Loading AI tools
український військовик (1977-2014) З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Сергі́й Петро́вич Лисенко (10 вересня 1977, м. Коломия, Івано-Франківська область, Українська РСР — 29 липня 2014, с. Латишеве, Шахтарський район, Донецька область, Україна) — український військовослужбовець, спецпризначенець, полковник (посмертно) Збройних сил України.
| Лисенко Сергій Петрович | ||||
|---|---|---|---|---|
 Полковник (посмертно) | ||||
 | ||||
| Загальна інформація | ||||
| Народження | 10 вересня 1977 Коломия, Івано-Франківська область | |||
| Смерть | 29 липня 2014 (36 років) Латишеве, Донецька область | |||
| Alma Mater | ОІСВ | |||
| Військова служба | ||||
| Роки служби | 1999—2014 | |||
| Приналежність | Україна | |||
| Вид ЗС |  Сухопутні війська | |||
| Рід військ | Війська спецпризначення | |||
| Формування | ||||
| Війни / битви | ||||
| Командування | ||||
| Заступник командира 1-го загону по роботі з особовим складом | ||||
| Нагороди та відзнаки | ||||
| ||||
Народився 1977 року в місті Коломия. З дитинства мріяв стати військовим. Два роки навчався в Коломийській школі № 10, з 1987 по 1992 — в загальноосвітній школі № 4. По закінченні 9 класів школи продовжив навчання у 14-му ліцеї м. Коломия. 1999 року закінчив Одеський інститут Сухопутних військ та був розподілений до 1-го полку спеціального призначення у м. Старий Крим (з 2000 перейменований на 3-й ОПСпП). 2003 року частину з Криму перевели у Кропивницький (на той час Кіровоград). Займався військово-прикладними видами спорту. Збирав колекцію моделей танків.
Заступник командира 1-го загону по роботі з особовим складом 3-го окремого полку спецпризначення, в/ч А0680, м. Кропивницький.
Одразу після Революції Гідності був направлений з підрозділом у Крим, де російські окупанти готували псевдореферендум для легітимації анексії півострова.
У зоні бойових дій на Сході провів тривалий час, виконуючи спеціальні завдання. Загін Лисенка взяв під контроль аеродром у Краматорську, брав участь у бойових діях із визволення Слов'янська від терористів. Разом з іншими вояками забезпечив евакуацію тіла загиблого генерала Кульчицького, захистивши територію падіння вертольоту від російських бойовиків[1].
23 липня 2014 в ході виконання бойових вильотів на прикриття українських військ у районі кордону два українські штурмовики Су-25 збила російська ППО, і 3-му полку спецпризначення поставили завдання послати дві групи в район падіння і знайти льотчиків.[2]
28 липня під час вдалої спецоперації підполковник Лисенко разом зі ще чотирма побратимами врятували одного з пілотів СУ-25 і продовжили пошук другого, за що Президент доручив міністру оборони представити всіх бійців і пілота до нагороди.
Надвечір 28 липня спецпризначенці під загальним командуванням Сергія Лисенка (18 чоловік — дві розвідгрупи по 8 бійців під командуванням капітанів Кирила Андреєнка і Тараса Карпи та двоє водіїв «Уралів») вийшли до занедбаної ферми на околицях села Латишеве.[2] Місцевий житель, 61-річний Микола Бутрименко, власник ферми і активний член «Партії регіонів», тепло зустрів українських бійців і запевнив, що жодних банд терористів поряд немає. Він запропонував заночувати в його ангарі[3], а сам під приводом потреби провідати дружину в лікарні поїхав до Сніжного, де повідомив командування терористів про розташування українських бійців.[3] Проти бійців спецназу була висунута потужна мобільна група під прикриттям одного танку та двох БТРів.[2]
Зранку 29 липня бойова охорона помітила колонну бойовиків, але на бронетехніці були нанесені розпізнавальні знаки ЗСУ, тому командир групи не відреагував належним чином, а бойовики мали змогу оточити ферму. Терористи висунули ультиматум. Після наради вирішили, що капітан Тарас Карпа здасться в полон, щоб врятувати життя — у нього в березні 2014 року народився син. Він вийшов з піднятими руками, але не пройшов і 50 метрів як був розстріляний чергою з кулемета. Після цього українські спецпризначенці вирішили йти на прорив. Один з «Уралів», вибивши ворота, помчав у поле. А другий повернув направо й просувався вздовж огорожі. Перший підбили і він вибухнув, а другий розстріляли. В результаті бою з переважаючими силами противника у кіровоградських спецпризначенців було 8 убитих: підполковник Сергій Лисенко, капітан Кирило Андреєнко, старшина Олексій Глобенко, старшина Андрій Шершень, сержант Анатолій Бузуляк, старші солдати Лев Панков, Ярослав Шимчик та Роман Рикалов (вважався зниклим безвісти). 7 поранених потрапили в полон, двоє з них були тяжко поранені (капітан Карпа і водій «Уралу» старший солдат Сергій Гришин) та померли згодом. Четверо чатових із боєм вийшли до своїх.[2]
7 серпня з підполковником прощались у Кропивницькому[4][5]. 8 серпня похований на Алеї слави кладовища Коломиї[6].
Залишилися батьки Теодора і Петро Лисенки, сестра Тетяна та син 2005 р.н., який після розлучення батьків мешкає з матір'ю в Криму[7].
Наказом Міністра оборони України № 714 від 24 вересня 2015 року Сергію Лисенку посмертно присвоєне військове звання полковника[8].
27 червня 2016 року затримано зрадника Бутрименка, який навів російських терористів на місце розташування українського підрозділу[9].
14 серпня 2014 року рішенням Коломийської міської ради № 1827-44/2014 — за виняткову мужність і героїзм, виявлені у захисті України, жертовне служіння народові України, — Сергію Лисенку присвоєно звання «Почесний громадянин міста Коломиї» (посмертно)[12][13].
На сороковий день по смерті, 10 вересня 2014, в Коломиї, у загальноосвітній школі І—ІІІ ст. № 4, де вчився Сергій Лисенко, відкрито пам'ятну дошку на його честь. Школа носить ім'я Сергія Лисенка[14].
У 2015 році в місті Коломия одну з нових вулиць названо на честь Сергія Лисенка[15].
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
.svg){kind=small}
