Каменєва Ольга Давидівна

Ольга Давидівна Камєнєва (1883 — 11 вересня 1941) (уроджена Бронштейн) — російська більшовицька революціонерка і радянська політикеса родом з українських євреїв, сестра Лева Троцького та перша дружина Лева Каменєва.

Каменєва Ольга Давидівна
Народилася	1883
Померла	11 вересня 1941(1941-09-11)[1] Орел, РРФСР, СРСР
Країна	Російська імперія  СРСР
Діяльність	господиня літературного салону
Знання мов	французька[2]
Членство	Союз радянських товариств дружби і культурного зв'язку із зарубіжними країнами
Партія	Російська соціал-демократична робітнича партія
Батько	David Bronsteind
Мати	Anna Bronsteind
Родичі	Семковський Семен Юлійович
Брати, сестри	Троцький Лев Давидович
У шлюбі з	Каменєв Лев Борисович
Діти	Каменєв Олександр Львовичd
Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Каменєва.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бронштейн.

Дитинство та революційна кар'єра (1883—1917)

Ольга Бронштейн народилася в Янівці, Херсонської губернії, Російська імперія (нині село Береславка Бобринецького району Кіровоградської області), невеличкому селі за 15 кілометрів від найближчого поштового відділення. Вона була однією з двох дочок заможного, але неграмотного фермера, Давида Леонтійовича Бронштейна (або Бронстейна, 1847—1922), єврейського колоніста, та Ганни Львівни (кродженої Животовської) (1850—1910). Хоча родина була з єврейського роду, вони не були релігійними, а мови, якими розмовляли вдома, були російська та українська, а не їдиш.^[3]

Ольга Бронштейн приєдналася до Російської соціал-демократичної демократичної партії в 1902 році й незабаром вийшла заміж за Лева Каменева, товариша-марксиста-революціонера. У 1908 році, після звільнення Лева Каменєва з в'язниці, він з дружиною виїхав з Російської імперії до Женеви, а потім до Парижа, де Лев став одним із двох заступників Володимира Леніна. Пара допомогла Леніну редагувати головний більшовицький журнал «Пролетарій». У січні 1914 року Каменєви переїхали до Петербурга, щоб Лев міг безпосередньо контролювати легальну газети більшовиків «Правда» та партійну фракцію у Державній Думі.

Театр та жіноча секція КПРС (1918—1920)

На початку 1918 року, після Жовтневої революції 1917 року, Ольга Каменєва почала працювати у театральному відділі Народного комісаріату освіти. Працюючи з театральним режисером і теоретиком Всеволодом Меєргольдом, вона намагалася радикалізувати російські театри, ефективно націоналізуючи їх під контролем більшовиків. Однак у травні 1919 року Меєргольд захворів на туберкульоз і йому довелося виїхати на південь. За його відсутності голова комісаріату Анатолій Луначарський заручився дозволом Леніна на перегляд урядової політики на користь більш традиційних театрів і звільнив Каменєву вже наступного місяця.^[4]

З часу створення організації в жовтні 1919 року Ольга Каменєва була членкинею ради директорів Жіночої секції Російської комуністичної партії.^[5] У 1920 році вона підтримала думку наркома охорони здоров'я Миколи Семашка про те, що контрацепція є «безперечно шкідливою», тому її не слід застосовувати.^[6]

Управління радянськими контактами із Заходом (1921—1928)

У період з 1921 по 1923 роки Ольга Каменєва була провідним членом Центральної комісії з боротьби з наслідками голоду^[7] і курувала пропагандистську кампанію проти Американської адміністрації допомоги (АРА) за Герберта Гувера в радянській пресі. У період з 1923 по 1925 роки вона була головою Комісії з питань закордонної допомоги, радянської урядової комісії, яка регулювала, а потім ліквідувала інші західні благодійні організації в Радянському Союзі.^[8]

З 1926 по 1928 роки Каменєва обіймала посаду голови Товариства культурних зв'язків СРСР із зарубіжними країнами («Вокс», Всесоюзне Общество Культурной Связи з Заграницей)^[9]. На цій посаді вона вітала багатьох видатних західних відвідувачів Радянського Союзу, наприклад, Ле Корбюзьє^[10] та Теодора Драйзера, а також представляла Радянський Союз на урочистостях у Відні, вшановуючи 100-річчя смерті Людвіга ван Бетховена в березні-квітні 1927 року.^[11] Протягом 1920-х років вона також керувала провідним літературним салоном у Москві.^[12]

На початку 1920-х років родинне життя Каменєвої почало руйнуватися, починаючи з прославленої справи Лева Каменєва з британською скульпторкою Клер Шерідан у 1920 році.^[13] Наприкінці 1920-х років він залишив Ольгу Каменеву, пішовши до Тетяни Глібової^[14] з якою мав сина Володимира Глібова (1929—1994).^[15]

Лідія Сейфулліна та Ольга Каменєва, світлина 1927 року

Втрата влади та страта (1928—1941)

Ольга Каменєва швидко втратила свій вплив після поразки Каменєва та Троцького на з'їзді Комуністичної партії у грудні 1927 року. 27 липня 1935 року Спеціальна колегія НКВС заборонила їй виїжджати з Москви та Ленінграда на 5 років у зв'язку із справою Кремля.^[16] Після показового судового процесу і страти Лева Каменєва 25 серпня 1936 року її заарештували та ув'язнили. Її молодший син Юрій Львович Каменєв був страчений 30 січня 1938 року в 17-річному віці. Її старший син, офіцер ВПС Олександр Львович Каменєв, був страчений 15 липня 1939 року в 33-річному віці. На її знаменитого брата Лева Троцького був здійснений напад у Мехіко 20 серпня 1940 року, де він помер наступного дня.

У 1941 році вона перебувала в Орловській тюрмі. Ольгу Каменєву розстріляли 11 вересня 1941 року в Медведівському лісі за межами міста Орла разом із Християном Раковським, Марією Спиридоновою та 160 іншими видатними політв'язнями під час різанини в Медведівському лісі.^[17] Ця страта була однією з багатьох масових вбивств ув'язнених НКВС, здійснених під час німецько-радянської війни у 1941 році.

Примітки

1. https://pantheon.world/profile/person/Olga_Kameneva
2. Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.

   d:Track:Q47757534d:Track:Q2826570
3. Trotsky, Leon; My Life, Charles Schribner's Sons, New York (1930) Chapter 1
4. Leach, Robert and Borovsky, Victor; A History of Russian Theatre, Cambridge University Press, (1999), pg. 303,
5. Wood, Elizabeth A.; The Baba and the Comrade: Gender and Politics in Revolutionary Russia, Indiana University Press, (1997), pg. 80-81, ISBN 0-253-21430-0
6. Wood, Elizabeth A.; op. cit, p. 110
7. Debs, Eugene V.; Gentle Rebel: Letters of Eugene V. Debs, edited by J. Robert Constantine, University of Illinois, (1995), pg. 223—224, ISBN 0-252-06324-4
8. Trott, Margaret A.; Passing through the Eye of the Needle: American Philanthropy and Soviet Medical Research in the 1920s in Rockefeller Philanthropy and Modern Biomedicine: International Initiatives from World War to the Cold War, Bloomington, IN, Indiana University Press, (2002), pg. 148, ISBN 0-253-34151-5
9. Harper, Samuel N.; The Russia I Believe In: The Memoirs of Samuel N. Harper 1902 to 1941, Chicago, University of Chicago Press, (1945), p. 143.
10. Cohen, Jean-Luis; Le Corbusier and the Mystique of the USSR, Princeton, Princeton University Press, (1992), pp. 41-43, 54, 117, quoted in Alice T. Friedman, Glamour a MoMo: Women's Roles in the Modern Movement in Back from Utopia: The Challenge of the Modern Movement, Uitgeverij 010 Publishers, (2002), pg. 321, ISBN 90-6450-483-0
11. Nelson, Amy Music for the Revolution: Musicians and Power in Early Soviet Russia, Pennsylvania State University Press, (2004), pg. 193. ISBN 0-271-02369-4 Also see Kameneva's article «Beethoven als Erzieher in Sowjetrussland» in Neue Freie Press, March 29, 1927.
12. Fitzpatrick, Sheila; Education and Social Mobility in the Soviet Union 1921—1934, Cambridge University Press, (1979), pg. 83. ISBN 0-521-89423-9
13. Kehoe, Elisabeth; The Titled Americans: Three American Sisters and the English Aristocratic World Into Which They Married, Atlantic Monthly Press, (2004) pg.325. ISBN 0-87113-924-3
14. Conquest, Robert; The Great Terror: A Reassessment, New York, Oxford University Press, (1990), pg. 76. ISBN 0-19-505580-2 and ISBN 0-19-507132-8 (pbk)
15. Parrish, Michael; The Lesser Terror: Soviet State Security, 1939—1953, Westport, CT, Praeger Publishers, (1996), pg. 69. ISBN 0-275-95113-8
16. Conquest, Robert, op. cit., pg. 78.
17. Parrish, Michael; The Lesser Terror: Soviet State Security, 1939—1953; Chapter 3 The Orel Massacres, the Killings of Senior Military Officers [Архівовано 4 серпня 2020 у Wayback Machine.]; p.69;Greenwood Publishing Group, 1996