Loading AI tools
повість-казка З Вікіпедії, вільної енциклопедії
«Лускунчик і Мишачий король» (нім. Nußknacker und Mausekönig— повість-казка Ернста Теодора Амадея Гофмана, опублікована в збірці «Казки» (Берлін, 1816) і включена до книги «Серапіонові брати[ru]» («Serapionsbrüder», 1819). Твір був написаний під впливом спілкування автора з дітьми його товариша Юліуса Гітциґа[ru]; їхні імена — Фріц і Марі — отримали головні герої «Лускунчика». За мотивами казки був створений балет Петра Чайковського в двох актах на лібрето Маріуса Петіпи. Твір був неодноразово екранізований і став основою для мультиплікаційних фільмів.
| Лускунчик і Мишачий король | ||||
|---|---|---|---|---|
| нім. Nussknacker und Mausekönig | ||||
_(14778830311).jpg) | ||||
| Назва на честь | Лускунчик (лялька) | |||
| Жанр | казка[d] і Christmas fictiond | |||
| Автор | Ернст Теодор Амадей Гофманн | |||
| Мова | німецька | |||
| Опубліковано | 1816 | |||
| Країна | Німеччина | |||
|
| ||||
 Цей твір у Вікісховищі | ||||
У різдвяний вечір Фріц і Марі — діти радника медицини Штальбаума — отримують від батьків безліч подарунків: ляльок, дерев'яного коня, іграшкових гусар, крихітний посуд, книжки з картинками. Хрещений Дроссельмеєр підносить їм мініатюрний замок з золотими вежами, по залах якого пересуваються дами і кавалери. Трохи пізніше відбувається знайомство дітей зі ще однією іграшкою — маленьким потворним чоловічком на ім'я Лускунчик, який вміє розгризати тверді горіхи[1].
Перед сном Марі затримується біля шафи, в яку на ніч були прибрані подарунки, і виявляється свідком битви. Її ведуть семиголовий Мишачий король, що вибрався з-під підлоги зі своїм військом, і армія ожилих ляльок, очолювана Лускунчиком. Дівчинка прагне захистити маленького чоловічка, проте відчуває біль в руці і падає на підлогу. Прокинувшись у своєму ліжку, вона намагається розповісти матері і лікарю про нічний бій, але ті вважають її розповідь відгомонами колишньої гарячки. Хрещений, що відвідав Марі, приносить відремонтованого Лускунчика і розповідає, що колись той був нюрнберзьким племінником Дроссельмеєра, юнаком добрим і благородним. На крихітного виродка він перетворився з волі королеви Мишільди. Лускунчик може повернути колишній вигляд, але для цього потрібно, щоб він переміг Мишачого короля, а його самого полюбила Прекрасна Дама[1].
Нею стає Марі, яка, отримавши від Лускунчика трофеї поваленого Мишачого короля і здійснивши з маленьким чоловічком подорож до чарівної країни, закохується в непоказного героя. Батьки не вірять її спогадами про пригоди і просять забути цю неймовірну історію, проте дівчинка постійно думає про Лускунчика. У фіналі казки в будинку Штальбаум з'являється молода людина — племінник Дроссельмеєра, який зізнається, що «перестав бути жалюгідним Лускунчиком». Марі стає його нареченою, і на їхньому весіллі танцюють двадцять дві тисячі нарядних ляльок [1] .
За даними дослідників, задум «Лускунчика» зародився у Гофмана в ту пору, коли він вигадував і розповідав казки дітям свого товариша (а згодом — біографа) Юліуса Гітциґа — Фріцу[ru] і Марі. Пізніше, записуючи твір, письменник переніс в нього імена і риси характеру юних слухачів казки[2]. Безпосередня робота над історією про Лускунчика здійснювалася в період з 29 жовтня по 16 листопада 1816 року. Потім рукопис був переданий видавцеві Георгу Раймеру[ru]. Повість була опублікована в 1-му томі "Дитячих казок Карла-Вільгельма Саліче-Контесси[de], Фрідріха де ла Мотт Фуке й Е. Т. А. Гофмана, що вийшов у Берліні напередодні Різдва. Відомо, що 16 грудня того ж року Гофман уже тримав у руках щойно отримані з друкарні чотири примірники книги[3], яка вважається першою збіркою дитячих романтичних казок у Німеччині[1]. Три роки по тому історія про Лускунчика і Мишачого короля була надрукована в збірці «Серапіонові брати»[4].
Як зазначав автор робіт про німецьких романтиків Рюдігер Сафранський, казку про Лускунчика і Мишачого короля з інтересом зустріли не тільки колеги Гофмана, а й прусський воєначальник Август Ґнайзенау, якого вразили батальні сцени за участю мишачого війська й армії ляльок. Ґнайзенау, зокрема, визнав в одному з листів, що автор повісті «дуже добре зобразив грандіозну битву, переконливо зумовивши поразку Лускунчика завоюванням батареї, невдало розташованої біля матінчиного ослінчика для ніг»[5].
.jpg)
Твір складається з обрамлювальної дії (вони відбуваються виключно в будинку Штальбаумів) і внутрішньої казки — в неї включені розказана хрещеним історія про перетворення племінника Дроссельмеєра на Лускунчика, а також оповідь про його подальші пригоди, учасницею яких стає юна Марі. Події, що відбуваються в обрамювальній дії і внутрішній казці, час від часу переплітаються: люди перетворюються на ляльок, іграшки набувають людської подоби, два світи — фантазії і реальності — зближуються і комбінуються [1].
Головна героїня, занурена в дивовижні події, має здатність невимушено спілкуватися з чудесним; при цьому вона аж ніяк не наївна: як і її брат Фріц, дівчинка є цілком освіченою дитиною, яка знає, наприклад, що різдвяні подарунки принесені в будинок не «улюбленим святим Христом», а батьками і хрещеним. Часом Марі сама помічає, наскільки велика невідповідність між реальністю і її мріями: «Ах, яка я дурна дівчинка, ну чого я налякалася і навіть подумала, ніби дерев'яна лялечка може корчити гримаси!». Однак, залишившись наодинці, героїня знову занурюється в той світ, де звучать пісні феї і чується шелест лимонадних струменів у Марципановому гаю[1]. Окремої уваги дослідників удостоївся хрещений дітей — старший радник Дроссельмеєр. Цю людину зі зморшкуватим обличчям і чорним пластиром замість правого ока важко назвати красенем, але Фріц і Марі ставляться до нього з великою теплотою. Не виключено, що хрещеному — диваку і мастаку — Гофман «передав» деякі власні риси. Подарунок, який він приносить Фріцу і Марі на Різдво, несе в собі особливий сенс: Дроссельмеєр майструє для них казковий замок з рухомими фігурками. Спочатку діти щиро радіють новій іграшці, але незабаром монотонне переміщення дам і кавалерів заданим маршрутом починає їх втомлювати. Фріц і Марі просять хрещеного дати мешканцям замку більше свободи, але творець іграшки відповідає, що «механізм зроблений раз і назавжди, його не переробиш». У цьому епізоді звучить актуальний для Гофмана мотив механізації життя[6][7].
 |
Живому сприйняттю дитини — а воно схоже на сприйняття поета, художника — світ відкритий у всіх своїх різноманітних можливостях, в той час як для «серйозних», дорослих людей він «зроблений раз і назавжди» і вони, за висловом маленького Фріца, «замкнені в будинку»… Романтику Гофману реальне життя видається тюрмою, в'язницею, звідки є вихід тільки в поезію, в музику, в казку |  |
— [7] | ||
У 1892 році глядачам був представлений балет Петра Ілліча Чайковського «Лускунчик», лібрето до якого створив Маріус Петіпа за мотивами твору Гофмана і більш пізнього перекладення казки, зробленого Олександром Дюма-батьком . Примітно, що спочатку балет мав містити революційні мотиви. Але через те, що постановка планувалася для Імператорських театрів, ідею було вирішено облишити[8]. Чайковський працював над «Лускунчиком» як над поемою про любов, юність і перемозі добрих сил, в якій основна тема була втілена в абстрактній, алегоричній формі[9]. Прем'єра відбулася 6 грудня 1892 року в Маріїнському театрі, роль Лускунчика виконав Сергій Легат[10]. З 1919 року балет увійшов до репертуару Великого театру, а з 1966-го почався відлік своєрідної традиції: щороку 31 грудня на його сцені йде «Лускунчик»[11].
|
Казка про Добро і Справедливість знайшла своє вираження в жанрі лірико-характеристичного балету, де класичний танець чергується з характерним танцем і пантомімою, де ще більшу роль відіграє симфонізація, насичення танцювальної музики справді симфонічними й оперними прийомами розвитку музичних образів, а зміст — внутрішнім психологізмом | |
— [9] | ||
За мотивами гофманівської казки було також створено низку мультиплікаційних фільмів. Один[ru] з них, знятий режисером Борисом Степанцевим, відзначений першою премією на міжнародному кінофестивалі дитячих і юнацьких фільмів в Іспанії (1974). У 2004 році на екрани вийшов мультфільм[ru] Тетяни Ільїної[ru], персонажів якого озвучили Євген Миронов (Лускунчик), Георгій Тараторкін (Майстер Дроссельмеєр), Єфим Шифрін (Мишачий король). Крім того, твір Гофмана ліг в основу американського фільму-балету «Лускунчик[ru]»[12] і художнього фільму Андрія Кончаловського «Лускунчик і Щурячий Король»[13]. У 2018 році вийшов фільм «Лускунчик і чотири королівства» (режисери Лассе Халльстрьом і Джо Джонстон[ru]) і мультфільм «Гофманіада[ru]» (режисер Станіслав Соколов[ru]).
| Рік | Тип | Назва фільму | Держава | Режисер | Мері, або Клара | Лускунчик |
|---|---|---|---|---|---|---|
| 1967 | «Лускунчик і Мишачий король» пол. «Dziadek do orzechów» |
.svg){kind=small} Польща (ПНР) |
Галина Белінська | Єлизавета Заґубєнь | не відомо | |
| 1973 | «Лускунчик» рос. «Щелкунчик» |
 СРСР |
Борис Степанцев | (без діалогів) | (без діалогів) | |
| 1979 | «Лускунчик» япон. «くるみ割り人形» |
 Японія,  США |
Такео Накамура | Юкарі Уехара | не відомо | |
| 1986 | «Лускунчик» англ. «Nutcracker: The Motion Picture» |
США |
Керрол Беллард | Ванесса Шарп (юна Клара) Патрісія Баркер (Клара під час сновидіння) |
Вейд Волтголл | |
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
