Завірюхін Ігор Анатолійович
український військовик (1957-2015) З Вікіпедії, вільної енциклопедії
І́гор Анато́лійович Завірю́хін, позивний «Дід» (нар. 3 січня 1957 — 30 січня 2015, Рідкодуб, Донецька область) — радянський і український військовик, розвідник, інструктор Збройних сил України, майор у відставці, доброволець 25-го окремого мотопіхотного батальйону «Київська Русь» (до жовтня 2014 — 25-й батальйон територіальної оборони «Київська Русь»), загинув у бою у війні на сході України.
| Ігор Анатолійович Завірюхін | ||
|---|---|---|
 Майор | ||
 | ||
| Загальна інформація | ||
| Народження | 3 січня 1957 Запоріжжя | |
| Смерть | 30 січня 2015 (58 років) Рідкодуб, Донецька область (вибух міни) | |
| Псевдо | «Дід» | |
| Військова служба | ||
| Роки служби | 2014—2015 | |
| Приналежність | Україна | |
| Вид ЗС | Збройні сили | |
| Формування |  25-й ОМПБ «Київська Русь» | |
| Війни / битви | ||
| Нагороди та відзнаки | ||
| ||
Життєпис
Узагальнити
Перспектива
Після закінчення школи Ігор Завірюхін вступив до Рязанського командного військового училища. Брав участь у військових діях у Грузії, Афганістані, Закавказзі. 1991 року вийшов на пенсію. З 1980-х проживав у місті Бровари. Після виходу на пенсію займався приватним охоронно-детективним бізнесом, був директорам ТОВ «Альянс-Альфа». Після п'ятдесяти почав глибоко вивчати філософію та світові релігії.
За даними бойового побратима Іси Курмагамедова, у 1979 році вони разом із Ігорем Завірюхіним служили у радянській бригаді спецпризначення у Грузії.[1]
Зі слів доньки, Ігор Завірюхін працював в охоронній фірмі. Одночасно тренував молодь у Броварах і Великій Димерці, давав уроки з єдиноборств і тактики бою.[2]
З початком бойових дій на сході України їздив до зони АТО як волонтер, тренував бійців добровольчих батальйонів МВС, сам партизанив під Слов'янськом. Потім залишився на добровольчих засадах у 25-му батальйоні територіальної оборони Київської області «Київська Русь», як боєць та інструктор, навчав молодих розвідників. Офіційно зарахований до 25-го батальйону у вересні 2014 року на посаду офіцера по зв'язках з громадськістю.[3]
Загибель
У грудні 2014 року Ігоря та його бойових товаришів відправили додому на ротацію, а вже в січні терміново викликали до зони проведення АТО на дебальцівський фронт. Їх відправили у Нікішине, де вони мали замінити бійців зі 128-ї бригади, але там вже були війська противника. Командування наказало відходити на Рідкодуб, але й там вже були бої. 30 січня 2015 року в одному з дворів Рідкодуба Ігор Завірюхін від вибуху міни був поранений осколком у голову та загинув на місці.[1][2][4] Тіло бійця вдалося вивезти з поля бою лише через місяць, після переговорів. Передача відбулася під Горлівкою. За умовами терористів, від української сторони був тільки один парламентар — ветеран-«афганець» Іса Курмагамедов.[3]
28 лютого 2015 року тіло загиблого Ігоря Завірюхіна привезли до Київської області. Цього дня з ним попрощались у Броварах і поховали у селі Велика Димерка.[2][5][6]
15 червня 2022 року на війні загинув його син Михайло Завірюхін[7].
Вшанування
25 грудня 2015 року указом Президента України посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня — «за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, високий професіоналізм, вірність військовій присязі».[8]
25 грудня 2015 року на честь загиблого бійця назвали вулицю Ігоря Завірюхіна у Броварах.[9]
Вшановується в меморіальному комплексі «Зала пам'яті», в щоденному ранковому церемоніалі 30 січня[10][11].
Примітки
Джерела
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.