Львов Аркадій Львович

Арка́дій Льво́вич Львов (9 березня 1927, Одеса, — 2 листопада 2020, Нью-Джерсі^[2]) — радянський та американський прозаїк.

Львов Аркадій Львович
Народився	9 березня 1927(1927-03-09)[1] Одеса, Українська СРР, СРСР
Помер	2 листопада 2020(2020-11-02) (93 роки) Нью-Джерсі, США
Країна	СРСР  США
Діяльність	письменник, прозаїк, письменник наукової фантастики
Alma mater	ОНУ ім. І. І. Мечникова
Мова творів	російська

Життєпис

Народився 9 березня 1927 року в Одесі в єврейській родині. Від 1945 року навчався на історичному факультеті Одеського університету, виключений 1946 року. До 1949 року неофіційно продовжував навчатися у Чернівецькому університеті, склав держіспити в Одесі 1951 року. Працював шкільним учителем на заході Україні, 1968 року повернувся до Одеси.

Від 1965 року публікував оповідання в радянських журналах, у 1966—1972 роках вийшло шість книг його прози. Аркадію Львову протеґували такі впливові радянські письменники, як Валентин Катаєв та Костянтин Симонов.

Відповідно до антисемітської та антиізраїльської офіційної риторики в Радянському Союзі 1970-х КДБ звинуватив його в «сіоністській діяльності» й піддав остракізму, публікувати його твори в СРСР припинили^[3]. 1976 року емігрував до США. Жив у Нью-Йорку.

Творчість

У середині 1960-х набув популярності як фантаст, пізніше писав реалістичну прозу.

Найвідоміший твір Львова — роман про Одесу «Двір», написаний у 1968—1972 роках, вийшов 1979 року французькою, 1981 року — в оригіналі, перекладений на основні європейські мови. 2005 року вийшло продовження цього роману — «Двір. Книга третя».

Львов уважно спостерігає життя широких верств населення та зображує його реалістично, послідовно уникаючи будь-якого авторського коментаря (навіть і за допомогою прикметників).^[4]

Оригінальний текст (рос.)

Львов внимательно наблюдает жизнь широких слоёв населения и изображает её реалистически, последовательно избегая какого бы то ни было авторского комментария (даже и с помощью прилагательных).

У найкращих оповіданнях, серед яких «Останній рабин» (1960-ті), Львов виступав спадкоємцем російсько-єврейських письменників, насамперед Ісака Бабеля та Андрія Соболя^[ru].

Автор есе про творчість І. Бабеля, Е. Багрицького, М. Свєтлова та ін. (Збірник есе «Вгамування сумом» (рос. Утоление печалью), 1984); книги про О. Мандельштама «Чорне та жовте» (рос. Чёрное и жёлтое), спогадів про Костянтина Симонова.

Вів авторську програму на Радіо Свобода — «Далі буде» (рос. Продолжение следует).

Був членом Спілки письменників СРСР.

Пам'ять

У травні 2021 року в Одесі у дворі будинку № 14 у провулку Нечипуренка, де колись жив Аркадій Львов, художниця Леся Верба створила стінопис, присвячений письменнику та його роману «Двір»^[5][6].

Бібліографія

• Крах патента. — Одесса: Маяк, 1966. (рос.)
• Бульвар Целакантус. Повести и рассказы. — М.: Молодая гвардия^[ru], 1967. (рос.)
• Большое солнце Одессы. — М.: Советский писатель^[ru], 1968. (рос.)
• Две смерти Чезаре Россолимо. Повести. — Одесса: Маяк, 1969. (рос.)
• В Одессе лето (сборник рассказов). — Одесса: Маяк, 1970. (рос.)
• Скажи себе, кто ты. — Одесса: Маяк, 1972. (рос.)
• Двор. Роман в 2-х кн. — Мюнхен, 1981—1982. (рос.)
  • 2-е вид. — М.: Художественная литература^[ru], 1992. — ISBN 5-280-02307-8 (рос.)
  • 3-е вид. — М.: Захаров^[ru], 2002. — ISBN 5-8159-0271-3 (рос.)
• Бизнесмен з Одессы. — Мюнхен: 1981. (рос.)
• Утоление печалью. Статьи. — Нью-Йорк: Время и мы^[ru], 1984. (рос.)
• Чёрное и жёлтое. — Нью-Йорк, Мюнхен: KHAZARIA, 1988. (рос.)
• Химеры. — Нью-Йорк, Мюнхен: KHAZARIA, 1990. (рос.)
• Разговоры с Симоновым. в журнале «Время и мы», № 146, 2000, с. 241—285. (рос.)
• Двор. Книга третья. — М.: Захаров, 2005. — ISBN 5-8159-0477-5 (рос.)

Примітки

1. Internet Speculative Fiction Database — 1995.

   d:Track:Q2629164
2. Писатель и журналист Аркадий Львов умер в Нью-Джерси, ему было 93. Архів оригіналу за 4 листопада 2020. Процитовано 4 листопада 2020.
3. Maxim D. Shrayer. An Anthology of Jewish-Russian Literature: Two Centuries of Dual Identity in Prose and Poetry. Vol. 2. — Armonk, New York : M. E. Sharpe, 2007. — С. 949—950.
4. В. Казак ; [пер. с нем.], ред. (1996). Лексикон русской литературы XX века. М.: РИК «Культура». с. 243. ISBN 5-8334-0019-8.
5. Dumskaya.net. «Моему двору море любви»: в знаменитом одесском дворе появился мурал в честь писателя, который его прославил. Архів оригіналу за 13 травня 2021. Процитовано 13 травня 2021.
6. od.vgorode.ua НА ПАМЯТЬ О ПИСАТЕЛЕ: В ОДЕССЕ РАЗРИСОВАЛИ ЕЩЕ ОДИН ДВОРИК. Архів оригіналу за 13 травня 2021. Процитовано 13 травня 2021.

Посилання

• Оббличчя російської літератури (рос.)
• Нова літературна карта Росії (рос.)
• В'ячеслав Огризко^[ru]. Єврей, який має літературний талант // Хронос (рос.)