Loading AI tools
історична повість Івана Франка З Вікіпедії, вільної енциклопедії
«Заха́р Бе́ркут» (повна назва «Захар Беркут. Образ громадського життя Карпатської Русі в XIII столітті») — історична повість[lower-alpha 1] письменника Івана Франка у жанрі історичного епосу про боротьбу у XIII столітті українського карпатського племені проти нашестя монголів.
.jpg) Палітурка 1-го видання | |
| Автор | Іван Франко |
|---|---|
| Мова | українська-стародавня |
| Жанр | історична повість |
| Укр. видавництво | Друкарня Товариства ім. Шевченка |
| Видано | 1883 |
| Сторінок | 184 стор. |
| |
Повість написано за півтора місяця з 1 жовтня до 15 листопада 1882 року на конкурс, оголошений львівським часописом «Зоря». Вперше видано у цьому ж часописі у журнальному форматі у 9 номерах за 1883 рік[1][2].
Повість «Захар Беркут» вважається однією з найуспішніших повістей в українській літературі: за понад 135 років з часу написання повісті, в оригіналі українською її перевидали вже сотні разів загальним накладом понад 5 млн примірників. Крім того, повість є одним із найвідоміших представників української літератури за кордоном: перший переклад іноземною мовою з'явився 1889 року вже через 7 років після друку оригіналу й опісля книгу було перекладено вже повністю приблизно на 20 мов[⇨].
.JPG)
Повість відкривається роздумами про те, які зубожілі та боязкі стали люди. А все через те, що вони не розуміють, яку силу дає єдність народу. Стара жінка згадує легенду про Захара Беркута, котрий у давнину згуртував людей проти монгольських загарбників і здобув перемогу. Основні події відбуваються 1241 року як розгорнутий опис тієї легенди.
Боярин Тугар Вовк прибуває з донькою Мирославою в Тухольщину на краю Карпат, де князь Данило подарував йому землі. Тугар влаштовує полювання на ведмедів зі своїми дружинниками. Максим, син місцевого старійшини Захара Беркута, приєднується до полювання й очолює групу мисливців. З ним вирушає і боярська дочка Мирослава, та під нею провалюється стара кладка, і дівчина падає у ведмеже лігво. Ведмедиця ледве не вбиває її, та Мирославу рятує Максим. Тугар, однак, не поспішає із вдячністю, бо невдоволений, що тухлянці не визнають його влади. Мирослава закохується в Максима, та Тугар категорично проти їхніх стосунків. Закохані, проте, таємно зустрічаються.
Боярин намагається відібрати майно тухольців і узурпувати владу, посилаючись на указ Данила. Та тухольці відповідають, що земля належить її жителям і більш нікому, а всі питання вони вирішують на загальній раді. Тугар неохоче погоджується прибути на раду. Під час ради боярин перелічує свої військові заслуги, але проти нього свідчить Митька Вояка, що служив у війську Тугара. Він розповідає, що Тугар перейшов на бік монголів ще під час битви на Калці. Тугар убиває Митька, і громада проганяє вбивцю. Залишивши загін воїнів охороняти свій дім, боярин із Мирославою їде до монголів.
Згодом Тугар Вовк супроводжує десятитисячне монгольське військо під командуванням Бурунди-бегадира, яке вирушило на тухольський перевал. Хоча з одного боку перевалу монголів вдається зупинити, вони прориваються з іншого. Максим командує обороною, проте монголи долають її, вбиваючи захисників, а Максима за наказом Тугара беруть у полон.
Тухольці збираються на раду, де їхні думки розділяться: частина бажає атакувати монголів, частина ж вважає, що краще здатися. Мирослава тікає від батька й прибуває на раду з попередженням про наближення другої хвилі монголів. Захару вона розповідає, що Максим живий, а не загиблий, як вважають. Також вона вчить тухольців як організувати оборону: зробити укріплення та бойові машини. Тим часом Тугар намагається переманити Максима на свій бік, обіцяє винагороду, якщо той приєднається до монголів і проведе їх через Карпати на захід. Мирослава повертається до батька та розповідає Максимові як тухольці облаштовують оборону.
Тугар прибуває до Захара як посол Бурунди й пропонує здатися, обіцяючи не вбивати більш нікого. Отримавши відмову, він їде до монголів, але вже задумується, що ті його вб'ють, коли боярин перестане бути їм корисний. За порадою Захара тухольці повалюють священну скелю, щоби перекрити річку. Долину села, у якій перебувають монголи, починає затоплювати. Бурунда пропонує обміняти життя Максима на свободу, але йому відмовляють. Тоді він замахується, щоб убити полоненого, але Тугар Вовк відрубує йому руку, рятуючи Максима.
Тугар Вовк, Бурунда та десятитисячне військо монголів гинуть під потоком води, а Максиму з Мирославою вдається врятуватися. Відчуваючи, що помирає, Захар Беркут виголошує пророчі слова: громадську єдність, завдяки якій було здобуто перемогу, буде втрачено, — лихі часи настануть для народу, але з часом вона відродиться, і настануть щасливі часи відновлення. Сказавши промову, Захар помирає щасливим.
У кінці твору автор риторично запитує, чи не настала та щаслива доба, про яку, помираючи, говорив старий Захар Беркут.
.JPG)
В основі сюжету лежать деякі народні перекази про потоплення татар і про те, що на місці теперішньої Тухлі було гниле («тухле») озеро (від нього, за народною етимологією, походить назва села), в якому нічого не жило; і навіть про самого Захара Беркута.[3] На цьому легендарному матеріалі, автор розвиває думку про перевагу народовладдя над феодалізмом. Повість «Захар Беркут» на прикладі Тухольщини описує справедливий республіканський устрій[4] громад Карпатської Русі, що протиставляється свавільній князівській владі. «Провідним мотивом її є народницький постулят, що мовляв, народ, селянство, переможе своїм громадським ладом і дружністю»[5].
Омелян Партицький критикував книжку за невідповідність історії Русі та ідеалізацію громад:
«Історія республік Новгородської, Псковської й інших доказує власне противні результати, а іменно, що в часах злиденних належить лучитися під одну хоругов, а не дробитися на атоми. Я знаю історію громад старинних і знаю їхню роботу. Не добро загалу, а егоїзм, крайній егоїзм руководив такими організмами: спори за межі, сіножаті, ба, навіть про одинокі деревця, студні і т. д.»[5].
Борис Грінченко критикував повість за ідеалізацію громад:
«і ідеальне життя тухольської громади в федераційній спілці з іншими громадами».
і за образ Захара Беркута:
«і цей Захар Беркут, що говорить то як классичний герой, то як старозавітний пророк, то як соціяліст XX віку в дусі того „громадівства“, чи „громадства“ (він навіть слово це вживає), яке популярізувала в нас „Громада“ Драгоманова»;
та Мирослави:
«і ця надзвичайна Мирослава, що „ніколи не переставала бути женщиною: ніжною, доброю, з живим чутям і скромним стидливим лицем“, а тим часом боролася не тільки з ведмедями, але й з татарським військом, бо була в тухольців за військового інженера, керуючи їх нападами на татар та навчаючи їх робити машини до стріляння, у справі ж свого кохання поводилася так, як на думку Івана Франка повинна поводитися жінка в ХХ-му віці».
Проте, Грінченко відмічав і позитивні риси твору. Він хвалив захопливий драматичний сюжет твору, детальний опис місцевості та загибелі татар, «історично неправдивий, але сімпатичний проповідь кращого громадського ладу»[6].
.jpeg)
Вперше надруковано в журналі «Зоря» у 1883 році у № 7-15[1][lower-alpha 2]. Після журнального друку у тому ж 1883 році повість вийшла окремою книгою у Львові у «Друкарні Товариства ім. Шевченка»: твір було опубліковано без суттєвих змін і відхилень від першодруку, проте в текст повісті внесено деякі мовноправописні поправки[1].
1902 року у Львові у цій же «Друкарні Товариства ім. Шевченка» накладом «Українсько-руської видавничої спілки» вийшло друге видання повісті з деякими мовноправописними поправками автора[1]. Усі наступні видання твору були передруками саме видання 1902 року.
{{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка) (1-ше вид., накладом редакції «Зоря»){{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка) (2-ге вид., накладом «Українсько-руської видавничої спілки»){{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка) Видання за підтримки Благодійної організації «Фонд родини Нечитайло»[12]Повість було перекладено низкою іноземних мов[13]. Більшість видань «Захара Беркута» іншими мовами виходили окремими книгами, хоча були й переклади, які виходили лише в часописах. Так, найпершим з усіх перекладів «Захара Беркута» був переклад польською, виконаний Марією Семашко й надрукований 33-ма частинами в газеті «Dziennik Łódzki», починаючи з 25 квітня (№ 94) й по 25 червня 1889 року (№ 140)[14][lower-alpha 3].
{{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка){{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка){{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка){{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка){{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка){{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка)
{{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка){{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка){{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка){{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка){{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка){{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка){{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка)
{{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка){{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка){{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка){{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка){{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка){{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка){{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка){{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка)
{{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка)
{{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка){{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка){{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка){{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка)
{{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка){{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка){{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка){{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка){{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка){{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка) ebook
За більш як 135 років з часу першого друку повісті «Захар Беркут», декілька відомих українських живописців створили малюнки на тему повісті. Найвідомішими ілюстраторами до «Захара Беркута» вважаються Іван Падалко (ЛіМ, видання 1928 та 1932 років), Валентин Литвиненко (Держлітвидав видання 1950, 1954, 1957 та 1960 років), Георгій Якутович (Дніпро видання 1974 року) та Іван Крислач (Каменяр видання 1986 року)[16][17].
{{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка)[18]{{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка){{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка)
{{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка)[20]{{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка)[21][22][23]Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
