Гвоздецький Микола Андрійович
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Гвозде́цький Микола Андрійович (15 грудня 1913, Санкт-Петербург — 10 жовтня 1994, Москва) — радянський фізико-географ, карстолог, доктор географічних наук (1949)[3].
| Гвоздецький Микола Андрійович | |
|---|---|
| Гвоздецкий Николай Андреевич | |
| Народився | 2 (15) грудня 1913 Санкт-Петербург, Російська імперія[1] |
| Помер | 10 жовтня 1994 (80 років) Москва, Росія |
| Поховання | Ваганьковське кладовище |
| Країна | Російська імперія Російська СФРР СРСР Росія |
| Діяльність | географ, викладач університету, картограф |
| Alma mater | МДУ |
| Галузь | географія[2], карстологія[2] і картографія[2] |
| Заклад | МДУ |
| Науковий ступінь | доктор географічних наук |
| Вчителі | Барков Олександр Сергійович |
| Аспіранти, докторанти | Котляков Володимир Михайлович Голубчиков Юрій Миколайович |
| Нагороди | |
.svg){kind=link}
Біографія
Узагальнити
Перспектива
Народився 2 грудня за старим, 15 грудня за новим стилем 1913 року в родині агронома Андрія Каллініковича і звичайної вчительки Серафими Миколаївни (до шлюбу Харламова), в столиці Російської імперії, Санкт-Петербурзі[4]. Родина батька походить з українського містечка Гвіздець на Івано-Франківщині[4]. Батько за участь в революційній організації «Союз боротьби за визволення робітничого класу» був засланий до Архангельської губернії[4]. Пізніше, як агроном, інспектував Пензенську губернію, а 1917 року працював у столиці в редакції сільгоспгазети[4]. Мати Миколи Андрійовича — Серафима Миколаївна, до шлюбу Харламова, була за освітою вчителькою[4]. Вчителювала в В'язниках (Владимирська губернія) та інших місцях Центральної Росії[4]. Під час громадянської війни родина переїхала до Іваново, де Микола закінчив середню школу та музичне училище (піаніно). Дитинство й шкільні роки майбутнього географа пройшли в місті Іваново. На канікули він часто виїжджав разом з батьками до села Тименко, де був маєток рідного дядька, відомого художника М. М. Харламова[4]. Сільське середовище захоплювало вразливого і допитливого Миколу, тут він із захопленням збирав колекції мінералів, формував гербарії, малював. Це захоплення він проніс через усі свої експедиції, створюючи чудові замальовки відвіданих ландшафтів та місцевостей.
1932 року вступив, а 1938 року закінчив географічне відділення ґрунтово-географічного факультету Московського державного університету (МГУ)[4]. Був залишений в аспірантурі науково-дослідного інституту географії Герасимовим Інокентієм Петровичем[4].
Воював під час німецько-радянської війни при харківській картографічній військовій частині[5]. 1943 року захистив кандидатську дисертацію в Саратові на тему «Орографія Великого Кавказу»[5]. Після демобілізації, з 1946 року, доцент Московського педагогічного університету (МГПИ)[5].
З 1948 року при МДУ займається геоморфологічними дослідженнями карсту на Кавказі[5]. 1948 року захистив докторську дисертацію з проблематики впливу карстових явищ на ландшафтотворення на тему «Карстові області Великого Кавказу і проблеми морфології карсту на основі їхнього вивчення»[5]. 1951 року присвоєне вчене звання професор. З 1959 по 1987 роки був завідувачем кафедри фізичної географії СРСР географічного факультету МДУ[5]. Багато подорожував з експедиціями на Тянь-Шань, Зеравшанський хребет, Паміро-Алай, Байсунтау, плато Устюрт, Мангишлак, до Прикаспійської низовини, Приангар'я, Алтаю, Примор'я[4]. Досліджував карст Болгарії, Куби, Польщі, Угорщини, Чехії, Швеції[4].
Довгий час очолював Карстову комісію Академії наук СРСР, очолював географічну секцію Московського товариства натуралістів[4]. Гвоздецький провадив активну громадську роботу в різних наукових організаціях, був членом: різних рад географічного факультету МДУ, Інституту географії АН СРСР, Географічного товариства, Бібліотеки імені О. М. Горького, головою науково-методичного бюро по природному районуванню та членом географічної секції Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти СРСР[4].
Помер 10 жовтня 1994 року в Москві на 81-му році життя. Похований на Ваганьковському кладовищі в Москві.
Нагороди і відзнаки
Гвоздецький М. А. був неодноразово був нагороджений золотими медалями іноземних університетів і товариств, медалями ВДНГ, почесними дипломами Географічного товариства СРСР. Нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня, 5 медалями, почесною грамотою Верховної Ради РРФСР.
- 1969 — премія МДУ імені Анучина за монографію «Фізико-географічне районування СРСР».
- 1974 — заслужений діяч науки РРФСР за плідну багаторічну наукову діяльність.
- 1974 — золота медаль імені Пржевальського.
- 1985 — почесний член Географічного товариства СРСР.
- 1991 — золота медаль Географічного товариства СРСР за велику наукову і педагогічну діяльність.
Іменем Гвоздецького названа печера на Карабі-Яйлі в Криму, великі гроти в печерах Дивья на Уралі і Кулогорська на Пінезі.
Наукові праці
Узагальнити
Перспектива
Гвоздецький Микола Андрійович разом з гідрогеологом Г. О. Максимовичем (з Пермі) і спелеологом В. Н. Дублянським (з Сімферополя) протягом 1960-1980-х років були обличчям радянської карстології та спелеології[4]. При вивченні карсту особливу увагу приділяв дослідженню умов і факторів розвитку, регіональним дослідженням, питанням типології і районування, історія карстознавчих досліджень, розвитку вчення про карстовий ландшафт[4]. Микола Андрійович займався дослідженням проблем карсту (написано понад 250 робіт), теорії фізичної географії гірських країн, фізико-географічного районування СРСР, ландшафтного вивчення (типологічний напрямок) і картографування гірських областей (особливо Кавказу і Середньої Азії), історії російської географічної науки, прикладним країнознавством[3][5].
Автор 54 монографій, понад 800 наукових статей:
- (рос.) Гвоздецкий Н. А. Путешествия В. Л. Комарова. — М. : Географгиз, 1949. — 112 с. — (Русские путешественники) — 50000 прим.
- (рос.) Гвоздецкий Н. А. Карст. — М., 1950.
- (рос.) Гвоздецкий Н. А. В. Л. Комаров. — М. : Географгиз, 1953. — 48 с. — (Замечательные географы и путешественники)
- (рос.) Гвоздецкий Н. А. Как были стерты «белые пятна» с карты СССР. — М. : Географгиз, 1953. — 184 с. — 50000 прим.
- (рос.) Гвоздецкий Н. А. Сорок лет исследований и открытий. — М. : Географгиз, 1957. — 208 с. — 35000 прим.
- (рос.) Гвоздецкий Н. А. Физическая география Кавказа. — М., 1958.
- (рос.) Гвоздецкий Н. А. В Индии: Впечатления географа. — М. : Географгиз, 1960. — 184 с. — 25000 прим.
- (рос.) Гвоздецкий Н. А. Кавказ: Очерк природы. — М. : Географгиз, 1963. — 264 с. — 7000 прим.
- (рос.) Гвоздецкий Н. А. Советские географические исследования и открытия. — М. : Мысль, 1967. — 392 с. — 17000 прим.
- Физико-географическое районирование СССР, М., 1968 (співавтор).
- (рос.) Гвоздецкий Н. А., Мильков Ф. Н., Михайлов Н. И. Физическая география СССР. — М., 1969. — університетський підручник, що витримав 5 видань.
- История открытия и исследования Советской Азии, М., 1969 (співавтор).
- (рос.) Гвоздецкий Н. А. В тропической Западной Африке. — М. : Просвещение, 1970. — 184 с. — (Человек и планета) — 40000 прим.
- (рос.) Гвоздецкий Н. А. По зарубежной Европе. — М. : Изд-во МГУ, 1970. — 212 с. — 11000 прим.
- (рос.) Гвоздецкий Н. А. Проблемы изучения карста и практика. — М. : Мысль, 1972. — 392 с.
- (рос.) Гвоздецкий Н. А., Михайлов Н. И. Физическая география СССР. Азиатская часть: Учебник для студентов геогр. фак. ун-тов. — Мысль, 1978. — 512 с.
- (рос.) Гвоздецкий Н. А. Основные проблемы физической географии. — М., 1979.
- (рос.) Гвоздецкий Н. А. Карстовые ландшафты. — М. : Изд-во МГУ, 1979.
- (рос.) Гвоздецкий Н. А. Карстовые ландшафты. — М. : Изд-во МГУ, 1988. — 112 с. — ISBN 5-211-00128-1.
- (рос.) Гвоздецкий Н. А. Карст. — М. : Мысль, 1981. — 214 с. — (Природа мира) — 66000 прим.
- (рос.) Гвоздецкий Н. А., Голубчиков Ю. Н. Горы. — М. : Мысль, 1987. — 400 с. — (Природа мира) — 50 000 прим.
Широку популярність і заслужену повагу Гвоздецький здобув як редактор і рецензент численних наукових і популярних збірок, книжок[4].
Примітки
Література
Посилання
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.