Костюк Володимир Миколайович

Володи́мир Микола́йович Костю́к (17 березня 1981, село Яківка, Тлумацький район, Івано-Франківська область — 31 серпня 2014, село Новокатеринівка, Старобешівський район, Донецька область) — український військовослужбовець, капітан III рангу (посмертно) Військово-Морських Сил Збройних Сил України. Загинув під час російсько-української війни.

Костюк Володимир Миколайович
Капітан 3 рангу
Загальна інформація
Народження	17 березня 1981(1981-03-17) Яківка, Івано-Франківська область
Смерть	31 серпня 2014(2014-08-31) (33 роки) Новокатеринівка, Донецька область (Загиблий у бою)
Alma Mater	Одеський інститут Сухопутних військ
Військова служба
Роки служби	1999—2014
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Військово-морські сили
Рід військ	Війська спеціального призначення
Формування	73 МЦСО
Війни / битви	Війна на сході України Бої за Іловайськ
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня Медаль «15 років Збройним Силам України» (Міністерство оборони України) Медаль «За сумлінну службу» III ст. (Міністерство оборони України)

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Костюк.

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Костюк Володимир.

Життєпис

Володимир Костюк народився в селі Яківка на Прикарпатті, в родині військового. 1991 року його родина оселилася у Коломиї, де Володя навчався в ЗОШ № 4, потім в ЗОШ № 8. З дитинства хотів бути військовим, як батько, проявляв лідерські якості, марив небом, мріяв про власний парашут.

Призваний на військову службу 16.07.1999 року Коломийським РВК Івано-Франківської області. Закінчив Одеський інститут Сухопутних військ, факультет розвідки, спеціальність офіцер-водолаз спецпризначення. За розподілом проходив службу у Центрі «Десна», по тому перевівся до військової частини «морських котиків» в Очаків. Проходив навчання в Канаді та Хорватії. Брав участь у спільних навчаннях Україна — НАТО, здійснив 422 занурення у воду і 145 стрибків з парашутом, підготував понад півтисячі десантників, вільно розмовляв французькою.

Капітан-лейтенант, начальник групи десантного забезпечення 73-го морського центру спеціального призначення, в/ч А1594. 9 серпня 2014 був направлений у зону бойових дій в район Іловайська.

Загинув 31 серпня 2014 року під час виходу з «Іловайського котла» т. зв. «зеленим коридором» в районі села Новокатеринівка. 2 вересня тіло офіцера, разом з тілами 87 інших загиблих, було привезено до запорізького моргу. Упізнаний бойовими товаришами та родичами.

Бойовий товариш Володимира, який був разом із ним, розповів, що вони базувалися в закинутій школі неподалік Іловайська. О 4-й ранку повантажились на «Урал». Близько 8-ї ранку вишикувалася колона, аби рухатися «гуманітарним коридором». Володимир Костюк сидів у кабіні біля водія, решта два десятки воїнів — у кузові. Їхній «Урал» був у хвості колони, під час виходу його підбили біля соняшникового поля, Володимир Костюк загинув. Вихід двох колон з Іловайська розпочався вранці 29 серпня, але офіційною датою смерті Володимира Костюка вважається 31 серпня, цю ж дату зазначено на пам'ятнику на могилі Володимира.

Похований 10 вересня 2014 на Алеї Слави в місті Коломиї. Залишилися дружина, батьки і сестра.

Нагороди

• Орден «За мужність» III ст. (21 жовтня 2014, посмертно) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
• Медаль «15 років Збройним Силам України».
• Медаль «За сумлінну службу» III ст.

Джерела

• Указ Президента України № 817/2014 «Про відзначення державними нагородами України» [Архівовано 6 квітня 2017 у Wayback Machine.] // Офіційне інтернет-представництво Президента України.
• Костюк Володимир Миколайович [Архівовано 21 січня 2015 у Wayback Machine.] // Книга пам'яті.
• Вони загинули за Україну [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] // Офіційний сайт Очаківської міської ради
• У Коломиї попрощалися з капітан-лейтенантом Володимиром Костюком, який загинув під Іловайськом [Архівовано 12 січня 2017 у Wayback Machine.] // «Коломийські вісті», 10 вересня 2014.
• Закоханий у небо [Архівовано 10 січня 2017 у Wayback Machine.] // «Галицький кореспондент», 26 грудня 2016.