Личаки

Личаки́^[1][2], рідше ла́пті^[3], заст. керпці, ходаки́ (так могли звати й постоли)^[4][5] — взуття, плетене з кори дерев, поширене свого часу в північній і східній Європі. Личаки також використовували балтійські й фіно-угорські народи Російської імперії та Білорусі.

В Україні плетені личаки були відомі в смузі північно-східних районів, переважно на Поліссі^[6][7][8].

Матеріалом для личаків слугували лико верби, липи, в'яза.

Слово лапоть, очевидно, не пов'язане з лапа: прасл. *lapъtь («взуття», «ганчірка») порівнюють з лит. lopute («взуття з мотузок») і припускають, що первісно воно мало значення «луб» (інший варіант — «онуча»). Утім, не виключається і зв'язок зі словом лапа^[9].

Історія

Згадка про лапті міститься в «Повісті временних літ», де Добриня каже князеві Володимиру: «Глянув на колодників, вони всі в чоботях. Ці данини нам не платитимуть, ходімо шукати лапотників» (староцерк.-слов. съглѧдахъ колодникъ . ѡже суть вси в сапозѣх̑ . симъ дани намъ не даӕти . поидемъ искатъ лапотниковъ)^[10].

Плетіння

Плели личаки двома способами: скісним та прямим. Для України був поширений прямий спосіб плетіння. Личаки складалися з підошви та петель біля стопи. Плели їх на спеціальній прямокутній колодці. Щоб розсунути проплетені смуги для просилювання вільних кінців, використовувався плоский гачок на дерев'яному держалні (швайка^[11], рос. свайка, кочедык, кочетык, кочеток, коточиг, коточик, кадач).

Крізь петлі протягувалася конопляна або личана мотузка (волока)^[12], яка й тримала личаки на нозі.

Оскільки личаки швидко зношувалися, то завжди був запас матеріалу для їхнього виготовлення. Носили їх поверх білих полотняних онуч, які намотувалися майже до колін.

Окрім лика, для плетеного взуття використовувалися інші матеріали (тонке пруття, старі мотузки, солома, берест); такі личаки мали інші назви: чуні (взуття з прядива, старого мотуззя)^[13], солом'яники (взуття з соломи)^[14].

Академік Петербурзької академії наук І. І. Лепьохін в кінці XVIII століття писав, що для виготовлення однієї пари личаків було потрібно два товсті або три-чотири дрібні липові стовбури, при цьому взимку чоловік зношував пару личаків за 10 днів, а влітку, бувало, і за 4 дні^[15]. У рік селянин зношував від 50 до 60 пар личаків. За розрахунками історика Л. В. Милова, на сім'ю в 4 людини іноді було потрібно до 150 пар лаптів (на суму близько 1,5—2,5 руб.). Селяни йшли на такі трудовитрати, бо необхідна грошова сума на купівлю шкіряного взуття була занадто велика. Щоб купити собі чоботи, селянин мав продати чверть зібраного хліба, а для дружини і дітей — ще дві чверті^[16].

Найкращим матеріалом для личаків було липове лико, але на Півночі Росії за браком липи замість нього використовували розрізаний на смуги берест. Вербову кору застосовували для плетіння тільки в Поліссі^[17].

Інше

• «Личаками» називали бідняків.^[2][3] Личак — символ бідності, злиднів, порівняно з чоботом личак уособлює низький со­ціальний стан^[3].
• Інше значення слова личак — «мотузка з лик»^[2].
• «Лапотником» радянські бійці під час німецько-радянської війни називали німецький пікіруючий бомбардувальник Junkers Ju 87 — за його колісні обтічники характерної форми, схожі на лапті^[18].
• Існує російська народна казка «Пузир, соломинка й личак»^[19], українська «Бульбашка, соломинка й личак»^[20].

Прислів'я, приказки, приповідки

• Як маєш кланяти­ся лаптю, то лучче поклонись чо­боту^[3].
• Ламається, як московський ла­поть^[3].
• А постіл личака да й попе­реджав: ой коли ти постіл, то ізза­ду постій, ой коли ти личак, то по­переду гоп-цак^[3].

• 
  Російські лапті
• 
  Російські традиційні чоловічий і жіночий костюми. Кінець XIX ст.
• 
  Мужик плете личаки. Російський лубок XVIII ст.
• 
  Норвезькі берестяні лапті
• 
  Швайка (рос. кочедык) для плетіння личаків. Росія, XIX ст.

Примітки

1. Личак // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
2. Личак // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
3. Личаки [Архівовано 15 червня 2017 у Wayback Machine.] // Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 336—337.
4. Керпець // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
5. Ходак // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
6. Взуття // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955. — Кн. 2, [т. 1] : А — Головна Руська Рада. — С. 240. — ISBN 5-7707-4049-3.
7. Взуття: Личаки // Ілюстрована енциклопедія українського народу. Звичаї. Свята. Традиції / Уклад. І. І. Сметана. — Харків: «Клуб Сімейного Дозвілля», 2012. — С. 53. — 416 с. ISBN 978-966-14-3465-2.
8. Поліщуки // Мала енциклопедія етнодержавознавства / Інститут держави і права імені В. М. Корецького НАН України, Упор. Ю. І. Римаренко [та ін.]. — Київ: Генеза, Довіра, 1996. — С. 130. — 942 с. ISBN 966-507-016-9
9. Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 3 : Кора — М / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 552 с. — ISBN 5-12-001263-9.
10. [6492 (984) — л. 26 об.] [Архівовано 20 січня 2021 у Wayback Machine.] // ПСРЛ. — Т. 1. Лаврентьевская летопись. — Л., 1926. — Стлб. 69-102.
11. Швайка // Толковый словарь живого великорусского языка / авт.-сост. В. И. Даль. — 2-е изд. — СПб. : Типография М. О. Вольфа, 1880—1882. (рос.)
12. Волока // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
13. Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.
14. Солом'яник // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
15. Полное собрание ученых путешествий по России, издаваемое Императорской Академией наук, по предложению ее Президента : с примечаниями, изъяснениями и дополнениями. — СПб. : при Императорской Академии наук, 1821. — Т. 3, ч. 1,2: Записки путешествия академика Лепехина. — С. 68.
16. Милов Л. В. Великорусский пахарь и особенности российского исторического процесса. — М. : «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2001. — С. 329. — 3000 прим. — ISBN 5-86004-131-4.
17. Лапти // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
18. К. Беккер. Военные дневники Люфтваффе. — Москва : Центрполиграф, 2005. — 540 с. — 15 000 прим.
19. Пузир, соломинка й личак: [російська народна казка]. Ілюстрація Л. Голембовської // Малятко. — 1986. — № 5. — С. 7.
20. Бульбашка, соломинка й личак // Українські народні казки. Запис., упорядк. і літ. опрац. М. Зінчук. 1 том. Казки Гуцульщини. — Львів: Світ, 2003. — 384 с. — ISBN 966-603-269-4.

Література

• Енциклопедія українознавства для школярів і студентів. Донецьк: Сталкер, 2000. — 496 с.
• З історії українського взуття / Н. Силенко // Музейний збірник: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України, 2008. — С. 212—214. [Архівовано 20 листопада 2016 у Wayback Machine.]

Посилання

• Лапоть // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — 1960. — Т. 3, кн. VI : Літери Ком — Ле. — С. 808. — 1000 екз.
• Личак // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1960. — Т. 4, кн. VII : Літери Ле — Ме. — С. 841-842. — 1000 екз.