Дроговиж

Дроговиж — село в Україні, у Стрийському районі Львівської області. Населення становить 2372^[2] осіб. Орган місцевого самоврядування — Миколаївська міська рада. Біля села розташоване озеро Задорожнє, що є популярним місцем відпочинку.^[3]

село Дроговиж
Країна	Україна
Область	Львівська область
Район	Стрийський район
Тер. громада	Миколаївська міська громада
Код КАТОТТГ	UA46100110080017258
Облікова картка	с. Дроговиж
Основні дані
Засноване	1356
Населення	▼2372
Площа	2,541 км²
Густота населення	827,63 осіб/км²
Поштовий індекс	81632[1]
Телефонний код	+380 3241
Географічні дані
Географічні координати	49°31′18″ пн. ш. 23°56′40″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	271 м
Відстань до обласного центру	32 км
Відстань до районного центру	32 км
Місцева влада
Адреса ради	81600, Львівська обл., Стрийський р-н, м. Миколаїв
Карта
Дроговиж
Дроговиж
Мапа
Дроговиж у Вікісховищі

Назва

Давня назва Дроговижа походить, напевне, від «дороги вижу», 3 валів городища, як і з замку Тарла добре видно дороги аж до Карпат.

Історія

Історія села Дроговиж сягає своїми коріннями у сиву давнину. Підтвердженням цього є відкрите у 1975 році під час робіт Львівської археологічної експедиції Інституту суспільних наук палеолітичне поселення на території села . Комплексний аналіз матеріалів знайдених на території даного об'єкта відніс даний пункт до тимчасових мисливських таборів доби пізнього палеоліту .

Проте перші документальні відомості про село Дроговиж відносяться до другої половини XIV століття. В даний період у королівському селі Дроговиже був замок, який сторожив кордон Жидачівського князівства. Замок цей було закладено на краю Стружної гори, звідки було видно дністровські переправи і шляхи. З XIX століття вважалося, що назва замку Друга вежа дала назву і селу, що виникло біля його підніжжя — Дроговиже. Але це скоріше не зовсім так.

У грамоті короля Казимира III від 17 червня 1356 року, якою було надане магдебурзьке право місту Львову, серед свідків — шляхтичів Руської землі на першому місці стоїть Волчок (Волчконе^[4]) з Дроговижа гербу Корчак, який належав до впливового галицького боярства, що в ході війни 1349—1353 рр. зрадило Любарта Гедиміновича і перейшло на сторону польського короля Казимира III.

Під час військових подій 1353, 1366 чи скоріше весною на початку літа 1377 року, Дроговиже було здобуте військом Любарта і зруйноване. Дроговиж, який до цього був, напевне, адміністративним центром і містом, (про що свідчать рештки городища на західному схилі Стружної гори поблизу Львівської дороги) занепав і на старому місці більше не відродився. Село з такою ж назвою виникло на нинішньому місці вже в часи Закліки Тарла (1465–1466 рр.) .

Десь близько 1465–1466 року Дроговиже як королівське село, стало центром однойменного староства, тобто було відроджено його адміністративний статус. Перші старости і державці дроговизькі були з родини Закліки Тарла: його син Анджей — підстолій львівський (1472–1508 рр.), другий син Станіслав — охмістр королеви (1508 по 1515-рр.). Павло Тарло, син Станіслава — львівський войський (1515–1553 рр.), Миколай Тарло, небіж (племінник) Павла — сандомирський хорунжий і королівський секретар, засновник міста Миколаєва (1553—1571 рр.), його дружина Ядвіга зі Жмігроду Тарлова, її зять Єжи Мнішек (1571 −1607 рр.).

Далі староством правили королівські підстарости. Найколоритнішою фігурою з них був Миколай Контський (1613—1622 рр.). З 1618 року староство вже не здавалось ні в оренду, ні в державлення. Старостами були познанський воєвода Ян Остроруг (1618 −1622 рр.), його син Миколай Остроруг — коронний підчаший, один з регіментарів польського війська, розбитого під Пилявцями у 1648 році (від козаків отримав прізвисько «латина» через її добре знання), (1622–1651 рр.), наступний — сини Миколай (†1659),^[5] Анджей (1659—1665 рр.), гусарський полковник і роздільський дідич Міхал Ф. Жевуський (бл.1670 — 1687 рр.), його син — гетьман великий коронний Станіслав Матеуш (1687—1728 рр.), племінник гетьмана — подільський воєвода Міхал Юзеф Миколай Жевуський (1728—1769 рр.) та син гетьмана Вацлав Петро (1769—1772 рр.). (дивіться Жевуські)

Тарли жили постійно в Дроговижі; старости ж, будучи значними політичними діячами, лиш користалися доходами і бували тут дуже рідко, фактично довіряючи управління підстаростам. Серед них був служебник Остророгів Федір Чижинський — батько Степана Чижинського, московитського дипломата й культурного діяча.

У Дроговижі працював Сиротинець [Архівовано 30 вересня 2018 у Wayback Machine.]. Приїзд Цісаря Фра́нца Йо́сифа I у вересні 1880 року до цього закладу [Архівовано 30 вересня 2018 у Wayback Machine.] зображено на картині польського художника Олександра Рачинського (Alexander Raczyński) [1].

10 березня 1968 року опергрупою УКГБ виявлено та заарештовано повстанця Верещинського Степана, який 950 року пішов в глибоке підпілля, облаштував криївку в господарстві односельчанки Синишин Софії, в якій переховувався до дня затримання^[6].

Населення

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[7]:

Мова	Кількість	Відсоток
українська	2089	99.33%
російська	9	0.43%
польська	2	0.09%
білоруська	1	0.05%
угорська	1	0.05%
інші/не вказали	1	0.05%
Усього	2103	100%

Дроговизька ікона Пресвятої Богородиці

Ікону Дроговизької Матері Божої дослідники датують XVII—XVIII ст. Вона є однією з пам'яток західноукраїнського іконопису — «твір високого письма», як зазначено у парафіяльній книзі церкви в селі Дроговиж. Перші документальні відомості про ікону належать до 1834 року. Ікона була коронована, зодягнена в шати, однак, коли відбулося визначення її як чудотворної — невідомо. Так саме невідомо й те, коли ікону наділено відпустом. Він відбувається щороку на свято Успіння Пресвятої Богородиці. У 2004–2005 роках ікону відреставровано.

Відомі люди

• Борецький Мирон Іванович — український перекладач, науковець.
• Верещинський Степан — вояк УПА^[8].
• Січинський Денис Володимирович — видатний український композитор і хоровий диригент, перший професор музики у Галичині, музично-громадський діяч, педагог; працював капельмейстером оркестру при місцевому сирітському притулку.^[9]
• Сколоздра Володимир Іванович — український скульптор.
• Сколоздра Роман Володимирович (1941—1999) — український хімік.
• Володимир Янів — підхорунжий Армії Андерса, учасник Другої світової війни, брав участь у боях на теренах Італії, зокрема під Монте-Кассіно. Нагороджений хрестом Virtuti Militari 5 класу за порятунок 5 офіцерів, та 4 британськими відзнаками. 1982 року уряд УНР у вигнанні присвоїв йому звання майора^[10].