Лівія— північноафриканська країна, що займає частину пустелі Сахара та має вихід до Середземного моря. Загальна площа країни 1759540 км² (17-те місце у світі), з яких на суходіл припадає 1759540 км², а на поверхню внутрішніх вод— 0 км²[1]. Площа країни майже в 3 рази більша за площу України; трохи більша за Аляску.
Офіційна назва— Лівія (араб.دولة ليبيا,ليبيا). Назва країни походить від назви древнього берберського племені, що мешкало в оазах пустелі на захід від долини Нілу і яке давні греки знали як «лібу» або «лібиянс», а давні єгиптяни як «рбв»[2]. Однак згодом топонім був забутий і, як правило, стосувався тільки Лівійської пустелі між Триполітанією і плато Феццан на заході та долиною ріки Ніл на сході. Узбережжя на захід від затоки Великий Сирт звалося Триполітанією за назвою головного міста Триполі, а на схід Киренаїкою, аналогічно за назвою міста Кирена. Знову введений у вжиток лише на початку XX століття як назва італійської колонії, до отримання нею незалежності у 1951 році як Лівійське королівство[2]. З 1969 по 2011 рік існувала Соціалістична Народна Лівійська Арабська Джамахірія, в назві якої джамахірія на арабській мові означає народовладдя, термін подібний до європейської республіки[2].
Лівія— північноафриканська країна, що межує з шістьма іншими країнами: на заході— з Алжиром (спільний кордон— 989 км), на північному заході— з Тунісом (461 км), на півдні— з Нігером (342 км) і Чадом (1050 км), на південному сході— з Суданом (382 км), на сході— з Єгиптом (1115 км). Загальна довжина державного кордону— 4339 км[1]. Лівія на півночі омивається водами затоки Великий Сирт (Сідра) і безпосередньо Середземного моряАтлантичного океану. Загальна довжина морського узбережжя 1770км.
Середні висоти— 423м; найнижча точка— Сабха-Гузаїл (-47 м); найвища точка— гора Бікку-Бітті (2267 м). На території Лівії переважають пустелі. На півдні— кам'янисте нагір'я Тібесті, гора Бетте (2286 м), на півночі— плато Ель-Ахдар (до 876 м). Площа пустель становить 98% території, Серір-Каланшо, Ідехан-Мурзук, Ідехан-Убарі тощо. Вздовж узбережжя протягаються низовини Джефара, Сирт і Киренаїка.
Рельєф Лівії
Гіпсометрична карта Лівії
Супутниковий знімок поверхні країни
Захід сонця у Сахарі
Узбережжя
Берегова лінія Лівії в центральній частині узбережжя глибоко вдається в сушу, утворюючи затоку Великий Сирт (Сідра), де безплідна пустеля підходить до Середземного моря.
Станом на 2012 рік в країні налічувалось 4,7 тис. км² зрошуваних земель[1].
Річки
Докладніше:Річки Лівії
Невеличкі річки й тимчасові потічки (ваді) півночі країни несуть свої води до Середземного моря Атлантичного океану. Більша частина території країни належить до безстічних областей Сахари.
На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха: тривалий (до 4 діб) жаркий і посушливий південний вітер гіблі з Сахари навесні або восени; пилові і піщані бурі[1].
обмежені ресурси природних джерел питної води, особливо на узбережжі, заради подалання цієї проблеми ще за часів Муаммара Каддафі почав реалізовуватись проект Велика рукотворна річка, система водогонів, що постачають воду з надр Сахари на узбережжя.
У фізико-географічному відношенні територію Лівії можна розділити на 3 великі райони, що відрізняються один від одного рельєфом, кліматом, рослинним покривом.
Триполітанія. Тут розвинена прибережна рівнина Джефара, де розташовані декілька районів зрошуваних сільськогосподарських угідь. Однак навіть ця найсприятливіша для життя і господарської діяльності частина Лівії являє собою посушливу піщану рівнину з бідною рослинністю. Південніше підіймаються вапнякові горби і гори з висотами до 760м, місцями порослі чагарником. Тут випадає достатня кількість осадів для розвитку землеробства; маслини, інжир і ячмінь можна вирощувати без поливу. Далі на південь гори знижуються і змінюються пустельним плато Хамра, складеним червоними пісковиками. У північній його частині кочові племена займаються скотарством. На сході плато переходить в гори Ес-Сода («чорні гори»).
Феццан. Приблизно за 480км на південь від Триполі плато спускається до западини Феццан, складеної пісками. Тут розташовано декілька оаз. Життя залежить від запасів води в колодязях і джерелах. На південний схід від Феццана поверхня підіймається до пустельного плато, а вздовж південного кордону Лівії починається високе і розчленоване нагір'я Тібесті.
Киренаїка. Вапнякове плато Барк-ель-Байда, розташоване поблизу середземноморського узбережжя, досягає висоти 910м. Піднесені частини плато порослі густим чагарником, там збереглися і залишки лісів. Осадів досить для вирощування деяких культур, однак населені місцевості тут займають меншу площу, ніж у Триполітанії. Південніше за плато Барк-ель-Байда тягнеться велике, але нижче піщане плато. Це велика Лівійська пустеля. На її західній околиці розосередилися оази. Найпівденніші з них— оази Куфра, віддалені на 800км на південь від плато Барк-ель-Байда і приблизно на таку ж відстань на схід від Феццана. Між оазами Куфра і південним кордоном Лівії на 480км тягнеться пустеля.
(англ.)Graham Bateman. The Encyclopedia of World Geography.— Andromeda, 2002.— 288с.— ISBN 1871869587.
Російською
(рос.)Авакян А. Б., Салтанкин В. П., Шарапов В. А. Водохранилища.— М.: Мысль, 1987.— 326с.— (Природа мира)
(рос.)Алисов Б. П., Берлин И. А., Михель В. М. Курс климатологии [в 3-х тт.]/ под. ред. Е. С. Рубинштейна.— Л.: Гидрометиздат, 1954.— Т.3. Климаты земного шара.— 320с.
(рос.)Власова Т. В. Физическая география материков. С прилегающими частями океанов. Южная Америка, Африка, Австралия и Океания, Антарктида.— 4-е, перераб.— М.: Просвещение, 1986.— 269с.
(рос.)Географический энциклопедический словарь: географические названия/ под. ред. А. Ф. Трёшникова.— 2-е изд., доп.— М.: Советская энциклопедия, 1989.— 585с.— ISBN 5-85270-057-6.
(рос.)Поспелов Е. М. Географические названия мира: Топонимический словарь.— М.: АСТ, 2005.
(рос.)Ливия // Страны Африки. Политико-экономический справочник/ ред. В. Солодовников, В. Румянцев.— М.: Издательство политической литературы, 1969.— 318с.