Loading AI tools
руське літописне зведення 1420-х років З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Іпа́тіївський літо́пис — руське літописне зведення 1420-х років. Містить «Повість временних літ», Київський і Галицько-Волинський літописи. У XVII столітті зберігався в Іпатіївському монастирі (Кострома, Московське царство), від якого отримав назву. Знайдений у 1809 році Миколою Карамзіним у Бібліотеці російської Академії наук (Санкт-Петербург, Російська імперія), існував у декількох списках. Зберігається в цій бібліотеці під Шифром 16.4.4. Виданий у 1843 році в Санкт-Петербурзі у серії «Полное собрание русских летописей», Том 2. Перевиданий у тій же серії у 1871, 1908, 1923 і 1998 роках. Український переклад «Літопис руський» Леоніда Махновця вийшов у 1989 році. Цей літопис є важливим джерелом з середньовічної історії держав і народів Східної Європи. Інші назви — Іпа́тський літо́пис.
Іпатіївський літопис | ||||
---|---|---|---|---|
Титульна сторінка повного видання 1871 р. | ||||
Жанр | літопис | |||
Мова | руська | |||
Написано | ХІІІ ст. зберігся в копії XV ст. | |||
Опубліковано | 1843 | |||
Видавництво | Археографічна комісія | |||
Видання | Санкт-Петербург | |||
Опубліковано українською | 1989 | |||
Переклад | Махновець, 1989 | |||
| ||||
Цей твір у Вікісховищі | ||||
Літопис за Іпатським списком, на відміну від Лаврентіївського, має виразне українське походження, у якому відображені українська фразеологія, орфоепії та лексика. Більшість діалогів у «Повісті врем'яних літ» передана фактично українською мовою[1].
«Лѣтописець руский» — це зведення є компіляцією двох пам'ятників: київського зведення 1198 р. і продовжуючого його галицько-волинського (непорічного) повіствування, яке було доведено до кінця XIII ст. Є підстави припускати, що поєднання галицько-волинського літописання з київським зведенням здійснили у Володимирі за князя Володимира Васильковича.
Зведення містить третю редакцію Повісті временних літ з продовженням до 1117 року, Київський літопис кінця XII ст. та Галицько-Волинський літопис.
Написаний на 307 аркушах. Датується кінцем 1420-х років[2]. У XVII столітті цей список був в Іпатіївському монастирі під Костромою, звідки літопис і отримав назву. 1809 року його знайшов у Бібліотеці Академії наук історіограф Миколай Карамзін[3]. Список написаний п'ятьма почерками, до єдиної думки щодо місця його написання дослідники так і не прийшли. Зберігають у російській Бібліотеці Академії наук[4]. Київський і Галицько-Волинський літописи як складові частини Іпатського літопису є пам'ятками української мови[5][6].
Сер. XVI ст. Датується приблизно 1560 роком, створений, ймовірно, в Києво-Печерському монастирі. Ряд листів в ньому переплутані, інші втрачені і відновлені по давнішому списку. Виявлено серед рукописів купця Петра Хлєбнікова 1809 року Карамзіним і введений в науковий обіг[7].
Датується приблизно 1620 роком. Є копією Острозького[8]. Свого часу належав Михайлові Погодіну. Після придбання колекції Погодіна 1852 року Миколою I разом з іншими рукописами потрапив до Публічної бібліотеки.
Датується 1710-ми роками, ймовірно виготовлений у Києві для князя Дмитра Голіцина. Цей список текстологічно стосується Хлібниковського, але має яскравіші лексичні ознаки українського походження і безліч різночитань, надрукованих у виданні 1908 року окремо, в особливому Додатку[9].
Зіставлення з Хлібниковським списком показує, що більшість різночитань Єрмолаївського списку з'явилися в результаті помилок переписувача, який був дуже неуважним і погано розумів давньоруський текст. Помітки на рукописах свідчать, що список в різні часи належав Василю Олексійовичу Голіцину, московському купцеві Матвію Гаврилову, який продав його 1769 року Івану Козміну. Потім список потрапив в колекцію Олександра Єрмолаєва, а 1814 року його придбала Публічна бібліотека[10].
Датується 1651 роком, до Бібліотеки Академії наук надійшов 1910 року від Яроцького, директора комерційного училища в місті Кременці Волинської губернії. Являє собою обробку Хлібниковського списку[11].
Виготовлений для польського історика Адама Нарушевича близько 1795-1796 років. Це — копія Погодінського списку, який для зручності замовника переписали латинськими літерами. Цінний як джерело реконструкції декількох фрагментів Погодінського списку, втрачених після 1796-го.
Це книга великого формату (30х23 см). Аналіз паперу і почерків показав, що книгу переписано близько 1425 року. Рукопис має старовинну шкіряну оправу з мідними застібками і нараховує 307 нумерованих аркушів (включаючи й перший, колись чистий, а тепер із різними пізнішими приписками), або 614 сторінок.
У рукопису, де текст розташовано у два стовпці, 40 зошитів (не рахуючи першого аркуша) по 8 аркушів; але 5-й зошит має 7 аркушів, 8-й — 6, 10-й — 3, 14-й — 6, 40-й — 7. Вирвано лише один, восьмий аркуш п'ятого зошита; він мав бути між арк. 40 зворотним (с. 80) і арк. 41 (с. 81) нинішньої нумерації. Отже, літопис дійшов до нас у задовільному стані.
Загальновизнаним у науці є поділ зводу на три основні частини (в свою чергу, кожна з цих частин має вельми складну структуру):
Згідно з концепцією Бориса Рибакова, надзвичайно докладний опис подій 1146—1154 року запозичений з особливого «Літопису Петра Бориславича». Вони викладені в середньому в двадцять разів докладніше, ніж події попередніх тридцяти років. Детально описано похід Ігоря Святославича на половців 1185 року, цей опис вважають особливою повістю.
На думку Шахматова, в літописі використано загальноруський звід початку XIV ст. Таким чином, ймовірно, літопис складено в кінці XIII ст[12].
На думку відомого сучасного філолога Ужанкова, перша частина Галицько-Волинського літопису створювалася як абсолютно самостійний літературний твір — життєпис князя Данила Романовича Галицького[13]. Згідно з концепцією О. В. Горовенка, що є розвитком роботи Ужанкова, «Життєпис Данила Галицького» було приєднано до Київського літопису незабаром після 1268-го у Володимирі-Волинському на замовлення князя Володимира Васильковича. Іншими словами, «галицька» частина майбутнього Галицько-Волинському літопису було приєднана до Київського літопису перш ніж з'явилася «волинська» частина — продовження з описом пізніших подій. Це продовження складено було іншим книжником у Володимирі Волинському багато пізніше, в 1288-1290 рр[14].
О. В. Шеков припустив, що деякі відомості Іпатіївського літопису сягають чернігівського літопису[15].
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.