Кадан Микита Вікторович

Микита (Нікіта) Кадан (нар. 26 листопада 1982(19821126), Київ) — український художник, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка 2022 року. Працює, використовуючи різні медіа, зокрема інсталяцію, скульптуру, живопис, колаж. Представляв Україну на Венеційській бієнале, Стамбульській бієнале в 2015 році, Бієнале сучасного мистецтва в Пусані (2018), Монтевідео Бієнале (2023) .

Микита Кадан
|Премії=
Народження	26 листопада 1982(1982-11-26) (42 роки) Київ
Країна	Україна
Жанр	скульптура, інсталяція, графіка
Навчання	Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури
Діяльність	художник, художник інсталяцій, графік
Роки творчості	2004 - до сьогодні
Роботи в колекції	M HKA - Museum van Hedendaagse Kunst Antwerpend
Сайт	nikitakadan.com
Кадан Микита Вікторович у Вікісховищі

Життєпис

2007 р. закінчив Національну академію образотворчого мистецтва та архітектури, відділення монументального живопису. Навчався у майстерні монументального мистецтва під керівництвом Миколи Стороженка. Живе та працює в Києві.

Учасник творчого гурту Р. Е.П.(Революційний Експериментальний Простір), який виник під час української Помаранчевої революції у Києві 2004 року. До його складу входять художники Ксенія Гнилицька, Жанна Кадирова, Володимир Кузнецов, Лада Наконечна, Леся Хоменко. До 2006 року у гурт також входили Анатолій Бєлов, Борис Кашапов, Ярослав Коломійчук, Артур Бєлозьоров, Олександр Сємьонов, Олександра Сулименко, Кирило Гриньов, Саша Макарська, Володимир Щербак, Аліна Якубенко та ін.^[1]

З 2008 року учасник кураторської групи Худрада разом із Євгенією Бєлорусець, Ладою Наконечною, Олександром Бурлакою, Лесею Хоменко, Катериною Бадяновою та ін.

З 2016 року — член редакційної групи онлайн-видання мистецької та соціальної критики Prostory.

У 2019 році був куратором серії виставок «Жести ставлення» у Кмитівському художньому музеї ім Й. Д. Буханчука

Вибрані персональні виставки:

• «Проект руїн», Музей MUMOK, Відень (2019);
• «Одержимий може свідчити у суді», Музей M HKA, Антверпен (2018);
• «(Не)означені», Центр міської історії Центральної та Східної Європи, Львів (2017);
• «Кістки перемішались», Galeria Arsenal, Білосток (2016);
• «Межі відповідальності», Waterside Contemporary, Лондон (2015);
• «Кожен хоче жити біля моря», Viafarini DOCVA, Мілан (2014);
• «Витирати та заклеювати», Transit Gallery, Мехелен (2013);
• «Корекції», Центр сучасного мистецтва Zamek Ujazdowski, Варшава (2012);
• «Несезон», Мала галерея Мистецького Арсеналу, Київ (2011);
• «Процедурна кімната», Галерея на Інститутській, Київ (2010).

Вибрані групові виставки:

• «Почуття — Мистецтво та Емоції», Pinakothek der Moderne, Мюнхен (2020);
• «Ніколи знову. Мистецтво та антифашистська боротьба у 20 and 21 століттях», Музей Сучасного Мистецтва, Варшава (2019);
• Divided We Stand — the 9th Busan Biennale, Музей сучасного мистецтва, Пусан (2018);
• Природничі історії. Сліди політичного, MUMOK (Музей Сучасного Мистецтва Фундації Людвіга), Відень (2017);
• «Провина» PinchukArtCentre, Київ (2016);
• SALTWATER: Теорія форм думки, 14 Стамбульська Бієнале, Istanbul Museum of Modern Art, Стамбул (2015);
• Р. Е.П. — про метод, 10 років, Galeria Labirynt, Люблін / Національний художній музей, Тбілісі / Contemporary Art Space, Батумі (2014);
• RENDEZ-VOUS 13, в рамках Ліонської бієнале, Institut d'art contemporain, Ліон (2013);
• Найкращі часи, найгірші часи — Відродження та апокаліпсис у сучасному мистецтві, Перша київська бієнале ARSENALE 2012, Мистецький Арсенал, Київ (2012);
• Трудова виставка, Центр візуальної культури НаУКМА, Київ (2011);
• ЯКЩО. Українське мистецтво на зламі, Музей PERMM, Перм (2010);
• Погляди, Центр сучасного мистецтва при НаУКМА, Київ (2009);
• Generations UsA, PinchukArtCentre, Київ (2008);
• Революційний Експериментальний Простір, Центр сучасного мистецтва при НаУКМА, Київ (2004).

Роботи знаходяться у колекціях Мюнхенської Пінакотеки (Pinakothek der Moderne), Музею сучасного мистецтва M HKA в Антверпені, Музею сучасного мистецтва MUMOK у Відні, Національного Художнього Музею у Києві, у Kontakt Collection (Відень) та The Art Collection Telekom (Бонн).

Отримав Першу премію PinchukArtCentre у 2011, Спеціальну премію Future Generation Art Prize у 2014,  Премію імені Казимира Малевича у 2016, був номінований на премію Тараса Шевченка у 2020.

Творчість Кадана знаменує собою помітну зміну у мистецтві України початку нового століття. Розпочавши свою творчу діяльність на хвилі підйому громадянської активності під час Помаранчевої Революції у 2004 участю у проєкті «Революційний Експериментальний Простір», Кадан став одним із засновників однойменної мистецької групи та у подальшій творчості розгорнув закладені принципи, які широко пропагував у виступах, інтернет-виданнях і друкованих публікаціях. На відміну від попередньої генерації митців, здебільшого орієнтованої на естетизацію підсвідомого, творчість Кадана апелює до свідомої позиції громадянина у суспільстві й провокує до активних дій. Сутність його творів має соціально-критичне спрямування, здебільшого акцентуючись на негативних явищах, часом присвячена переосмисленню минулого країни, часом безпосередньо втручається у перебіг життєвих подій (на вулиці, у метро, в музеї, в залі судового засідання тощо), тим самим розглядаючи роль художника не як естета й споглядальника, а як ініціатора суспільно-корисних перетворень у різних галузях.^[2]

Ряд робіт Микити Кадана створено у співавторстві: з архітектором Олександром Бурлакою, соціологинею Анастасією Рябчук, художниками Ладою Наконечною та Юрієм Лейдерманом.

Нагороди

• 2014, Спеціальна премія Future Generation Art Prize^[3]
• 2011, Перша премія, PinchukArtCentre Prize^[3]
• 2016, Премія імені Казимира Малевича^[4]
• 2022, Національна премія України імені Тараса Шевченка за персональну виставку «Камінь б’є камінь»^[5].

Примітки

1. Микита Кадан. Р. Е. П. Український Ермітаж //Центр Сучасного Мистецтва. К.:2005
2. О. Голуб .Соціальна жестикуляція мистецтва// День, № 17, 31 січня 2008
3. CV_ua : НІКІТА КАДАН/ NIKITA KADAN. nikitakadan.com (англ.). Архів оригіналу за 28 вересня 2018. Процитовано 28 вересня 2018.
4. Премія Малевича. Instytut Polski w Kijowie (укр.). Архів оригіналу за 11 березня 2022. Процитовано 12 грудня 2020.
5. Указ президента України №118/2022. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua) . Архів оригіналу за 10 березня 2022. Процитовано 9 березня 2022.

Джерела

• Микита Кадан. Вчора, сьогодні, сьогодні// К.: Видавництво ТОВ «Арт-книга», 2015, ISBN 978-617-7242-14-6
• Nikita Kadan. Project of ruins. Видано Музеєм сучасного мистецтва Фундації Людвіга у Відні (Museum moderner Kunst Stiftung Ludwig Wien), 2019 ISBN: (mumok): 978-3-902947-70-3; ISBN (publisher): 978-3-96098-640-9.
• NIKITA KADAN. KOŚCI SIĘ PRZEMIESZAŁY, Каталог виставки, видано Галереєю Арсенал, Білосток, 2016 ISBN 978-83-89778-44-4.
• Ґумбрехт Г. Невидимі образи історії [Електронний ресурс] / Г. Ґумбрехт, Д. Франциско, М. Мінаков // Prostory. — 2017. — Режим доступу до ресурсу: https://prostory.net.ua/ua/krytyka/290-nevydymi-obrazy-istorii.
• Герман Л. Сірі ландшафти чорної пам'яті [Електронний ресурс] / Лізавета Герман // LB.ua. — 2017. — Режим доступу до ресурсу: https://lb.ua/culture/2017/12/05/383894_siri_landshafti_chornoi_pamyati.html.
• New Museum of Contemporary Art (New York, N.Y.), Younger than Jesus artist directory: the essential handbook to a new generation of artists. Phaidon, 2009.
• Енциклопедія сучасної України, Кадан Микита Вікторович. [Архівовано 29 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
• Олеся Островська-Люта. Велика несподіванка/Great surprise, Національний Художній музей — Фонд «Розвиток України», Київ, 2010
• Олена Голуб. Тоталітарна кулінарія (виставка М. Кадана). ДЕНЬ. 4 березня 2004 4.03.2004

Посилання

• Біографія на персональному сайті художника [Архівовано 13 червня 2015 у Wayback Machine.]
• М. Кадан на сайті PinchukArtCentre [Архівовано 12 червня 2015 у Wayback Machine.]
• Інтерв'ю Микити Кадана. The Kyiv Review. [Архівовано 22 квітня 2020 у Wayback Machine.]
• «Мы приходим к непререкаемой фактичности ямы с костями». Розмова Микити Кадана з поеткою Галиною Римбу
• Prostory [Архівовано 30 вересня 2020 у Wayback Machine.]
• lb.ua [Архівовано 16 листопада 2021 у Wayback Machine.]
• Map Magazine