Голубі́вка (до 1944 року — Голубівський Рудник; у 1962–2016 роках — Кіровськ) — місто в Україні, у Кадіївській міській громаді Алчевського району Луганської області.
| Голубівка | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
 | |||||||||
| Основні дані | |||||||||
| Країна |  Україна | ||||||||
| Область | Луганська область | ||||||||
| Район | Алчевський район | ||||||||
| Тер. громада | Кадіївська міська громада | ||||||||
| Засноване | 1764 як селище Голубівське | ||||||||
| Статус міста | з 1962 року | ||||||||
| Населення | ▼27 703 (01.01.2017)[1] | ||||||||
| Агломерація | Алчевсько-Кадіївська | ||||||||
| Площа | 34,96 км² | ||||||||
| Густота населення | 792 осіб/км² | ||||||||
| Поштові індекси | 93880—889 | ||||||||
| Телефонний код | +380-6446 | ||||||||
| Координати | 48°38′15″ пн. ш. 38°38′36″ сх. д. | ||||||||
| Висота над рівнем моря | 189 м | ||||||||
| Водойма | р. Лугань | ||||||||
| Назва мешканців | голубівча́нин, голубівча́нка, голубівча́ни | ||||||||
| Відстань | |||||||||
| Найближча залізнична станція | Голубівка | ||||||||
| До станції | 4 км | ||||||||
| До обл./респ. центру | |||||||||
| - залізницею | 122 км | ||||||||
| - автошляхами | 59,2 км | ||||||||
| До Києва | |||||||||
| - залізницею | 862 км | ||||||||
| - автошляхами | 722 км | ||||||||
| Міська влада | |||||||||
| Рада | Кіровська міська рада | ||||||||
| Адреса | 93800, Луганської обл., м. Голубівка, вул. 23 партз'їзду, 7 | ||||||||
| Міський голова | Патюта Володимир Васильович | ||||||||
|
| |||||||||
Кіровській міській раді підпорядковані 2 смт (Донецький і Криничанське).
З 2014 року під окупацією російською терористичною організацією «Луганська народна республіка».
Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 717-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Луганської області» увійшло до складу Кадіївської міської громади.[2]
Географія
Голубівка розташована на річці Лугані, поблизу залізничної станції Голубівка. Сусідні населені пункти: міста Сокологірськ (примикає) на південному заході (вище за течією Лугані) і Ірміно на південному південно-заході, Кадіївка на півдні, селища Криничне на південному сході, Тавричанське, села Весняне, Бердянка на сході; селище Сентянівка і село Дачне на північному сході, місто Золоте на північному заході, селище Голубівське і село Березівське на півночі (всі чотири нижче за течією Лугані).
Історія
Засновано у 1764 році (як село Голубівка) полковником російської армії та емігрантом з Сербії (на той час турецького володіння) Петром Голубом, перше населення склали привезені Голубом з Росії кріпаки. У 1830-х роках місцеві селяни відкрили розміщені майже на поверхні землі поклади кам'яного вугілля і почали їхній видобуток у примітивних шахтах — «копанках» (тодішній поміщик — нащадок П.Голуба не виявив зацікавленості до нового джерела доходів). Першим ринком збуту голубівського вугілля стали солеварні Бахмута. З 1890-х років (на тлі швидкого зростання важкої промисловості України та розбудови залізничного транспорту) до Голубівки приходять іноземні (переважно французькі та бельгійські) інвестиції, завдяки яким створюються великі шахти з тисячами робітників та новітнім обладнанням (хоча становище шахтарів залишалося дуже важким). Робітники, приваблені відносно високими заробітками, приїздили з багатьох губерній Російської імперії (власне російських, українських, білоруських). Поруч із селом Голубівка (що існує досі й не є частиною міста Голубівка) виникло нове робітниче селище, назване Рудник Голубівський.
Під час громадянської війни 1918-1920-х років у Руднику Голубівському багаторазово змінювалася влада, а економіка селища занепала (хоча повністю видобуток вугілля не припинявся). 1942 року селище окуповане німецькою армією, визволене 3 вересня 1943 року. У 1944-1949-х роках знищені під час Другої світової війни шахти відбудовано. 1944 року утворений Голубівський район Кадіївки; 1962 року перетворено на місто обласного підпорядкування та перейменовано на Кіровськ (хоча С. М. Кіров не відіграв якоїсь помітної ролі в історії міста). 1989 року шахтарі Голубівки (тоді Кіровська) брали активну участь у страйках, що охопили Донбас.
Повноваження місцевого самоуправління покладені на міську раду та міського голову. З 1990 року міськими головами Голубівки обиралися: О. І. Матвієнко (1990—1994 та 1998—2002), В. І. Костомаров (1994—1998) та В. В. Патюта (2002—2006 та з 2006).
12.05.2016 року ВРУ постановила повернути місту історичну назву Голубівка[3][4]. Постанова набирає чинності з дня, наступного за днем її опублікування.
Війна на сході України
Попри «режим припинення вогню», українських військових обстрілюють з 14 вересня 2014 під Кіровськом важкою артилерією; ведеться прицільний обстріл — міномети та гаубиці, з 1-ї години ночі до 6-ї. Українські військові у відповідь не стріляють. Станом на 21 вересня у військових 4 доби немає води, перебитий водогін у таборі[5].
Станом на 25 вересня 2014 року місто знаходиться під контролем бойовиків та російських військових[6].
У квітні 2016 року ГУ розвідки МО України виявило мобільні комплекси «Свет-КУ» на озброєнні російських бойовиків у цьому місті та суміжних населених пунктах — Сміле та Первомайськ[7].
Склад населення
42,3 тис. осіб у 1959 р., 40 тис. осіб — у 1979 р., 41,3 тис. осіб — у 1989 р.
Населення: 44,9 тис. осіб, із них 20,4 тис. чоловіків і 24,5 тис. жінок (за переписом 2001 року, населення склало 43,8 тис. осіб). Найпоширеніша конфесія — православ'я (парафія організована навколо церкви святого Миколи), є також громади баптистів та Свідків Єгови.
Етнічний склад населення міста на 2001 рік був представлений наступним чином:
Мова
За даними перепису 2001 року 14,94 % населення міста вказали українську мову рідною, 84,57 % — російську, 0,49 % — інші мови[9].
Економіка
Економічне становище міста є важким, оскільки більшість шахт, що були впродовж століття основним місцем роботи та джерелом доходів мешканців, закриті — з більш ніж десятка залишилися лише дві — ім. Кірова та «Голубівська», але й вони є нерентабельними та перебувають під загрозою закриття.
З не пов'язаних з видобутком вугілля великих підприємств лише металообробний завод «Центрокуз» стабільно працює, решта (завод металопорошків, швейна фабрика) багаторазово скоротили обсяги виробництва у порівнянні з 1980-ми роками. Існують малі та середні підприємства (переважно торговельні), які так само не здатні забезпечити зайнятість більшої частини населення. З 25,5 тисяч працездатних голубівців за станом на 2001 рік лише 3093 особи були зайняті в промисловості, а 2054 — в бюджетній сфері.
Освіта
Кіровський транспортний технікум, професійно-технічне училище, 8 шкіл (із них одна гімназія з українською мовою викладання, решта шкіл є частково чи повністю російськомовними).
Культура
Працюють міська та дитяча бібліотеки, міське радіо (мовить кілька десятків хвилин на тиждень), виходить щотижнева газета «Рабочее слово».
Відомі уродженці
- Батаршин Гільфан Абубекерович (1914—1947) — прикордонник, Герой Радянського Союзу.
- Корота Євген Миколайович (1969—2015) — сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Науменко Олег Сергійович (* 1986) — український фехтувальник, паралімпійський призер.
- Чугаєнко Юрій Олексійович (* 1942) — український дипломат. Професор. Доктор історичних наук.
Примітки
Посилання
Література
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
