Галактичний центр
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Центр Галактики — центр обертання та центр мас Чумацького Шляху[1][2]. Центр Галактики знаходиться на відстані близько 8 кпк від Землі[3] в напрямку сузір'я Стрільця. Його центральним масивним об'єктом є надмасивна чорна діра з масою приблизно 4 мільйони сонячних мас, яка називається Стрілець A*[3][4][5] — компактне радіоджерело, яке знаходиться майже точно в центрі обертання Галактики.
У межах одного парсека від центру Галактики розташовано близько 10 мільйонів зір, серед яких багато червоних гігантів, масивних надгігантів і зір Вольфа–Райє, які мали сформуватись у цьому регіоні приблизно 1 мільйон років тому. Зорі ядра є невеликою частиною набагато ширшого галактичного балджа.
Через поглинання світла міжзоряним пилом центр Галактики не можна досліджувати у видимому, ультрафіолетовому та м'якому рентгенівському випромінюванні. Доступна інформація про галактичний центр надходить із спостережень у гамма-діапазоні, жорсткому рентгенівському, інфрачервоному, субміліметровому та радіо-діапазонах.
Історія дослідження
Узагальнити
Перспектива
У 1918 році Гарлоу Шеплі заявив, що гало кулястих скупчень, що оточують Чумацький Шлях, має центр в сузір'ї Стрільця, але темні молекулярні хмари в цій області закривають огляд для оптичної астрономії[6].
На початку 1940-х років Вальтер Бааде з обсерваторії Маунт-Вілсон скористався умовами світломаскуванням в Лос-Анджелесі під час війни, щоб провести пошуки центру за допомогою 250-сантиметрового Телескопа Гукера. Він виявив, що біля зорі Гамма Стрільця у міжзоряних пилових смугах є зазор шириною в один градус, який забезпечує відносно чіткий огляд зір навколо ядра Галактики[7]. Відтоді цей зазор відомий як Вікно Бааде[8].
Група австралійських радіоастрономів із відділу радіофізики CSIRO на чолі з Джозефом Лейдом Поусі близько 1954 року побудували 24-метрову радіоантену та використали її для детального дослідження потужної області радіовипромінювання в Стрільці. Вони назвали інтенсивне точкове джерело поблизу центру досліджуваної області Стрілець A і зрозуміли, що воно розташоване в самому центрі Галактики, незважаючи на те, що воно знаходилося приблизно на 32 градуси на південний захід від передбачуваного галактичного центру того часу[9].
У 1958 році Міжнародний астрономічний союз прийняв положення Стрільця А за нульову точку галактичної системи координат[10].
В 1990-х — 2010-х роках інфрачервоні спостереження динаміки зір навколо Стрільця A*, особливо зорі S2, довели, що Стрілець A* є компактним надмасивним об'єктом, і дозволили з високою точністю визначити його масу і відстань до нього. За цей результат, Райгард Ґенцель і Андреа Ґез були нагороджені Нобелівською премією з фізики 2020 року[11].
В 2022 році Телескоп горизонту подій продемонстрував зображення газового диска навколо Стрільця A*[12].
Відстань до центру Галактики
В останні десятиріччя точність вимірювання відстані до центру Галактики сильно підвищилась, і різні оцінки зійшлись до значень близько 8,2 кпк:
- 7.4±0.2 кпк або 7.4±0.3 кпк (24±1 св.р.)[13]
- 7.62±0.32 кпк (24.8±1 св.р.)[14]
- 7.7±0.7 кпк (25.1±2.3 св.р.)[15]
- 7.94 або 8.0±0.5 кпк (26±1.6 св.р.)[16][17][18]
- 7.98±0.15 або 8.0±0.25 кпк (26±0.8 св.р.)[19]
- 8.33±0.35 кпк (27±1.1 св.р.)[20]
- 8.0±0.3 кпк (25.96±0.98 св.р.)[21]
- 8.7±0.5 кпк (28.4±1.6 св.р.)[22]
- 8.122±0.031 кпк (26.49±0.1 св.р.)[23]
- 8.178±0.013 кпк (26.67±0.1 св.р.)[24]
Надмасивна чорна діра
Складне астрономічне радіоджерело Стрілець A розташоване майже точно в центрі Галактики та містить інтенсивне компактне радіоджерело Стрілець A*, яке збігається з надмасивною чорною дірою в центрі Чумацького Шляху. Аккреція газу на чорну діру призводить до утворення акреційного диска навколо неї та вивільняє енергію для живлення радіоджерела, яке за розмірами набагато більше за чорну діру.
Бульбашки Фермі
У листопаді 2010 року було оголошено про відкриття гамма- та рентгенівське випромінювання від двох великих еліптичні областей, заповнених енергетичною плазмою[26], які простягаються приблизно на 8 кпк над і під Центром Галактики[26]. На честь космічного телескопа Фермі, який брав участь у їхньому відкритті, їх назвали бульбашками Фермі[27]. Ці бульбашки черпають свою енергію від чорної діри Стрілець A*[28][29].
Див. також
Примітки
Література
Посилання
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.