Київський військовий округ було створено 6 липня1862 року в ході військової реформи як військово-адміністративну одиницю зі штабом у Києві. Округ створювався з метою децентралізації та вдосконалення військового управління в Російській імперії. Командувач округом керував оперативними, стройовими та господарськими справами військових з'єднань і частин округу та підвідомчих йому установ. Штаб округу займався підготовкою до мобілізації, передислокацією військ у випадку війни, відав їх розташуванням у мирний час, стройовою та бойовою підготовкою військ, збором даних про ймовірного противника в прикордонній смузі, кадровими питаннями, опікувався артилерійським, інженерним, інтендантським, санітарним та ветеринарним забезпеченням військ, забезпечував військове судочинство.
Дніпро розділяв округ на 2 частини— східну і західну. Південна частина західної половини КВО включала ділянку південно-західного театру воєнних дій на прикордонні з Австро-Угорською імперією. Східна половина військового округу, де ведення бойових дій не планувалося, разом із задніпровськими губерніями ця територія була базою всієї західної прикордонної смуги. На 15 серпня1896 на території округу дислокувалося 166 батальйонів, 73 ескадрони, 48 сотень, 434 одиниці техніки, 24 комендатури, 2 шпиталі, 5 лазаретів тощо. Територію КВО перетинали залізниці: Київ—Козятин (нині місто Вінницької області)— Здолбунів—Ковель; Київ—Сарни—Ковель—Брест-Литовськ (нині м. Брест, Білорусь); шосейна дорога— Київ—Житомир—Рівне—Брест-Литовськ з короткими відгалуженнями в р-ні Рівного і Луцька в напрямку кордону. Київський військовий округ розділявся також на 3 прикордонні райони— Північний, Південний і Придніпровський.
У 1907 із складу Київського військового округу до Варшавського військового округу відійшов Володимир-Волинський повіт разом з повітовим містом і Ковельський повіт Волинської губернії.
Округ охоплював територію 6018 квадратних миль з населенням 23,2млн чоловік.
З початком Першої світової війни перейменований на Київський військовий округ на театрі військових дій. Станом на 1914 в КВО дислокувалися такі частини (не всі з них розташовувалися на території сучасної України):
21-й АК (штаб— Київ): 33 пд (штаб— Київ; 129, 130, 131, 132 пп, 33 абр), 44 пд (на території сучасної України дислокувалися тільки 175, 176 пп, 44 абр), 21 мадн, 4 тадн, 14 сб, 5 пб
У ході мобілізації на основі Київського військового округу було сформовано 3-тю та 8-му російські армії. Сам округ упродовж війни був районом зосередження тилових резервних частин Південно-Західного фронту.
Влітку 1917 року основу військ Київського військового округу (близько 400 тисяч осіб) становили запасні частини, формування ополченців, військові навчальні заклади тощо. Командувачами округом у 1917 році були генерал М.Тодорович та полковникКостянтин Оберучев.
Колона танків Т-37А на маневрах військ Київського військового округа. 1937Висадка першого масового повітряного десанту на навчаннях Київського військового округу. Вересень 1935
Після Лютневої революції 1917 КВО став центром розгортання українського військового руху. Наприкінці червня 1917 року загальна чисельність українізованих частин округу становила понад 50 тисяч військовослужбовців.
Згодом Київський військовий округ було відтворено. За наказом народного комісару військових справ Української РСРМ.Подвойського від 12 березня 1919 року були утворені Київський, Харківський, пізніше Одеський округи. Київський включав територію Київської, Чернігівської, пізніше Подільської, Волинської губерній, управління перебувало в Києві. У серпні 1919 року Київський військовий округ Збройних сил Української СРР припинив своє існування у зв'язку з взяттям Києва військами генерала Денікіна та прийняттям 1 червня 1919 року Всеросійським ЦВКдекрету щодо об'єднання збройних сил радянських республік.
З початком Німецько-радянської війни, на базі КОВО створено Південно-Західний фронт, війська якого здійснювали оборону України та Києва. 10 вересня 1941 року управління округу було розформоване, оскільки територія округу була окупована німецькими військами. 15 жовтня 1943 року, після звільнення території, КВО був відновлений і активно задіяний у мобілізації українського населення до Червоної армії. Надалі територія Київського військового округу постійно змінювалась.
Після розпаду СРСР війська КВО стали основою для формування Збройних сил України. У ході військової реформи Київський військовий округ 1 листопада1992 року було ліквідовано. На базі управління було сформовано центральний апарат Міністерства оборони України.[1] Війська округу увійшли до складу Територіального управління «Північ», сформованого на базі управління 1-го армійського корпусу (1-ї армії, м. Чернігів).
Всього в 1990р. в окрузі знаходилось приблизно 150 тис. військовослужбовців, 1,5 тис. танків, 1,5 тис. бойових броньованих машин, 700 гармат, мінометів і РСЗВ, 100 бойових і транспортних гелікоптерів[2].
Штаб округу— Київ
З'єднання й частини окружного підпорядкування
368-й окремий батальйон охорони та забезпечення, Київ
На 19 листопада 1990р. у з'єднаннях і на базах зберігання армії були 763 танка (в тому числі 381 Т-64, а решта— типу Т-54/55), 617 БМП і БТР, 324 гармати, міномети й РСЗВ. Крім того, армія мала у своєму розпорядженні 12 бойових і 11 транспортних гелікоптерів[3]
На 19 листопада 1990 року з урахуванням техніки, що прибула до цього часу зі складу 93-ї гвардійської мотострілецької дивізії, армія мала у своєму розпорядженні 462 танки (всі— типу Т-64), 228 БМП і БТР, 218 гармат, мінометів і РСЗВ, а також 5 транспортних гелікоптерів[5].
Командувачами називалися з 26 листопада1920, до цього— окружні військові комісари. 7 лютого 1919 наказом №18 Наркомвоєна України київським окружним військовим комісаром призначений С.К.Малецький, а його помічником— Іван Дубовий. 15 лютого 1919 обидва отримують нові призначення. На посаду київського окружного комісара вступає М.С.Богданов, помічником окрвоєнкома призначається В.В.Янушевський
Россия. Генштаб. Киевский военный округ. К., 1896;
Столетие военного министерства. Исторический очерк, 1802—1902, т. 1. СПб., 1902;
Военная энциклопедия, т. 12. СПб., 1913; Зайончковский П.А.Самодержавие и русская армия на рубеже XIX—XX столетий. М., 1973.
Київ. Історична енциклопедія. 1917—2000рр.
Киевский Краснознамённый. История Краснознамённого Киевского военного округа. 1919—1972/ БуйскихБ.Н., АнтоненкоА.И., ВовкВ.В. и др.— Москва: Воениздат, 1974.— 432с.(рос.)
Киевский Краснознамённый. Очерк истории Краснознаменного Киевского военного округа (1919-1979)/ СеребряковГ.И., БуйскихБ.Н., ВовкВ.В., ВолковИ.В. и др.— Москва: Воениздат, 1979.— 414с.— 75000прим.(рос.)
Російська імперія
Радянський Союз
Україна
Російська імператорська армія
Радянська армія
Сухопутні війська України
(1968)
.jpg)
