Ароматерапія

Ароматерапі́я — практика, що ґрунтується на використанні ароматичних матеріалів, зокрема ефірних олій та інших ароматичних сполук, з метою покращення психологічного самопочуття^[1][2][3]. Використовується як допоміжна терапія або як форма альтернативної медицини, і, як правило, здійснюється шляхом вдихання, а не вживання всередину^[2].

Стилізований розпилювач- аромалампа і флакон ефірної олії

Пахощі, що використовуються в ароматерапії, не схвалені як рецептурні препарати в США^[3]. Попри те, що немає достатніх медичних доказів того, що ароматерапія може запобігти, полегшити або вилікувати будь-яке захворювання^[1][2][4], ароматерапія використовується деякими людьми з такими захворюваннями, як рак, для підтримки загального самопочуття та полегшення болю, нудоти або стресу^[1][2]. Суміші ефірних олій можуть використовуватися для місцевого застосування, масажу, інгаляцій або водних процедур^[5]. Через низьку якість наукових даних невідомо, чи може ароматерапія принести користь людям, що страждають від нудоти після хірургічних втручань^[6].

Ефірні олії складаються з сотень і тисяч ароматичних компонентів, таких як терпеноїди та фенілпропаноїди, і для достатнього дослідження фармакологічної дії компонентів ефірної олії необхідно вивчити кожен окремий компонент в кожній ефірній олії^[2][3].

Історія

Прилад для розпилення ароматичних речовин

Використання ефірних олій у терапевтичних, духовних, гігієнічних та ритуальних цілях сягає корінням у стародавні цивілізації, включаючи індійців, китайців, єгиптян, греків та римлян, які використовували їх у косметиці, парфумерії та ліках. Олії слугували для естетичної насолоди та в індустрії краси. Вони були предметом розкоші та засобом платежу. Вважалося, що ефірні олії збільшують термін зберігання вина і покращують смак їжі.

Олії та віра в те, що вони мають цілющі властивості, разом з іншими віруваннями того часу, описані Діоскоридом у його праці «De Materia Medica», I столітті н.е.^[7]. Дистильовану кедрову олію використовували стародавні єгиптяни, а процес дистиляції ефірних олій, таких як есенція троянди, вдосконалив перський вчений XI століття Ібн Сіна^[8]. Гільдеґарда Бінгенська використовувала дистильовану лавандову олію для лікувальних процедур у XII столітті^[9], а до XV століття олії широко застосовували для дистиляції з різних рослинних компонентів^[10].

В епоху сучасної медицини назва «ароматерапія» вперше з'явилася в друкованому вигляді в 1937 році у французькій книзі на цю тему «Aromathérapie: Les Huiles Essentielles, Hormones Végétales» хіміка Рене-Моріса Гаттефоссе (1881—1950)^[11]. Жан Вальне, французький хірург, був першовідкривачем гіпотетичного медичного застосування ефірних олій, які він застосовував як антисептики при лікуванні поранених солдатів у часи Другої світової війни^[12].

Ефективність

Немає клінічних доказів того, що ароматерапія може запобігти або вилікувати якесь захворювання^[1][6][13], хоча вона може бути корисною для полегшення симптомів^[2][14].

Доказів ефективності ароматерапії в лікуванні захворювань недостатньо, особливо бракує досліджень із застосуванням суворої методології^[1][2][6]. У 2015 році Департамент охорони здоров'я Австралії опублікував результати аналізу альтернативних методів лікування, який мав на меті визначити, чи підходять вони для покриття медичним страхуванням; ароматерапія була однією з 17 оцінених терапій, для яких не було знайдено чітких доказів ефективності^[15].

Низка систематичних оглядів вивчала клінічну ефективність ароматерапії щодо знеболення під час пологів^[16], боротьби з післяопераційною нудотою і блювотою^[6], лікування проблемної поведінки у людей, які страждають на деменцію^[17], полегшення симптомів при онкологічних захворюваннях^[18].

За даними Національного інституту раку США, жодне дослідження ароматерапії в лікуванні раку не було опубліковане в рецензованому науковому журналі. Результати інших досліджень неоднозначні. Деякі показали поліпшення сну^[19], настрою, зниження тривоги, нудоти та болю^[14], в той час як інші не показали жодних змін у симптомах^[20].