прийняти відповідне рішення. У Республіці Індонезії острів увійшов до складу провінції Східна Ява[14][15].
Точний підрахунок жителів Мадури досить проблематичний, оскільки профільні державні відомства Індонезії проводять облік населення не власне острова, а чотирьох мадурських округів, які, крім території самої Мадури, включають територію десятків довколишніх невеликих островів. За оцінкою Індонезійського статистичного агентства, чисельність населення «адміністративної» Мадури на станом на 2013 становила 3 739 614 осіб. З урахуванням відносно невеликого населення прилеглих острівців кількість жителів власне Мадури оцінюється приблизно в 3,6 млн осіб[16].
Більш як 90 % мадурського населення становлять корінні жителі — мадурці. На острові також проживають етнічні яванці та представники деяких інших корінних народностей Індонезії, а також незначна кількість осіб китайського і арабського походження[4].
Абсолютна більшість остров'ян сповідує іслам суннітської гілки. Характерно, що мадурці — на відміну від значної частини своїх індонезійських одновірців — мають репутацію вельми ревних прихильників ісламу. Велику роль у їх суспільному і духовному житті відіграють мусульманські богослови й традиційні релігійні школи — песантрени[en]. Існує незначна кількість християн (як протестантів, так і католиків), буддистів то індуїстів, причому до цих конфесій належать переважно некорінні жителі острова, тоді як серед власне мадурців кількість немусульман не перевищує 0,3 %[17][18][19].
Більшість жителів острова вільно володіє індонезійською мовою, однак у повсякденному житті широко використовує мадурську мову, в рамках якої існує кілька діалектів[20].
Мадура завжди була одним із найбідніших регіонів Східної Яви через невисоку родючість місцевих ґрунтів, що ускладнює розвиток землеробства. Традиційне для більшої частини Індонезії рисівництво на острові поширене мало, основні культури — кукурудза, тютюн, маніок, гвоздика — вирощуються переважно для внутрішнього споживання. Основною галуззю сільського господарства тут є розведення великої рогатої худоби: за кілька століть на Мадурі вивели особливу місцеву породу худоби[en] на основі гібридизації бантенга і зебу. Також вирощують кіз, коней і птицю, в тому числі бійцівські породи курей[17][18][21].
Серед ремесел істотне значення мають вироблення шкір, гончарне виробництво, виготовлення батику, ковальство, виготовлення човнів і невеликих суден. Промисловість розвинена досить слабко, головним чином на західному краю острова, зокрема — в Бангкалані. По суті, єдиним товаром, що вивозиться за межі острова, є сіль, видобуток якої тут розпочато ще в період голландської колонізації[17][18].
Низький рівень життя історично був причиною масового переїзду населення Мадури за межі острова, в тому числі в рамках масштабних трансміграційних програм, які здійснювалися як нідерландською колоніальною адміністрацією, так і владою незалежної Індонезії[20][22][23].
За задумом індонезійського уряду, прискоренню соціально-економічного розвитку Мадури повинне сприяти спорудження мосту Сурамаду, який з'єднав у червні 2009 року острів з Явою[3].
З точки зору культури мадурці досить схожі на східних яванців — мають подібні до їхніх форми усної народної творчості, музики (зокрема, гамелан), танців, театру тіней ваянг[17][18].
Разом з тим, унікальною традицією остров'ян є перегони на биках[en], під час яких биків місцевої породи запрягають у легкі двоколісні коляски, а ними управляють візниці — зазвичай юнаки та підлітки. Ці змагання є свого роду «візитною карткою» Мадури, її головною туристичною пам'яткою. Заїзди проводяться щорічно в серпні-жовтні в різних населених пунктах, після чого їх переможці змагаються у фінальному турі, який традиційно проходить у Памекасані. До кінця 1980-х років популярність перегонів на биках виросла настільки, що переможцю памекасанських змагань стали вручати перехідний приз від імені президента Індонезії, а сцену з гонок зображувати на реверсі монети номіналом 100 індонезійських рупій, яку випускали в 1991 — 98 роках[24][25][26].
Ще однією особливою рисою остров'ян, що відрізняє їх від жителів інших районів Індонезії, є давня традиція вбивства як помсти за образу чи рішення побутового конфлікту, яку називають тут чарок (мад. carok, буквально - «бій честі»). Ця традиція, попри протидію влади збереглася до XXI століття. Цікаво, що приводом для чарок іноді може стати цілком незначна за звичайними мірками образа, наприклад, недостатньо ввічливе звернення в громадському місці. Знаряддям помсти практично завжди стає традиційний мадурський серп челуріт[en], який є найбільш поширеним селянським знаряддям серед остров'ян. У кожному з чотирьох округів острова щорічно відбувається кілька десятків випадків подібних вбивств або замахів на вбивство[27][28].
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
