Лабуткін Дмитро Віталійович

Дмитро́ Віта́лійович Лабуткін (11 грудня 1986 у м. Кременець  — 16 лютого 2015, у районі Дебальцевого Донецької області) — український військовий кореспондент, капітан 3-го рангу ВМС ЗСУ (посмертно), заступник редактора Телерадіокомпанії Міноборони України «Бриз».

Дмитро Віталійович Лабуткін
Капітан 3 рангу ( посмертно)
Загальна інформація
Народження	11 грудня 1986(1986-12-11) Кременець, Тернопільська область, Українська РСР, СРСР
Смерть	16 лютого 2015(2015-02-16) (28 років) у районі Дебальцевого, Донецька область
Поховання	Білокриниця
Alma Mater	Національний університет «Львівська політехніка»
Військова служба
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Військово-морські сили
Рід військ	військовий кореспондент
Війни / битви	Війна на сході України Бої за Дебальцеве
Нагороди та відзнаки
Медаль «За сприяння Збройним Силам України» (Міністерство оборони України) Орден «Народний Герой України» Почесний громадянин Тернопільської області

Загинув під час боїв за Дебальцеве, збираючи фотоматеріали про російську присутність для переговорної групи у Мінську.

Життєпис

Народився у м. Кременець у родині військовослужбовця. До дев'ятого класу навчався в Білокриницькій загальноосвітній школі та Кременецькому ліцеї. Закінчив Тернопільську загальноосвітню школу № 23^[1] та Львівський інститут Сухопутних військ Національного університету «Львівська політехніка». Проходив службу в Севастополі.

Російсько-українська війна

Докладніше: Російська збройна агресія проти України (з 2014) та Війна на сході України

Навесні 2014 року після окупації Криму російськими військами виїхав з Криму до Одеси.

21 січня 2015 року Дмитро Лабуткін у чині капітан-лейтенанта прибув до Краматорська та поїхав на передову як спецкореспондент сектору «С».

5 лютого Дмитро Лабуткін знімав матеріал про захоплений бійцями 128-ї гірсько-піхотної бригади трофейний російський танк Т-72 під Дебальцевим.^[2][3]

Докладніше: Російська зброя на Донбасі

У місті Дебальцеве Дмитро провів зйомки та зібрав фотоматеріали для переговорної групи у Мінську, мав повертатися з ними до Києва. Зник 16 лютого 2015 року у районі Дебальцевого разом із розвідгрупою ЗСУ, яку очолював капітан 3-го полку спецпризначення Юрій Бутусов, після обстрілу колони, якою вночі вивозили поранених у напрямку Артемівська. Дмитро перебував у БТР, що рухався у складі колони.

19 лютого проросійські бойовики надіслали дружині Дмитра відео із записом з місця бою обабіч залізничної колії, де були тіла загиблих поряд із розбитим БТРом. Пізніше інформацію про смерть кореспондента підтвердила волонтер «Офіцерського корпусу» Алла Борисенко («Чонгар»)^[4]. Разом з Дмитром загинули у бою військовослужбовці 3-го полку спецпризначення капітан Юрій Бутусов і старший сержант Віталій Федитник. У полон тоді потрапили п'ятеро, з них старшина Сергій Глондар та молодший сержант Олександр Коріньков перебували там 5 років^[5].

20 березня 2015 у Дніпропетровському морзі підтвердили, що одне з тіл загиблих українських військовиків, доставлених з Дебальцевого, належить Дмитру^[6].

Зустрічали тіло Героя 24 березня в Кременці, похорон відбувся 25 березня в рідному селі Білокриниця Кременецького району.

В офіцера залишилися дружина та донька Кіра.

Вшанування пам'яті

• 20 травня 2016 року на фасаді Тернопільської загальноосвітньої школи № 23 встановили пам'ятну дошку героєві.^[1]
• 15 липня 2016 року Президент України Петро Порошенко своїм указом призначив доньці Дмитра Лабуткіна Кірі стипендію^[7].
• У квітні 2017 року в Тернопільській ЗОШ № 23 провели турнір із кульової стрільби з пневматичної зброї пам'яті учасника АТО, Народного героя України, капітана 3 рангу, випускника школи Дмитра Лабуткіна^[8].
• З 2018 року 16 лютого — в день загибелі Дмитра Лабуткіна — в Україні на державному рівні відзначають День вшанування військового журналіста України^[9][10].

Нагороди

• Орден Богдана Хмельницького III ступеня (27.06.2015, посмертно) — за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.^[11]
• почесний громадянин Тернопільської області (26 серпня 2022, посмертно)^[12];
• Медаль «За сприяння Збройним Силам України» (2018, посмертно)^[13]
• Недержавна відзнака Орден «Народний Герой України» (наказ № 18 від 24.07.2016, посмертно)^[14]

Див. також

Односельці Дмитра, що загинули у боях війни на сході України:

• Мельник В'ячеслав Олександрович
• Макаревич Борис Степанович