Церква непорочного зачаття Пресвятої Богородиці (Городенка)
Церква, пам'ятка архітектури національного значення у місті Городенка, Україна З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Церква, пам'ятка архітектури національного значення у місті Городенка, Україна З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Церква непорочного зачаття Пречистої Діви Марії та монастирська резиденція 1743–1769 рр.
Церква непорочного зачаття Пресвятої Богородиці | |
---|---|
Назва на честь: | Непорочне зачаття Діви Марії |
48°40′14″ пн. ш. 25°30′25″ сх. д. | |
Тип | церква |
Статус спадщини | пам'ятка архітектури національного значення України |
Країна | Україна |
Розташування | Івано-Франківська область, Городенка, вул. Володимира Великого, 1 |
Конфесія | Українська Греко-Католицька Церква |
Орденська приналежність | Конгрегація регулярних кліриків Божественного Провидіння |
Тип будівлі | костел, монастир, історична будівля |
Архітектурний стиль | рококо |
Автор проєкту | Бернард Меретин |
Архітектор | Бернард Меретин, Петро Полейовський |
Скульптор | Йоган Георг Пінзель |
Матеріал | цегла |
Засновник | Микола Василь Потоцький |
Засновано | 22 серпня 1743 |
Перша згадка | 1743 |
Будівництво | 1743 — 2 липня 1769 |
Стан | діючий |
Сайт | pokuttia.com/kostel/ |
Церква непорочного зачаття Пресвятої Богородиці у Вікісховищі |
Колишній костел непорочного зачаття Пречистої Діви Марії пол. Kościół p. w. Niepokalanego Poczęcia N. M. P та монасти́р місіонерів — пам'ятка архітектури національного значення XVIII століття у стилі пізнього бароко в місті Городенка, Івано-Франківської області.
Костел споруджено протягом 1743–1769 років на замовлення Миколи Василя Потоцького за проектом архітектора Бернарда Меретина у співпраці з «галицьким Мікеланджело»[1] — скульптором Йоганом Георгом Пінзелем. Вважається першою спільною роботою двох митців[2] і однією з найцінніших пізньобарокових пам'яток на території колишньої Речі Посполитої[3]. До комплексу входять також корпус монастирських келій та колона зі статуєю Пречистої Діви Марії.
Костел збудований на місці, де раніше була дерев'яна каплиця.[4] Храм та монастирська резиденція Конгрегації Регулярних Клириків Божественного Провидіння засновані фундаційним актом канівського старости Миколи Василя Потоцького від 22 серпня 1743 року.[джерело?]
Власне будівельні роботи розпочали в 1745 році — після виділення фундатором першої квоти в розмірі 20000 злотих — і станом на 1754 рік були вже майже завершені. Проте освячений храм був тільки 2 липня 1760 року єпископом Станіславом Раймундом Єзерським[4] (чи 1769), перед цим у 1763 році змінивши статус із монастирського на парафіяльний.
Згідно з описом адміністратора Станіслава Вільчека, зробленим у 1780-х роках, вежі були пофарбовані в червоний колір і покриті білою бляхою, а центральний неф — ґонтом. Над вежами на мідних кулях височіли залізні позолочені п'ятираменні хрести «Пилява» -родовий герб Потоцьких. На фронтоні був намальований образ Діви Марії. У великі свята на балконі над входом грав оркестр. Вхідні дубові двері також були пофарбовані в червоний колір. На вежах висіло п'ять дзвонів завважки 600, 418, 218, 30 і 24 фунти. На хорах містився великий орган з двох відділень, оцінений актом від 30 червня 1784 року в 750 флоринів. Окрім головного вівтаря, багато прикрашеного різьбою і скульптурою з позолоченого дерева, було ще чотири бокових. У головному вівтарі, як подано в описі, виділялися дві великі скульптури — Арона та Мелхіседека, проте на світлинах початку XX століття вони вже відсутні, можливо, втрачені під час пожеж та реконструкцій XIX сторіччя.
Костел Непорочного Зачаття Діви Марії прикрашало п'ять вівтарів і близько 30-ти скульптур роботи визначного митця. Скульптури-колоси головного вівтаря були найбільшими з будь-коли виконаних Пінзелем, сягали висоти понад два метри. В його нижньому ярусі містилися фігури святих Йосифа, Анни, Єлизавети та Якима. На верхівках двох колон вклякали два великих ангели, а два менших утримували завислі в повітрі капітелі без колон. Останнє композиційне вирішення несе в собі неабияку оригінальність. Лівий боковий неф містив вівтар Святої Трійці з рельєфом Спасителя, скульптурною композицією «Жертвопринесення» і фігурою пророка та вівтар св. Яна Непомука з алегоричними жіночими постатями. У правому боковому нефі був вівтар зі скульптурами св. Вінцента і св. Роха, а під вікном — Розп'яття з пристояними Богородицею та св. Іоаном. Високомистецький амвон увінчувала скульптура «Розіслання Христом апостолів», прикрашали рельєф «Ісус у Єрусалимському храмі» та фігури чотирьох євангелістів. Частину скульптур з городенківського костелу тепер можна побачити в музеї Йогана Пінзеля у Львові (колишній монастир кларисок на Митній площі) та в мистецькій збірці Олеського замку. З глибокою вдячністю слід відзначити неабияку заслугу директора Львівської картинної галереї Бориса Возницького в порятунку мистецької спадщини Пінзеля, значна частина якої була безповоротно втрачена в радянський період. Крім того, в Баварському національному музеї в Мюнхені представлено два боцеті — «Св. Йосиф» та «Ангел», які є мініатюрними моделями майбутніх скульптур для костелу в Городенці, виготовленими власноручно Пінзелем.
Монастир місіонерів проіснував недовго, близько 20-ти років. Його закрили під час так званої «Йосифінської касати» в 1780-х роках. Відтоді аж до 1940-х років у його приміщенні перебував міський магістрат. Ще до закриття монастиря, згідно з постановою цісарської управи від 5 вересня 1774 року, його коштовності передали в Заліщицьку окружну касу, а сільські маєтності включили до державного релігійного фонду і поставили над ними спеціального куратора. У ході реформ закрито переважну більшість монастирів усіх конфесій на підвладних австрійським Габсбурґам територіях, оскільки цісар вважав таку їх кількість надто великою та некорисною для суспільства і держави. До прикладу, у Галичині зі 170-ти римо- та греко-католицьких монастирів залишилося тільки 14, ліквідовано і єдиний православний монастир — Манявський скит. З чотирьох монастирів Городенківщини (два в Городенці, у Монастирку і Далешевій) не вцілів жоден. Заборонено також діяльність ордену єзуїтів не лише на західноукраїнських землях, а й у всіх великих імперських володіннях. Тоді ж, згідно з постановою Галицького цісарсько-королівського намісництва, срібло й коштовності з самого костелу визнали «не вкрай необхідними», а наступним губерніальним декретом від 3 вересня 1784 року його майно конфіскували.
У 1820, 1833, 1841 роках храм візитували львівські римо-католицькі архиєпископи, а в тому ж 1841 році — львівський вірменський архиєпископ. 19 червня 1835 року в костелі спалахнула велика пожежа. Храм горів цілу ніч, попадали дзвони з веж. Споруда перетворилася на руїну. Під протекцією імператора Фердінанда, ерцгерцога Фердинанда Австрійського д'Есте та львівського архиєпископа костел за два роки відновлено. У 1838 році сильна буря знову пошкодила споруду, а в 1848 році, у зв'язку з пошестю холери і нашестям сарани двірська кухонна служниця Марія Коралевим офірувала на вівтар на честь св. Роха, якого вважали захисником від епідемій.
У 1866 році костел відреставровано. Під час виконання робіт Мечислав Потоцький не дозволив будівничому Єсселеві Гершелю, який керував роботами, змінити деякі деталі фасаду храму.[5]
Під час реставрації в 1866–1870 роках відремонтовано фасад, замінено дахи на вежах. 400 флоринів на ці роботи дарував ерцгерцог Фердинанд. Коштом вірменки Магдалини Пасічанської в 1891 році на вежі костелу встановлено годинник. У 1900 році храм покрито черепицею, а в 1905 році під керівництвом архітектора зі Львова Яна Новорита реставровано вежі та фасад. Нагляд за реставраційними роботами здійснював Зиґмунт Ґорґолевський — автор проєкту будівництва приміщення Львівського оперного театру. Тоді ж львівський професор мистецтв Німчикевич намалював на фронтоні темперою образ Діви Марії.
Наступні реставрації проходили у 1905–1906 (керівник — Зиґмунт Ґорґолевський[5]) та 1920-х роках (після незначних руйнувань, заподіяних у 1915 році — під час Першої світової війни). У 1910–1911 роках художник Кароль Політинський провів внутрішню реставрацію.
Храм зазнав пошкоджень у Першу та Другу світові війни. Найбільших руйнувань завдано споруді в 1940–1980-х роках. Цілком знищено внутрішній декор, спиляно хрести на вежах. Микола Василь Потоцький, ніби відчуваючи майбутню долю своїх 77-ми храмів, казав, що подасть на суд Божий тих, хто посягне на його творіння. У 1975 році невдалу реставрацію костелу здійснили працівники реставраційних майстерень Львова.
У часи СРСР у приміщеннях пам'ятки розташовувалося професійно-технічне училище механізаторів. Начиння храму було вивезено в приватні колекції та заховано. Вівтар роботи Й.-Ґ. Пінзеля (зокрема, 13 із 18 майже триметрових вівтарних скульптур) на даний знаходяться в невідомому місці[6].
Мистецтвознавцеві Борисові Возницькому вдалося врятувати його рештки (зберігають у музеї Пінзеля, Львів). Пошкоджена статуя «Доброго Пастиря» знаходиться у експозиції Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття (Коломия)[7]. У вівтарній частині храму дивом уціліли рештки стінописів.
У радянські часи храм охороняли як пам'ятку архітектури Української РСР (№ 249).[8]
У січні 2020 року група волонтерів Проєкт "1743" розробила вебсайт[9] та стратегію ревіталізації, за допомогою якого вирішили розказати людям про костел. Мета — відновити втрачену історію та розвинути костел та монастир як історичне місце. У квітні розпочалися роботи з усунення аварійного стану костелу та монастиря. Розпочали з водовідводів та даху, які були в критичному стані.
У 2021 році тривають роботи зі збереження будівлі від руйнації. Активісти на громадських засадах (переважно парафіяни храму) не займаються реставрацією, а роблять консервацію і дослідження, радячись із архітекторами і реставраторами, щоб не зашкодити будівлі. Триває фахова експертиза фресок на стінах[10]. Також вдалося врятувати дах монастиря який перебував у критичному аварійному стані. Роботи організувалися благодійним фондом "Діти Непорочної" спільно з адміністратором костелу, місцевою адміністрацією та інститутом "Полоніка".[11]
Пам'ятка розташована у східній частині міста, на перетині основних шляхів. Є його головною архітектурною домінантою. Храм являє собою тринавну цегляну базиліку з потинькованими фасадами. Центральна нава вища за бічні. Обабіч квадратного презбітерія влаштовано емпори з вигнутими парапетами, аналогічними до парапетів емпор собору Святого Юра у Львові. Апсида — слабковиражена, прямокутної форми, із заокругленими кутами.
Храм — вдосконалена версія значно меншого і скромнішого костелу Внебовзяття Пресвятої Діви Марії в Наварії.[12]
Склепіння презбітерія хрестові, над емпорами — плескаті, центральної нави — коробові з розпалубками. Бічні нави утворено окремими з'єднаними між собою капличками з не вираженим зовні купольним перекриттям. Обабіч центральної нави над арками, які ведуть до бокових нав, влаштовано невеликі балкончики з фігурними вигнутими назовні парапетами, по три з кожного боку, над нартексом — музичні хори з аналогічним фігурним бар'єром.
Головний фасад заокруглений, із двома скісно поставленими до осі споруди бічними триярусними вежами, вкритими бароковими дахами без заломів і ліхтариків. Фасад декоровано коринфським ордером. Над порталом входу — балкон.
Зі сходу до храму прилягає П-подібний у плані корпус келій, з'єднаний із ним окремим переходом. Нахил земельної ділянки спонукав архітектора будувати келії на високих підмурках і терасі. Келії з півночі у два поверхи. Внутрішнє розпланування — коридорного типу, з однобічним розташуванням келій.
Перед костелом підноситься струнка коринфська колона, увінчана кам'яною скульптурою Діви Марії роботи Йогана Георга Пінзеля. На цоколі вирізьблено герб Потоцьких «Пилява». Довкола колони збереглося чотири надмогильних плити з XVIII ст. Одна з них датована 1770 р., увічнює отця-місіонера, «славетного Йосифа Сухогурського — великого благочинця ближніх».
Цей розділ потребує доповнення. (квітень 2010) |
Цей розділ потребує доповнення. (квітень 2010) |
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.