Леон Людвік Сапега

Леон Людвік Сапега (іноді Сапіга^[5], пол. Leon Ludwik Sapieha; 18 вересня 1803(18030918), Варшава — 1 вересня 1878, Красичин) — галицький громадсько-політичний діяч. Один з очільників «Руського Собору». Перший маршалок Галицького сейму.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Сапега.

Леон Людвик Сапега
Leon Ludwik Sapieha
Псевдо	Лев Сапіга
Народився	18 вересня 1803(1803-09-18) Варшава
Помер	1 вересня 1878(1878-09-01) (74 роки) Красічин
Поховання	Красичинський замок[1]
Громадянство	Австро-Угорщина
Діяльність	економіст, військовослужбовець, адвокат, політик
Знання мов	польська
Членство	Галицьке господарське товариство і Polskie Towarzystwo Tatrzanskied
Титул	князь
Посада	посол до Галицького сейму[d] і член Палати панів Імперської Ради[d]
Рід	Сапіги
Батько	Aleksander Antoni Sapiehad[1]
Мати	Anna Jadwiga Sapieżynad[1]
Брати, сестри	Anna Zofia Sapiehad
У шлюбі з	Ядвіга Сапіга[1]
Діти	Адам Станіслав Сапега[2][3], Q123232272?[3], Q123232273?[3], Q123232274?[3], Q123232275?[3], Q123232276?[3], Q123232277?[4] і Q123232278?[4]
Нагороди	Virtuti Militari (Срібний Хрест)
Герб
Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Молодший син мечника Варшавського князівства, шамбеляна та ад'ютанта Наполеона І князя Александра Антонія Сапеги та його дружини (графині з походження) Анни Ядвіґи із Замойських^[6]. Предки:

• Марцін Замойський;
• донька Вишневецького Костянтина Анна.

Епітафія Л. Л. Сапеги в Латинському катедральному соборі у Львові

Дитинство з матір'ю та сестрою провів у Парижі. 1835 року купив замок Красицьких, перетворив на родову резиденцію. Отримав: 1836 року на Галицькому становому сеймі — галицький «індиґенат»; потім титул «великого стражника срібла коронного» (нім. Oberstandsilberkämmerer).

1839 року разом з Александером Фредром запропонував спорудити залізницю Бохня — Львів — Бережани^[7].

1848 року був членом польської Центральної національної ради.

1862 року за допомогою глобуса і шнурівки переконував англійських капіталістів, що для них найвигіднішим є будівництво трансконтинентальної залізниці від Англії до Індії через Львів. Влітку 1863 року спільно з англійцями заснував «Англо-австрійський банк». 11 січня 1864 року цісар Франц Йозеф І надав консорціуму Л. Л. Сапеги — Томаса Брессі (англійський інженер; споруджував залізниці по всьому світі — від Канади до Австралії, отримав нагороди в Англії, Італії, Австрії) на будівництво залізниці Львів — Чернівці — Ясси. Був першим президентом «Товариства Львівсько-Чернівецько-Ясської залізниці» (назва — з 15 жовтня 1868 року, до цього, з 1 червня 1864 року — «Товариство Львівсько-Чернівецької залізниці»)^[8].

1869 року Юліан Лаврівський в порозумінні з князем Л. Л. Сапегою (з ним зблизився під час польського повстання 1863 року) та міністром закордонних справ графом Фрідріхом Фердинандом Бейстом (основним інспіратором акції, обраним до Галицького Сейму Торгово-промисловою палатою Бродів) виступив в Сеймі з резонансною промовою про польсько-українську співпрацю на основі католицької духовності.

Лише іноді передавав свої повноваження заступникам: Юліяну Лаврівському, Івану Ступницькому, ніколи — митрополиту Спиридону Литвиновичу^[9]. У спогадах стверджував про сильний (спочатку — тотальний) вплив духовенства на послів-селян^[10]. 23 березня 1875 року був звільнений з посади маршалка Галицького сейму на підставі власної заяви про відставку від 1869 року.

Помер 11 вересня 1878 року в Красичині, був похований у підземеллі замкової каплиці 14 вересня. Поховання було пишним за участі багатьох владців, представників громадськости.

Власність

Володів маєтками в Журавиці (поблизу Перемишля, придбав 1834 року Журавицю Руську і Ляцьку з 3-ма фільварками), Озерянах, Ланівцях, Більчому-Золотому — на Поділлі (придбав на ім'я матері), Красічин — свою основну резиденцію — з п'ятьма фільварками придбав 1835 року. Віном дружини були Старе Село та Запалів з п'ятьма фільварками. Пізніше володів двориком на вул. Широкій (тепер вул. Коперника) у Львові, маєтком у Рава-Руській (1874). 1873 року власність оцінював у 3 млн золотих ринських.

1866 року придбав папірню в Черлянах, яку потім перетворив на Акціонерне товариство, яке за декілька років збанкрутувало; втратив на цьому 300000 золотих ринських. Схожа доля — в рафінерії нафти у Перемишлі, лляної мануфактури в Красічині.

Світлини

• 
•