Гільце

Гільце́^[1][2], також вільце́^[3], вильце́^[4] (зменш.-пестл. «ві́лечко», «ви́лечко»)^[2] — українське обрядове деревце. Зазвичай цими словами називали обрядове дерево традиційного українського весілля. Слово гільце являє собою похідне від гілка, гілля, варіанти вільце, вильце пояснюють впливом дієслова вити («вити + гільце»)^[5][2].

Гільце. Музей у Меджибожі

У різних областях України щодо весільного деревця могли вживатися інші назви: «весільна різка» («різга», «ріщка», «ришчка», «рожно», «рогаль», «ріжджка», «росічка»), «райське деревце», «сосонка», «дідування»^[6][7].

Весільне гільце влаштовували таким чином: гілки сосни в зимову пору року чи гілки листяного дерева влітку втикали в хліб або весільний коровай. Кожну прикрашали квітками, колоссям, калиновими ягодами, хмільними шишками, кольоровими, золотими й срібляними нитками, стрічками й папірцями. На гілках також кріпили невеликі воскові свічки, які засвічували. Біля гільця дружки сплітали вінок для нареченої, під час цього вони співали: «Бла­гослови, мати, віночок сплітати, вінок для царівни нашої оселі, для сестри, для внучки праматері Лелі». Гільце присутнє і в самих весільних піснях: «Гільце-деревце з ялини, Із червоної кали­ни, Із хрещатого барвінку, Із запаш­ного васильку», «Не­хай дівочки не прядуть, Нехай Ма­русі вільце в'ють»^[2].

На думку дослідників поєднання гільця і хліба символізували єдність двох родів. Окрім того, саме звивання гільця могло пов'язуватися з виттям кубла, родинного гнізда. Вислів «робити гільце» («вити гільце») має й переносне зна­чення — «виходити заміж».

Інше значення

• Гільце — обрядове дерево свята Івана Купали, його ще називають «Купа́йлочком» («Купа́лицею»). Живе дерево вбирали квітами й стрічками, навколо нього співали купаль­ських пісень^[2].

Примітки

1. Гільце // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
2. Жайворонок В. В. Гільце // Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К. : Довіра, 2006. — P. 135—136.
3. Вільце // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
4. Вильце // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
5. Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 632 с.
6. Лемківське весілля. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 11 грудня 2016.
7. С. А. Макарчук. Етнографія України: Навчальний посібник. Львів, «Світ», 2004. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 11 грудня 2016.

Посилання

• Гільце // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — 5-те вид. — К. ; Ірпінь : Перун, 2005. — ISBN 966-569-013-2.
• Гильце, вильце // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 1, кн. II : Літери В — Ґ. — С. 243-245. — 1000 екз.
• Боряк О. О. Прикрашання весільного деревця // Енциклопедія історії України: Україна—Українці. Кн. 1 / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2018. — 608 с. — С. 346.
• Весільні пісні: Молода повернулася до батьківського дому. Гільце // Пісні Явдохи Зуїхи / АН УРСР, Ін-т мистецтвознав., фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського; упоряд., передмов. та примітки В. А. Юзвенко, М. Т. Яценко; відп. ред. О. І. Дей ; записав Г. Танцюра. — К.: Наукова думка, 1965. — 810 с.: ноти. — (Українська народна творчість). — C. 136—147.