Жлукто

Жлу́кто, також зільни́ця, зваря́льня, злу́кто, жлук — видовбана зі стовбура дерева чи із пня старовинна висока посудина, в якій золили (відбілювали) білизну, полотно. Бочка для зоління.

Жлукто. Диканський державний історико-краєзнавчий музей імені Д. М. Гармаша

Слово жлукто вважається запозиченим (очевидно, через посередництво білоруської) з балтійських мов: пор. лит. žlugtas («замочена білизна», «бочка для замочування білизни»)^[1].

Процес прання був тривалим, ретельним: спочатку білизну заливали гарячою водою, клали гарячий камінь для підтримки температури, додавали подрібнений попіл. Білизна відмокала. Потім жінки йшли на помости на озера, полоскали білизну і вивішували її на сонці. Так білизна ставала білою, як крейда^[2].

Див. також

• Діжка
• Балія

Примітки

1. Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін. — 572 с.
2. У Криму відкриють музей української їжі [Архівовано 28 липня 2012 у Wayback Machine.] Тетяна Авдашкова. Газета «День», № 125-126, 20 липня 2012

Посилання

• Жлукто [Архівовано 4 травня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 2, кн. 4 : Літери Ж — Й. — С. 445. — 1000 екз.
• Жлукто [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]