Лиса гора (Київ)

Лиса гора
Лиса гора
	Потерна № 5
	50°23′40.03″ пн. ш. 30°32′41.48″ сх. д.
Тип	Регіональний ландшафтний парк
Статус	Об’єкт культурної спадщини національного значення (пам’ятка містобудування), об'єкт ПЗФ
Відкрито	XIX століття
Колишні назви	Дівич-гора
Площа	137,1 га
Керівна установа	Голосіївська РДА
Відвідувачів на рік	10 000
Країна	Україна
Розташування	Голосіївський район
	Лиса гора Лиса гора (Київ)
	Лиса гора у Вікісховищі

Ли́са гора́ — історична місцевість та пагорб у Києві, одна з шістьох київських «Лисих гір». Розташована на південний захід від Видубичів на правому березі річки Либідь, між Теличкою, Саперною слобідкою і Багриновою горою. До неї прямують вулиці Лисогірська і Бескидська. Об'єкт знаходиться в межах Голосіївського району міста Києва. На території Лисої гори ^[2]. Регіональний ландшафтний парк, об’єкт культурної спадщини національного значення (пам’ятка містобудування) «Лисогірський форт Київської фортеці». Землекористувачем є Національний історико-архітектруний музей "Київська фортеця^[3]".

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Лиса Гора.

Коротка інформація Лиса гора, Тип ...

Закрити

Лиса гора є найціннішою природною територією в місті Києві. Вона поєднує високу природну та історико-культурну цінність^[3].

Сучасна Лиса гора — місце зборів неоязичників, толкіністів, представників молодіжних субкультур.

Історія

У давнину

В результаті археологічної розвідки на крайньому північно-східному мисі (Лисій верхівці) Лисої гори було знайдено археологічну пам’ятку часів трипільської культури - «Поселення трипільської культури в урочищі Лиса гора». Результати розвідки показали, що виявлені матеріали є перевідкладеними під час будівництва форту рештками зруйнованих культурних шарів. Трипільські поселення відомі також і у підніжжя лесових круч, на дніпровській заплаві: в гирлі р. Сирець, як і вище за її течією (суч. вул. Сирецька), а також в околицях Лисої гори. Зокрема на південь від старого гирла Либіді на Корчуватому (ріг вул. Пирогівський шлях та проспекту Науки) знайдені залишки житла, уламки глиняних посудин з розписом, головка глиняної жіночої фігурки, мушлі^[4]^[5].

Точно не встановлено коли землі Лисої гори перейшли до київських монастирів^[4].

XIX століття

Станом на середину ХІХ ст. більшість земель Лисої гори з них належали Києво-Печерській Лаврі, Видубицькому монастирю, а також деяким приватним особам. Необхідність прикриття новозбудованого Дарницького залізничного мосту змусила розпочати додаткове укріплення Києва згідно плану Едуард Тотлебена з будівництва Лисогірського форту на Лисій горі. Лиса гора була вигідно розташована і з топографічної точки зору мала значні переваги. Навколишня місцевість була розсічена мережею ярів, що ускладнювало б наступ на форт при облозі. Гирло Либіді та підошва гори з боку Дніпра на весні затоплювалися, що утворювало додаткову перешкоду. Військовим вдалося залагодити відчуження землі у монастирів і 1872 р. розпочато будівництво форту^[6]^[7].

Після завершення робіт, форт являв собою складну систему бастіонів, равелінів, теналів, люнетів, ретраншементу тощо. Земляні вали, заввишки 10-12 метрів, наскрізь прорізали потерни — довгі, до 40 метрів, тунелі, викладені цеглою та закриті з обох сторін воротами (ворітні петлі збереглись до цього часу). В казармах міг розміститися гарнізон у кілька тисяч солдатів. Було передбачено автономне водопостачання форту — забезпечувалося паровою машиною, що качала воду зі свердловини у підземні цистерни. Поряд з фортом в долині Либіді розташувалися казарми інженерних частин. Як нагадування про це, залишилася назва вулиці Саперно-Слобідська.

План фортеці тримали в суворій таємниці: тому, хто відкриє його ворогу, загрожувало заслання у Сибір, а у воєнний час — розстріл.

Згодом нова Печерська фортеця, до складу якої входив Лисогірський форт, отримує статус фортеці ІІІ класу.

Із 1897 року перетворена у військові склади та гарнізонну в'язницю.

На початку ХХ ст.

Починаючи з 1906 року на північній частині гори встановили шибениці для виконання вироків над «державними злочинцями». Тих, хто підлягав до страти, доставляли рано-вранці з Косого капоніру, а після виконання вироку кат закопував тіла неподалік шибениць. Нині ще можна спостерігати вириті могили^{[джерело?]}.

Під час Другої світової війни

Під час штурму Києва німцями двічі: в серпні та вересні 1941 р. на шляху німців опинився Лисогірський форт – ключова позиція третьої смуги оборони міста, що прикривала Дарницький залізничний міст. Зберіглася низка німецьких аерфотознімків Лисої гори 1940-х рр., що дають уявлення як виглядало урочище та Лисогірський форт^[8].

З 1945 р.

Після війни територія Лисогірського форту знов потрапила до компетенції військового відомства. Тут розташували артилерійські склади Київського військового округу^[9].

Приблизно в 70-х роках гора втратила стратегічну цінність, а тому звідти пішли військові. Так званий радіооб'єкт № 7, що раніше глушив радіосигнали, віддали під ретранслятор Міністерству зв'язку.

З 1982 року Лиса гора отримала статус «природного парку». Ліс на Лисій горі, мабуть, найпустинніший у лісопарковій зоні Києва. Навпроти цього лісу через дорогу розташований парк Покол, також пустинний та непривітний.

Фауна Лисої гори

На Лисій горі виявлено багату фауну кажанів. зокрема тут відмічені:

Усі ці види кажанів охороняються Червоною книгою України^[12] та Додатком ІІ до Бернської конвенції^[13].

Також тут трапляється заєць сірий (Lepus europaeus), вивірка лісова (Sciurus vulgaris), ласка (Mustela nivalis), куниця кам’яна (Martes foina) та лисиця руда (Vulpes vulpes)^[10]

Комплексна цінність Лисої гори

Лиса гора є найціннішою природною територією в місті Києві. Вона поєднує високу природну та історико-культурну цінність. Природна цінність Лисої гори викликала той факт, що тут розташовано аж п'ять об’єктів природно-заповідного фонду:

Регіональний ландшафтний парк «Лиса гора», створений за ініціативою Київського еколого-культурного центру 1994 р. на площі 137,1 га (Рішення Київради від 17.02.94 № 14)^[14].

На Лисій горі знаходиться також 4 ботанічні пам’ятки природи місцевого значення:

«Дуб Відун»,
«Дуб Григорія Кожевнікова»,
«Дуб Тотлебена»
«Ополченський дуб»

Ці дерева мають вік 400-500 років і отримали цей статус також за ініціативою Київського еколого-культурного центру у 2011-2017 рр.

Поблизу Лисої гори знаходиться також пам'ятка природи місцевого значення «Природне русло р. Либідь», комплексна.

На Лисій горі виявлено 21 вид тварин та рослин (6 видів флори та 15 видів фауни), занесених до Червоної книги України^[12].

Крім того Лиса гора також дуже цінний культурно-історичний об'єкт. Тут знаходяться:

Об’єкт культурної спадщини національного значення (пам’ятка містобудування) «Лисогірський форт Київської фортеці» на площі 118, 7 га. Постанова Кабміну України від 10.10.2012 № 929.
Об’єкт культурної спадщини місцевого значення – «Поселення трипільської культури в урочищі Лиса гора». Це пам’ятка археології, ІІІ тис. до н. е. (Рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів від 17.11.1987 р. № 1112). В результаті археологічних робіт виявлено нечисленні уламки трипільського червоно-глиняного посуду, що свідчать про заселення цієї місцевості у ІІІ тис. до н. е. Культурний шар починався практично від денної поверхні. Розміри поселення археологічно встановити не вдалося.
Частина Центрального історичного ареалу м. Києва (Наказ Міністерства культури та інформаційної політики України № 599 від 02.08.2021 р.).
Зона охоронюваного природного ландшафту відповідно до Рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів від 16.07.1979, № 920 та розпорядження КМДА від 17.05.2002 р. № 979^[3].

Дуб Відун
Дуб Тотлебена
Дуб ополченський
Будівельні роботи у руслі р. Либідь

Інші «Лисі гори» Києва

Згідно з коротким топонімічним словником «Київ», назву «Лиса гора» у Києві мали усього шість підвищень. Окрім Лисої гори біля Телички (Дівич-гори), описаної у даній статті, це також були:

Чортове або Хрещатицьке Беремище на території парку Володимирська гірка (на схилі Михайловської гори).
інша назва Юрковиці.
інша назва місцевості Западинка, або, за іншими даними, найвища із Западинських піщаних гір.
піщане підвищення між Чортороєм і селищем Троєщина та Вигурівщиною на лівому березі Києва.
неіснуюче зараз піщане підвищення на Верхній Солом'янці біля Либеді^[15].

Відображення в мистецтві

Мусоргський Модест Петрович у 1867 р. створив музичний твір «Іванова ніч на Лисій горі», а Римський-Корсаков Микола Андрійович на його основі балет "Ніч на Лисій горі"^[ru]^[16]^{[відсутнє в джерелі]}.

У 2010 та 2012 роках аматорською студією «Горизонт-А» знято два документальні фільми про Лису гору — «Лисогірський форт». Перший — детальна екскурсія рештками самого форту, а другий — розповідь про природний світ, що існує на відповідній території^[17].

Лисій горі присвячено роман-містерію Сергія Головачова — «Лиса гора» (Видавництво «Каяла», 2012). У цьому романі є надзвичайно характеристичний набір персонажів: «У „Лисій горі“, здається, діють усі маргінали, які тільки можуть бути в Україні: два кумедні наркомани з дивними прізвиськами — Дімон-А та О´Дімон, десяток банальних алкоголіків, толкіністи і сатаністи, згаданий інквізитор Христофор (по факту — псих, що втік з лікарні), дві милі відьмочки та навіть скінхеди-неоязичники, які збираються очистити Лису гору від сміття, ментального і матеріального.»^[18]

Додатково

Лиса гора потрапила у перелік семи найбільш містичних місць України 2015.^[19]

В урочищі Поколіть, що розташовано між Лисою горою та історичною місцевістю Корчувате є унікальний водоспад та острів Галерний, який насправді є півостровом. Про цей водоспад немає згадки в жодному туристичному довіднику.^[20]