Кітасато Сібасабуро

Кітасато Сібасабуро ((29 січня 1853(1853-01-29), Оґуні, Провінція Хіґо, Японська імперія — 13 червня 1931(1931-06-13), Токіо, Японська імперія)) — японський бактеріолог, інфекціоніст, найбільш відомий як один з відкривачів збудника чуми (Yersinia pestis), яке відбулось під час 3-її пандемії у 1894 році в Гонконгу, практично одночасно з Александром Єрсеном.

Кітасато Сібасабуро 北里 柴三郎
яп. 北里 柴三郎
Народився	29 січня 1853(1853-01-29) Оґуні, Кумамото, Японія
Помер	13 червня 1931(1931-06-13) (78 років) Токіо[d], Японська імперія
Поховання	Aoyama Cemeteryd
Місце проживання	Японія
Країна	Японія
Діяльність	біолог, професор, лікар, бактеріолог, політик, імунолог
Alma mater	Токійський університет
Галузь	Бактеріологія
Заклад	Університет Кейо
Посада	член Палати перів Японіїd
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	Doctor of Medical Scienced[1] (24 серпня 1891)
Науковий керівник	Роберт Кох
Відомі учні	Кіоші Шига Liu Ching-Kand
Аспіранти, докторанти	Еміль Адольф фон Берінг
Членство	Лондонське королівське товариство Леопольдина Академія наук Японії
Відомий завдяки:	відкриття збудника чуми
Нагороди	іноземний член Лондонського королівського товариства[d] (4 червня 1908)
Кітасато Сібасабуро у Вікісховищі

У 1885 році Кітасато Сібасабуро переїхав до Берліна, де спочатку працював в Гігієнічному інституті під керівництвом Роберта Коха. У 1891 році став асистентом Інституту інфекційних хвороб, брав участь у розробці засобів проти дифтерії і сибірки. У 1889 році він виділив з гною ран трупу померлого від правця збудника його і вперше в світі вивчив його властивості в чистій культурі. У 1890 році він разом з Емілем Берінгом показав, що токсин правцевої палички може нейтралізуватися специфічною кров'яною сироваткою, отриманою від тварин після їхньої імунізації правцевим токсином. У 1892 році присвоєне вчене звання професора. Повернувся на батьківщину, в Токіо, де очолив відкритий при Токійському університеті бактеріологічний інститут. З 1896 року став директором шпиталю для інфекційних хвороб, а також завідував санітарною лабораторією і Пастерівською станцією профілактики сказу.

У 1894 році під час епідемії чуми під час її третьої пандемії в Гонконзі виділив збудника цієї хвороби (одночасно з Александром Єрсеном, на честь якого ця бактерія пізніше отримала свою назву). Хоча Кітасато першим опублікував свої дослідження, але проведена порівняльна перевірка ходу цих досліджень у обох науковців показала все ж таки у цьому питанні першість належить саме Єрсену.

Примітки

1. 官報 // 官報 — 東京都: 国立印刷局, 1891. — вип. 2447. — doi:10.11501/2945709

   d:Track:Q11452096d:Track:Q1490d:Track:Q130035