Купало

Купа́ло, Купа́йло — слов'янський міфологічний персонаж, пов'язаний зі святкуванням літнього сонцестояння — дня Купали (згодом суміщеного з християнським святом Різдва Іоанна Предтечі — Івана Купала). Згадується в купальських обрядових піснях і зображається переважно як опудало, яке спалюється наприкінці святкування Івана Купала.

Купало
Купало як східнослов'янський бог, сучасне зображення
Міфологія	слов'янська
Божество в	слов'янська міфологія
Брати/сестри	Марена (можливо)
Дружина	Марена (можливо)
Атрибути	вінки, квіти
Медіафайли у Вікісховищі

Етимологія

На Русі найраніші письмові згадки назви «Купала» датуються XIII ст. (у формі «Купалія») та XIV ст. (у множині — «Купали»). Пізніше трапляються назви Купала і Купало; назва свята «Івана-Купала»; назва ляльки Купало або Купайло, що використовується під час обрядів на це свято. Купалою називається також дівчина, котра роздає квіти під час ворожіння в день Івана Купала^[1].

Існує декілька версій походження імені Купало:

• через стосунок до ритуального купання в річці, першого в році^[2];
• від індоєвропейського кореня *kų̄p — «горіти, кипіти»^[3];
• як похідне від «купа» — зібрання чого-небудь^[4];
• від слов'янізованого імені Іоанна Хрестителя (βαπτιστής, «баптістіс» — «купатель, занурювач»)^[5].

Образ і функції

В купальських обрядах Купало зображається поставленою вертикально гілкою (див. також весільне гільце) чи опудалом, зробленим із трав, соломи, зрідка лялькою з жовтої глини. Опудало ставиться на палицю так, щоб торкатися землі. На відміну від Марени, Купало має менше прикрас, його вирізняє наявність намиста чи чоловічого одягу^[6].

Функціонально Купало багато в чому аналогічний Ярилу, стосуючись життєвих сил природи, але купальські обряди виключно літні^[6]. На думку багатьох дослідників, Купало не був богом, натомість слугував сезонним персонажем, так само як Ярило, Лада, Полель, Позвізд^[7][8], або суто назвою ритуальнної ляльки^[9][10]. В сучасних працях^[11][12] та рідновірстві іноді описується як бог літнього сонця^[13].

Культ Купала

Купала (як роль дівчини в купальських обрядах). — В. Ґерсон, 1897.

Ніч Купала у неоязичницькому Храмі Мазовецькому, Польща, Польська церква рідновірів, Noc Kupały (2009)

Під час святкування Івана Купала власне Купало зображається гілкою, опудалом чи лялькою. Його виготовляють дівчата разом з опудалом Марени. Прикрашають Купала спільно дівчата та хлопці, співаючи. Подекуди роль Купали виконувала дитина. Спершу дівчата водять хоровод навколо Купала; жінки та чоловіки не беруть участі. Наприкінці святкування хлопці обривають із Купала вінки та розкладають вогнище, а дівчата топлять Марену в річці^[14].

День літнього сонцестояння — купало (купальє), ще з язичницької доби слугував також орієнтиром у році^[15].

Згадки у давніх писемних джерелах

У Густинському літописі

Густинський Літопис XVII століття розповідає^[16]:

Купало бяше бог обилія, якоже у Еллін Церез, єму же безумниї за обиліє благадареніє приношаху в то время, єгда імяша настати жатва. Сему Купалу, бісу єще і донині по нікоїх странах безумниї пам'ять совершають, наченше іюня 23 дня, в навечеріє Рож-ства Іоанна Предтечі, даже до жатви і даліє сицевим образом: с вечера собираються простая чадь обоєго пола, і соплетають собі вінци із ядомого зілля, іли коренія, і, препоясавшеся биліем, возгнетають огнь, інде же поставляють зеленую віть і, ємшеся за руці, около обращаються окрест оного огня, по-юще свої пісні, преплетающе Купалом. Потом чрез оний огнь прескакують, оному бісу жертву себі приносяще.

У Синопсису Київському

У Синопсису Київському XVII століття^[17]:

П’ятий ідол — Купало, якого вважають богом плодів земних, і йому спокушені дияволом подяки й жертви на початку жнив приносили. Того ж Купала, бога, чи істинніше, біса й до сьогодні в деяких місцевостях Рóссійських пам’ять тримається, найбільше ж — у надвечір’я Різдва святого Іоанна Хрестителя. Зібравшись увечері, молодь чоловічої, дівочої та жіночої статі плете собі вінки із певного зілля, і одягає на голову, і опоясується ним. Ще ж на тому бісівському ігрищі розкладають вогонь, і навколо нього, взявшись за руки, нечестиво ходять і скачуть, пісні співають, гидкого Купали [ім’я] часто повторюючи, і через вогонь перескакуючи, самих себе тому ж бісу Купалі в жертву приносять. І інших дійств диявольських багато на [тих] мерзенних зібраннях творять, про які й писати недобре. Крім цього святого Іоанна Хрестителя свята, й на свято святих верховних Апостолів Петра і Павла, диявол свої сіті напинає через гойдалки, на яких гойдаючись, випадає [декому], раптом упавши на землю, убитися, і негідно, без покаяння, душу свою втратити. Тому і гойдалок, як сіті диявольської, берегтися належить кожній християнській людині, аби не впасти й не зав’язнути в ній.

У посланні ігумена псковського Елеазара

У посланні ігумена псковського Елеазара монастиря Панфіла московським намісника в Пскові князю Дмитру Володимировичу Ростовському (згідно з Псковським літописом, 1505) говориться про те, що в переддень Різдва Іоанна Предтечі «чаровницы» — чоловіки і жінки по лугах, болотах, лісах, полях шукають нібито якісь смертні трави «на паубу человеком и скотом», «тут же и дивиа корение копают на потворение мужем своим: и сиа вся творят действом дьяволим в день Предтечев с приговоры сотанинскими».

А в саме свято Іоанна Предтечі, що збігається із днем літнього сонцевороту:

…во святую ту нощь мало не весь град возмятется, и в селех возбесятца в бубны, и в сопели, и гудением струнным, и всякими неподобными игры сотонинскими, плесканием и плесанием, женам же и девам и главам киванием, и устнами их неприязнен клич, вся скверные бесовские песни, и хрептом их вихляниа, и ногам их скакание и таптаниа; ту же есть мужем и отроком великое падение, ту же есть на женское и девичье шатание блудное им воззрение, такоже есть и женам мужатым осквернение и девам растлениа. Что же бысть во градех и селех в годину ту — сотона красуется кумирское празднование, радость и веселие сотонинское, в нём же есть ликование… яко в поругание и в бесчестие Рожеству Предтечеву и в посмех и в коризну дни его, не вещущим истины, яко сущии идолослужителие бесовскии праздник сеи празноють…

Сице бо на всяко лето кумиром служебным обычаем сотона призывает и тому, яко жертва приноситца всяка скверна и беззаконие, богомерское приношение; яко день рожества Предотечи великого празнуют, но своим древним обычаем

У повчанні «Про ідолів Володимирових»

У повчанні «Про ідолів Володимирових» — «бог плодов земных».

Трактування образу

Російський філолог Володимир Топоров вважав, що Купало та Ярило мають спільне походження, але розвинулися в різних персонажів: Ярило стосується весняної обрядовості, а Купало літньої^[3]. Разом з В'ячеславом Топоровим він пропонував, що Купало в давнину уявлявся братом Мари (Марени). В балтійських народів існує аналогічна пара Йонітс і Мора^[18].

На думку польського історика Александра Ґейштора^[19], так само як російської дослідниці Наталії Велецької^[4] та українського фольклориста Віктора Давидюка, персонаж Купало походить від обрядової ляльки, що замінила людські жертвопринесення з метою забезпечити гарний врожай^[20].